Боротьба за незалежність: Як до Запоріжжі повернулася та не втрималася Українська народна республіка

Створення та падіння Директорії стало останнім трагічним акордом існування Української народної республіки. Пройдуть десятиріччя, поки український народ знову отримає та виборе власну державу     
 

Портал Depo.Запоріжжя продовжує гортати сторінки історії сторичної давнини. Наступна знаменує трагічний фінал "Української весни", що розквітала 1917 року, але, попри всі намагання, не змогла себе захистити. Йтиметься про нетривалий період влади Директорії УНР, що прийшла на зміну Гетьманату Скоропадського.

Після повалення гетьманської влади в Олександрівську (колишня назва Запоріжжя) та навколишній території розпочалося реформування місцевої адміністрації. Українська революційна рада Олександрівська 20 листопада 1918 року відновила діяльність міської думи, яка зібралася у складі, обраному за часів Тимчасового уряду. Міським головою став Микола Попов.

Уже 24 листопада Олександрівська повітова революційна рада видала наказ волосним земським управам про встановлення влади УНР у повіті. Наказом передбачалося роззброєння усіх підрозділів гетьманської державної варти, озброєних багатіїв-землевласників, усіх тих, хто чинив наругу над звичайними людьми, тощо. Крім того, негайно треба було відновити діяльність селянської спілки та земельного комітету. Окремі привілеї наказом назначалися сім’ям "Вільних козаків" та малозабезпеченим. "§5. Для сімьі вільних козаків дати хліба і зьісних припасів стільки, скільки ім треба. § 6. Для сімьі інвалідів, удов і бідаків, котрі терплять голод, дати зьісних припасів на два місяці, а після цього буде осібне розпорядження", - йшлося у наказі.

На надзвичайному засіданні 26 листопада ухвалили рішення про обрання повітового комісара УНР. Ним став гласний думи Олександр Лазаренко. Цікавий момент: міський голова Попов та міська управа, коли постало питання про обрання повітового комісара, відмовилися брати участь у цьому процесі. Вони, зокрема, посилалися на закон від 9 червня 1917 року (очевидно, ще загальноросійський), згідно з яким представникам місцевого самоврядування заборонялося брати участь у виборах представника Центральної ради. Таким чином, питанням обрання комісара опікувалося Олександрівське відділення Українського національного союзу, земська управа та Вільне козацтво.

Саме повітовим комісаром Лазаренком 10 січня 1919 року було підписано оголошення до жителів Олександрівська і повіту про введення з 26 січня державної грошової одиниці – гривні, "яка містить вісім цілих сімьсот дванадцять тисячніх (8,712) долі щирого золота. Гривня поділяється на сто шагів; ДВІ гривні зкладають карбованець".

Оголошення про введення нової грошової одиниці - гривні

Військова ситуація у краї лишалася напруженою. "Під цей час з Катеринославу було одержано телеграму, в якій отаман Катеринославського республіканського війська п. Горобець прохав допомоги для наступу на 8-й гетьманський корпус. Нарада старшин вирішила негайно допомогти й послати дві сотні козаків, як окрему частину, озброєну кулеметами та двома гарматами. Під вечір невеличка, але гарно озброєна й міцна духом частинка вирушила на допомогу катеринославським козакам", - згадував житель Олександрівська Микола Носик.

Зі свого боку олександрівські "Вільні козаки" не дали частинам 8-го корпусу, що з Катеринославу просувалися до Криму на з’єднання із білогвардійськими військами, переправитися через Дніпро в районі повітового центру. За спогадами офіцерів 8-го корпусу, увесь район Кічкаського мосту і особливо сам міст охоронявся сильними загонами українських військ. Крім того, міст був замінований. Все це змусило гетьманських вояків просуватися далі правим берегом Дніпра у пошуках зручного для переправи місця.

У самому ж Олександрівську "Вільні козаки" розгорнули мобілізаційну кампанію. Згідно з наказом №3 1-го Хортицького куреня від 24 листопада 1919 року, у населених пунктах повіту необхідно було створювати вільнокозачі відділи. "§ 2. Штаб повинен складатися з трех селян, котрі весь час боролися за землю і волю, які мають бути вибрані на сході народом, відмовлятися від чого ришуче забороняється. § 3. Штаб має необмежену владу для виповнення наших доручень, і допомогати йому має волосна земська управа, селянська спілка і земельний комітет", - йшлося в документі. Цим же наказом була передбачена структура відділів, їхні назви та діяльність.

Загалом, після здобуття влади в Олександрівську представники Директорії оголосили мобілізацію молоді до війська. Прибуло чимало молодих людей, але не було грошей на їх утримання, зброї й одягу. Мобілізована молодь почала розходитися, а Хортицький полк відійшов з міста. Місцеве "Вільне козацтво" під впливом анархістської агітації роззброїло старшин і вступило до Революційної повстанської армії України (махновців). До Олександівська повернулася радянська влада, яка продовжила політику репресій. Розстріли "неугодних" відбувалися на міському цвинтарі й біля паркану заводу "Дека" (сучасний завод "Мотор-січ") посеред білого дня.

У тому ж таки січні 1919 року відбулася ще одна спроба повернути Олександрівськ під юрисдикцію української влади. Ці події пов’язані з наступом військових підрозділів полку Січових Стрільців Вільного козацтва під командуванням отамана Самокиша. Ці відділи, які наступали з боку звільненого ними Катеринослава, брали безпосередню участь у боях проти противників Директорії неподалік сучасного Запоріжжя. Так, 12 січня 1919 року на станції Софіївка (сучасне місто Вільнянськ) відбувся бій між "Вільними козаками" і махновцями. У тому бою загинув козацький старшина Крохмаль, якого 15 січня поховали в Олександрівську. Значна кількість мешканців міста, козацтво, представники українських організацій взяли участь у траурній церемонії.

Інформаційна дошка, що розповідає про події січня 1919 року, була урочисто відкрита на залізничній станції "Вільнянськ" 2018-го.  

Тим часом через Софіївку на Олександрівськ наступав отаман Сердюк, його підрозділи увійшли до міста, але махновцям вдалося здійснити контрнаступ і знову захопити Олександрівськ. Бої за місто тривали, а Самокиш тим часом наступав в бік Мелітополя для протидії білогвардійцям. Та цього разу військова вдача знову була не на боці українських військ: під тиском "червоних" і махновців, з одного боку, та білогвардійців - з іншого, послаблені повстаннями проти Директорії отаманів Зеленого і Григор’єва, підрозділи Самокиша були змушені відступати, а після смерті отамана від тифу, взагалі, розпорошилися.

 

Полковник армії УНР Роман Самокишин (отаман Самокиш)

Територія сучасної Запорізької області стала ареною протиборства "білих" та "червоних" із незначним вкрапленням українського повстанського руху.

На головному фото:  Голова Директорії УНР Володимир Винниченко та головний отаман Симон Петлюра під час мітингу на Софійській площі. Кадр з кінохроніки. Київ, 19 грудня 1918 року, dsnews.

Читайте також:

Як свідоме Запоріжжя заганяли у радянський "Культпросвіт";

Як запорізьке місто у моря до складу УНР просилося;

Чи готував Запорізький край нового гетьмана Україні.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя