ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Боротьба за незалежність: Як свідоме Запоріжжя заганяли у радянський "Культпросвіт"

Більшовики не могли повністю ігнорувати процес національного відродження, але змогли використати

Depo.
7 жовтня 2018 17:00
ФОТО: depo.ua

Утвердження радянської влади більшовицького зразка на території України і, зокрема, на території сучасної Запорізької області не означало повної ліквідації здобутків Української революції. Навіть із тактичних міркувань більшовики не могли ігнорувати тих процесів, що відбулися у 1917-1921 роках. Однією з поступок нової влади був курс на українізацію, зокрема з метою залучення громадськості до соціалістичного будівництва.

Серед причин впровадження нового курсу, за словами більшовицького діяча – очільника Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Григорія Петровського, був "жорсткий урок 1919 року". Тоді під впливом шовіністичної поведінки більшовиків українське селянство вибухнуло масовими повстаннями. Український більшовицький діяч Володимир Затонський стверджував, що саме ця помилкова більшовицька політика, а також ворожість до усього українського, стали приводом для повстання українського села проти чужинців - більшовиків. Разом із тим, впроваджуючи й очолюючи нову політику, більшовики встановлювали тим самим всеосяжний контроль над процесами національного відродження.

У травні 1925 року у Запоріжжі почала діяти комісія українізації, створена окружним виконкомом. Вона опікувалася перевіркою стану української мови, створювала районні та відомчі комісії. Ті, у свою чергу, організували низку курсів і гуртків з вивчення української мови. Бажаних результатів отримано не було через спротив партійного та державного апарату, які апелювали до "складності" української мови. Кращою була ситуація у культурно-освітній галузі. Українська мова впроваджувалася в роботі клубів, хат-читалень, репертуарі театру, місцевих хорових колективів.

Однією з вимушених поступок радянської влади українським силам було відновлення, точніше, перезапуск діяльності "Просвіт". Так, у заяві вчителя з Гуляйполя Карпа Чучка від 17 (30) вересня 1920 року йдеться, що місцева "Просвіта" вживала заходів для організації викладання українознавства у місцевих жіночій та чоловічій гімназіях, які раніше належали товариству "Освіта" ("Просвєщєніє").

Печатка "Просвіти" села Новоселівка, Оріхівський район, 1921 рік

Значну роботу проводила мелітопольська "Просвіта" імені Бориса Грінченка. Її активісти віддавали багато сил пропаганді української літератури серед населення, особливо молоді. До товариства записувалися усі бажаючі, активістами ставали вчителі, лікарі, фельдшери тощо. За даними історика Бориса Михайлова, у 1920-1921 роках "Просвіта" поширила свою діяльність на всі села Мелітопольського повіту. У самому місті вона організовувала вечори української культури, проводила лекції з історії України, а також мала бібліотеку на 1240 книг. На території повіту на початку 1921 року працювало 36 осередків "Просвіти", на 1 жовтня – вже 70. А 30 вересня 1921 року міська "Просвіта" звернулася з листом до Укомпросвіт для отримання дозволу на відкриття у Мелітополі центральної української бібліотеки наукової й історичної літератури. Незабаром така бібліотека була створена, а її першим директором став відомий археолог Дем'ян Сердюков.

Українське товариство "Просвіта" селища Комишуваха, розташованого на території сучасного Оріхівського району, було засноване 15 березня 1920 року. До цього часу тут діяв аматорський гурток місцевої молоді, яка й виступила з ініціативою створення просвітянської організації. Керівним органом була Рада, яка складалася з п'ятьох осіб: голови Миколи Куркіна, товариша голови Михайла Архіпова, казначея Гаврили Спіцина, завідуючого театральною секцією, члена ради Адріана Рудченка та члена ради Євгенії Авраменко. Для канцелярської роботи був кооптований член товариства Іван Оксененко, який обіймав посаду секретаря "Просвіти".

Печатка "Просвіти" селища Комишуваха, 1921 рік

У Статуті товариства зазначалося, що воно створюється для того, щоб "підняти освіту своїх членів, а також і всіх селян, дати їм добру науку, корисну і розумну розвагу і взагалі дбати про піднесення їх культурного стану та господарського добробуту". Для цього "Просвіта" планувала здійснювати наступні заходи:

- проводити прилюдні читання, бесіди й лекції;

- відкрити книгозбірню, читальню й книгарню;

- відкрити школи для своїх членів (загальноосвітні й ремісничі);

- створити дитячі заклади-захистки, майдани, садки, гуртки і при книгозбірні - дитячій відділ;

- організовує вистави, співочі, музичні, літературні та змішані вечори, народні гуляння, свята для дорослих і різні розваги для дітей.

Крім того, передбачалося відкрити окрему "Просвітянську хату", створити різні економічні заклади і товариства. Важлива деталь, яка красномовно характеризує процеси, що відбувалися: одна з наступних редакцій Статуту комишуваської "Просвіти", яка була подана на затвердження 28 квітня 1921 року, була вже написана російською мовою. І, як засвідчує навіть побіжний огляд документів осередків "Просвіти" на території Запорізької області 1920-х років, така ситуація поступово ставала не винятком, а правилом.

Станом на 10 січня 1921 року комишуваській "Просвіті" вдалося організувати роботу театральної та бібліотечної секцій. Було дано 12 вистав, серед яких "Сотник" Шевченка, "Ведмідь" Чехова, "Невільник" Кропивницького, "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка (два рази), "Наталка Полтавка" Котляревського й інші. Існування в умовах радянської дійсності вносила свої корективи в діяльність: місцева "Просвіта" брала активну участь у святкуванні Першого травня та річниці Жовтневого перевороту (за радянською термінологією – соціалістичної революції).

Бібліотека товариства "Просвіта" у Комишувасі мала 54 книги з історії України, 114 книг у дитячому відділі, 270 книг з політекономії та 20 - белетристики. Література поширювалася серед населення, а основними читачами були представники молодого покоління.

Серед проблемних питань, на які нарікали в комишуваської "Просвіті", були відсутність режисера, регента, капельмейстера. Більш глобально шкодила відсутність постійного приміщення, коштів та спеціальної літератури, зокрема для театральної секції. Щодо грошей відзначалося, що вони складаються з суми членських внесків, пожертв та грошей, зібраних під час вистав та постанов, але цього було явно недостатньо. Приміщення, яким користувалася "Просвіта", було старим і аварійним. Щоправда, вживалися заходи для побудови нового "Народного дому".

До осередку товариства "Просвіта" у селі Новотроїцькому 1921 року долучилася молодь, яка й далі перебувала на республіканських (УНР) позиціях. Серед таких виокремлювалися Іван Миронець, Микола Харчук, Анна та Микола Сушки, Шостак та інші.

Діяльність багатьох "Просвіт" традиційно була пов'язана із вшануванням пам'яті Тараса Шевченка. 25 січня 1920 року "Просвіта" села Балабине, що розташоване на території сучасного Запорізького району, звернулася до сільської Управи з проханням дати дозвіл на встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку на площі "біля церкви проти Банку". На цій місцевості вже 25-26 лютого того ж року мало відбутися закладення місця. На наступний день такий дозвіл "Просвіті" було надано.

Лист Просвіти села Балабине щодо пам'ятника Т. Шевченку, 1920 рік

У селищі Павло-Кічкас, тепер воно у межах Запоріжжя, 15 травня 1921 року на загальних зборах місцевого аматорського драматичного гуртка було ухвалене рішення про зміну його назви на "Павло-Кічкаська Просвіта імені Т. Г. Шевченка". Також вирішили звернутися до волосного управління народної освіти для отримання дозволу використовувати печатку та штамп саме з такою назвою. Цей документ також був підготовлений російською мовою, а поруч зі "старою" назвою "Просвіта" вживався і радянський, "осучаснений", варіант – "Культ. Просвіта".

Загалом станом на 1921 рік, за офіційними даними Запорізького губернського відділу народної освіти, у Запоріжжі діяли 10 просвітянських організацій та гуртків, у Запорізькому повіті – 83, Мелітопольському - 86, Бердянському – 34, по Великотокмацькому дані були відсутні.

На головному фото: Будівля чоловічої та жіночої гімназій товариства "Освіта" (пізніше – "Просвіта"), у місті Гуляйполе, 1960 роки

Читайте також:

Як на хвилі Української революції відроджувалася запорізька "Просвіта";

Як "білі" з запорізькою "Просвітою" воювали;

Як поета Івана Манила на тугу за запорізькими степами "ловили".

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя

Також читайте нас на Facebook та у Twitter