Боротьба за незалежність: Як січові стрільці із гайдамаками у Запоріжжі браталися

Спільний парад "запорожців" Болбочана і січових стрільців Василя Вишиваного пройшов вулицями звільненого від більшовиків Олександрівська (сучасного Запоріжжя) у квітні 1918 року

Портал Depo.Запоріжжя продовжує досліджувати події, що відбувалися в Олександрівську - нинішньому Запоріжжі - на початку XX сторіччя на тлі Української революції. Ми вже розповідали, як запорізький край вітав Українську революцію та як створювалися тут національні організації мілітарного напрямку, яким невдовзі довелося боронити місто від більшовицьких частин. Червоні наблизилися до Олександрівська 23 грудня 1917 року. На вулицях міста розгорнулася справжня війна між більшовиками 1-го Чорноморського революційного загону та українськими бійцями. В решті решт грудневі бої 1917 року у Олександрівську закінчилися перемогою українських національних сил. Проте ситуація лишалася досить непевною. І на початку січня 1918 року українське Запоріжжя, захисники якого були певною мірою деморалізовані, не втримало своєї перемоги над червоними. Однак вже у лютому 1918 року на Наддніпрянщину вирушили австрійські та німецькі війська для допомоги Армії УНР у боротьбі з більшовиками. На початку квітня 1918 року більшовики з усіх сил намагалися втримати Південь України під натиском військ Армії УНР, які за підтримки союзників наступали швидким темпом. У якості складової частини збройних сил Австро-Угорщини Українські січові стрільці 13 квітня з перемінним успіхом намагалися вибити червоних з Південного вокзалу та звільнити місто. Більшовикам, попри успіх у тому бою, втримати Олександрівськ все одно не вдалося. На заваді цьому стали частини Кримської групи Армії УНР, які після короткого бою зайняли місто 16 квітня.

До складу групи полковника Петра Болбочана, яка була направлена зайняти Кримський півострів і Чорноморський флот, на той час входили другий Запорізький, перший кінний полк ім. Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірський гарматний дивізіон, три польові і одна гаубична батареї, автоброньований дивізіон і два бронепоїзди (загалом понад 5000 бійців). Одним із бронепотягів, який брав участь у операції та звільненні Олександрівська, командував майбутній генерал-поручник Павло Шандрук.

Більшовицькі частини намагалися відступити до Мелітополя, але через захоплення супротивниками передмістя Олександрівська Канкринівки та пошкодження залізничної колії були змушені відійти у бік Волновахи (місто в сучасній Донецькій області).

Петро Болбочан

До Олександрівська одночасно із бійцями Запорізького корпусу Петра Болбочана увійшли Українські січові стрільці (УСС) під загальною командою Вільгельма фон Габсбурга (серед українців більш знаного під ім'ям Василя Вишиваного). На пропозицію міської управи Олександрівська обидва війська влаштували парад. УСС вирушили з півдня, а "запорожці" з півночі. Попереду йшла церковна процесія з хоругвами, духовенством і керівництвом міста. Назустріч їхав полковник Болбочан, за ним – оркестр, потім йшов другий Запорізький полк, далі – перший кінний полк ім. Костя Гордієнка, за ним гарматний полк, Кінногірський дивізіон Олекси Алмазова, бронеавтомобілі. Після зустрічі обох колон відбулося урочисте шикування, по завершенню якого - спільний парад, який приймали полковник Петро Болбочан та архікнязь Вільгельм фон Габсбург в присутності міського голови.

Вільгельм фон Габсбург

Спогади про подію залишив її безпосередній учасник - січовий стрілець Мирон Заклинський:

"Так дійшли ми до Площі Свободи, перед Народний Дім. Музика замовкла. Стрільці та Запоріжці почали уставлятись у дві лави. Площу Свободи облягла зацікавлена публіка. Серединою поміж обома відділами похожав командант Запоріжців, полковник Болбочан зі сотником Микиткою, командантом стрілецького Легіону. Коли оба відділи уставилися, пролунала команда сотника Микитки: "Курінь – позір! – Курінь – вліво глянь!" – Сотки стрілецьких очей вдивилися в енергійне, виразисте обличчя запорізького полковника, що йому здавав звіт наш комендант.

Опісля полковник Болбочан привитав промовою "рідних братів Галичан", що "помагають Наддніпрянській Україні в визвольній боротьбі". Промову закінчив окликом: "Слава Січовикам!" Цей оклик підхопили Запоріжці та тричі гукнули: "Слава!".

Запорізька музика почала грати наш народній і державний гимни: "Вже воскресла Україна". При перших тонах запорізький хоружий схилив жовто-блакитний прапор і пролунала в обох відділах грімка команда: "Струнко!" – "Позір" – "Вправо (вліво) глянь!" Старшини обох відділів немов закам'яніли в нерухомій поставі, долоня – при шапці. 3 пієтизмом і опієм в очах слухали всі святочної, величної музики".

Під час заходу виступали, зокрема, курінний ад'ютант УСС Петро Франко, який розповів про січове стрілецтво та його участь у війні, представник Української центральної ради Короленко та згадуваний вже січовий стрілець Заклинський.

Ще один учасник подій, січовий стрілець Володимир Щуровський згадував, що після параду відбувся спільний обід, на якому виступав отаман олександрійського Вільного козацтва Іван Оліфер. "Він у словах, повних розуміння ідей та почувань У.С.С., нав'язував їх організацію з давною Січею і витав прибувших із далека земляків від Запорожа", - писав Щуровський.

Хорунжий УСС Володимир Щуровський (крайній праворуч) серед членів Збірної станиці Українських січових стрільців у Львові, 1917 рік

Не затримуючись в Олександрівську, Кримська група Армії УНР вирушила до місця свого безпосереднього призначення. Не зайвим буде зазначити, що до "Запорожців" приєдналися деякі жителі Олександрівська та низка січових стрільців.

Після вибуття болбочанівців із міста, тут залишилися січові стрільці та кілька невеликих австрійських технічних відділів. Команда групи Вільгельма фон Габсбурга також перебувала тут. В Олександрівську, окрім того, було залишено одну сотню другого Запорізького полку під командуванням сотника Гемпеля, що був призначений комендантом Олександрівська.

Усі ці події, а також повернення пізніше на територію краю військ УНР під командуванням Болбочана, спричинилися до розквіту Української революційної весни на території сучасної Запорізької області. Про це – у найближчих публікаціях Depo.Запоріжжя.

Головне фото: "Запорожці" Петра Болбочана та Січові стрільці Вільгельма фон Габсбурга, "Фокус".

Читайте також:

Боротьба за незалежність: Як починалася російсько-українська війна 1917 року в Запоріжжі;

Боротьба за незалежність: Як запорізька молодь готувала повстання проти більшовиків;

Три незалежності: Як запоріжці українську державу виборювали.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя