Як Московський патріархат доводив у Запоріжжі свою антиукраїнську суть, та інші тренди 2018 року

Антиукраїнська церква

Про антиукраїнську суть того, що донедавна називалося УПЦ (МП), й до 2018 року було сказано чимало. Але саме 2018-го і саме в Запоріжжі Московський патріархат наочно та цинічно довів свою чужість і ворожість. На початку року його священики відмовилися відспівувати трагічно загиблого дворічного малюка прямо під час церемонії поховання через те, що дитина була хрещена в УПЦ Київського патріархату. Така поведінка панотців була підтримана та схвалена керівництвом московської церкві в Україні.

Лишаючи поза скобками нюанси, спробуємо зрозуміти головне. А головне полягає в тому, чим має бути Україна для українців. І відповідь ховається в самому питанні: Україна має бути для українців. Для них насамперед. Має бути домом, прихистком, захистом. Він може бути не найбагатшим, найкомфортнішим, найкрасивішим, адже у всіх оселі різні, але він має бути домом. І важко збагнути, що у власному домі - Україні - тобі можуть відмовити у задоволені нагальних потреб саме через те, що ти - українець. А власне так і зробив Московський патріархат, покаравши загиблу дитину та її вбитих горем батьків за те, що вони - українці не лише за паспортом, а й за вірою. При цьому задекларував, що це не випадковість, не помилка, а свідома позиція, точніше, політика. Тож перейменування УПЦ (МП) в Російську православну церву в Україні, а відповідний закон вже набув чинності, є логічним закінченням антиукраїнського демаршу цієї інституції, який сколихнув, збентежив й обурив запоріжців рік тому.

Події ж, що відбувалися на тлі запорізького церковного скандалу, поклали початок ще одному тренду, який буде дуже помітним наступного року. Від Московського патріархату відсахнулася, принаймні в публічному просторі, майже уся запорізька владна верхівка. Немає сумнивів, що найближчим часом українці стануть свідками подібних відмежувань від церкви країни агресора на різних рівнях та в різних регіонах.

Водохреща-2016: Голова ЗОДА Костянтин Бриль занурився в Йордан разом з одіозним запорізьким мітрополитом Лукою, так само було й 2017-го

Водохреща-2018: Бриль купався на Хортиці взагалі без представників церкви – в компанії підлеглих, військових та ветеранів АТО

Вбивства активістів

В останній день липня Україну сколихнули два напади на активістів, що сталися у сусідніх областях. В запорізькому Бердянську просто на дворі свого будинку в присутності побратимів був розстріляний колишній боєць "Донбасу", місцевий активіст Віталій Олешко ("Сармат"). Він загинув на місці. Це сталося опівдні, а кількома годинами раніше в Херсоні була облита сірчаною кислотою тамтешня активістка та радниця мера Катерина Гандзюк. Вона померла за два місяці.

За п'ять місяців по цим цинічним нападам суспільству нічого невідомо про їхніх замовників. Ба більше, 27 грудня з-під варти мало не відпустили підозрюваного в організації вбивства Сармата – Михайла Сігіду. Суд щодо зміни йому запобіжного заходу перенесли на 3 січня.

Затримання Михайла Сігіди

Однак тренд полягає не лише в цьому. Вбивству Сармата передувала масштабна кампанія з його дискредитації, в якій, зокрема, брали участь пов'язані з місцевою владою ЗМІ. Наприклад, незадовго до вбивства цими ЗМІ поширювався ролик, в якому інший боєць "Донбасу" розповідав про начебто негідну поведінку Олешка в російському полоні. Ролик викликав обурення навіть тих ветеранів, які не підтримували громадсько-політичну діяльність Сармата. Окрім того, місцева влада намагалася залучити до зведення рахунків із ветераном-активістом правоохоронців, і це ледь не призвело до вуличної війни між поліцією та АТОвцями.

Ще один тривожний симптом, який об'єднує замахи на активістів, - до їхнього виконання були залучені саме ветерани російсько-української війни – колишні бійці добробатів. Попри об'єктивні причини такого "вибору", які полягають у психологічній готовності виконавців, безперечно, має місце й навмисна дискредитація бійців. Чи отримає суспільство відповіді щодо кінцевих замовників цих "многоходовочок" – питання відкрите. За останній час в Україні сталися понад півсотні нападів на активістів.

Стара міліція в нових одностроях

У травні Головне управління Нацполіції в Запорізькій області отримало нового керівника – Сергія Коміссарова. На жаль, нового лише для Запоріжжя, а не для системи. В анамнезі в очільника – тривала робота в міліцейських структурах Луганської області, зокрема на чолі тамтешньої Державтоінспекції. Українцям не треба пояснювати, що уявляв із себе цей підрозділ, який водії називали за співзвучністю з абревіатурою "ДАІ" - "дої". У Луганській області його робота мала свої нюанси. Саме тамтешні автоінспектори примудрялися заплющувати очі на вантажівки з вугіллям з "копанок", незаконним металобрухтом та контрабандою. Зацікавленість в останній луганської чиновницької та силової "верхівок" – одна з причин того, що російсько-український кордон в Луганській області був доволі умовним, і 2014-го (за деякими даними, вже наприкінці 2013-го) контрабандистськими "стежками" в область заходили російські диверсанти, бойовики та зброя.

Запоріжжя призначенню Коміссарова відчайдушно опиралося. Обласна владна "верхівка" встала на захист його попередника Олега Золотоноші. Облрада навіть направила до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова відповідне звернення. Але марно. Золотоношу прибрали, його місце посів Коміссаров. Невдовзі новий очільник розпочав кадрові перестановки, зокрема "притягнув" на керівні посади кілька земляків. Одного з них – начальника Пологівського відділу поліції, до слова, колишнього ДАІвця, цього грудня зловили на організації систематичних поборів із підприємців. Поліцейські збирали щомісячну данину з пологівців, що зайняті валютними операціями і операціями з металобрухтом. Коло, схоже, замкнулося.

Затримання очільника Пологівської поліції

Парки під сокирою

Сумнівні рішення щодо виділення землі, знищення забудовниками історичних будівель чи зелених зон – тренд аж ніяк не цьогорічний. Утім, саме 2018 року набув у Запоріжжі особливої актуальності. Близько півроку тривало протистояння між місцевими екоактивістами та запорізьким забудовником – за сумісництвом, депутатом міськради Володимиром Кальцевим, який зажадав звести на місці скверу в центрі міста торгово-розважальний комплекс. Градус конфлікту злетів до неба, коли в сквері спиляли понад півтисячі дерев. Обурені запоріжці вийшли спочатку на акцію протесту під мерію, а потім вирушили до скверу та розтрощили паркан, встановлений забудовниками.

Спроби ухвалити в міськраді рішення про мораторій на будівництво в зелених зонах зазнали поразки. А тим часом сокира нависла над іншими скверами. Восени мешканці Бородінського мікрорайону Запоріжжя в прямому сенсі благали депутатів не дати вирубати їхню зелену зону заради зведення багатоповерхівки. Особливо зворушливим та переконливим був маленький мешканець Бородінського. Хлопчисько розплакався перед обранцями, мовляв, де мешкатимуть білочки, якщо дерева зрубають. Депутати несамовито аплодували хлопцеві, коли він залишав залу. А за кілька годин віддали в оренду будівельній компанії ту саму землю, через яку плакала дитина.

Мовне питання

Завзяте небажання запорізьких депутатів скасувати старі рішення, якими в місті та області надався особливий статус російській мові, можна було б назвати явищем виключно місцевим. Але, на жаль, по обидва боки Дніпра навіть на п'ятому році війни "на захист російськомовних" існують думки, що мова – це не важливо. У Запорізькій міськраді рішення про позбавлення російської особливого статусу ганебно провалили, в обласній до нього не дійшли. Хочеться сподіватися, що наступного року місцеві обранці переглянуть пріоритети.

Читайте також:

Гапон Запорізький: Навіщо митрополит Лука жене священиків з московської церкви;

"Гандзюк – не просто прізвище": За п'ять років по Майдану стара система забирає свою жертву;

Танці на кістках Бульби-Боровця: Як Богуслаєв на Запоріжжі відпрацьовує "кремлівську методичку".