Боротьба за незалежність: Чи готував Запорізький край нового гетьмана Україні

Звістка, що командир Запорізької дивізії Петро Болбочан підняв повстання проти Скоропадського, захопив Олександрівськ і проголосив себе новим Гетьманом, облетіла Україну в 1918 році

Боротьба за незалежність: Чи готував Зап…

У сучасній історіографії існують різні точки зору на зміну влади, що відбулася у квітні 1918 року, коли замість революційного парламенту – Центральної Ради – країну очолив Гетьман Павло Скоропадський. Не вдаючись до полеміки, портал Depo.Запоріжжя спробує висвітлити події того часу та реакцію на них різних "груп впливу" у повітовому Олександрівську – сучасному Запоріжжі.

Раніше вже згадувалося, що в місті та навколо нього навесні 1918-го дислокувалися українські військові підрозділи, які брали участь у Кримському поході, та Українські січові стрільці. Саме ці підрозділи звільнили Олександрівськ від більшовиків та разом пройшли звільненим містом в урочистому параді.

Окрім цих вояків в Олександрівську перебувала також Друга Самокатна сотня 2-го Запорізького пішого полку, сформована того ж квітня на гроші місцевих жителів. Очолював її сотник Ширяй. До лав підрозділу входили юнаки вчительської семінарії, чоловічої гімназії та молодь із навколишніх сіл. Півтори сотні молодих людей, що записалися до складу сотні впродовж двох тижнів, мали у своєму розпорядженні 14 кулеметів та 14 самокатів.

Боєць Самокатної сотні Гаврило Гордієнко

Дислоковані в Олександрівську та навколо підрозділи загалом вороже зустріли гетьманський переворот 29 квітня 1918 року. Самокатна сотня відмовилася присягати Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського і за два дні після огляду частин Запорізького корпусу в Олександрівську військовим міністром Рогозою була розформована. Козаки та старшини перейшли до інших частин, зокрема підпорядкованих Петру Болбочану, або розійшлися по домівках.

Прихистку у частинах Болбочана та Всеволода Петріва, очільника запорізького імені кошового Костя Гордієнка полку кінних гайдамаків, шукали й деякі бійці та старшини розформованого Корпусу Січових стрільців (київських), які залишилися вірними Центральній раді.

Серед стрільців ширилися чутки, що "поза Києвом є ще "бригада Натієва", яка перебуває у Мелітополі та Олександрівську, стоїть за самостійність Української Держави, не признає гетьмана, і німці бояться її роззброювати".

Через кілька тижнів після гетьманського перевороту по всій території України розпочалася реставрація поміщицького землеволодіння. У села вирушили німецькі, австро-угорські та офіцерські карні відділи, які контролювали ці процеси та реквізували сільгосппродукцію. Селянство, доведене до відчаю, почало об'єднуватися у повстанські загони і чинити опір. Були спроби залучити до протиселянських операцій відділи січових стрільців. Зокрема, з Олександрівська було вислано одну сотню УСС у околиці Дніпрових порогів. На початку операції керівництво стрільців зауважило, що з селянами воювати відмовляється. Протекція Вільгельма фон Габсбурга дозволила "зам'яти" цей непослух наказам керівництва і проти УСС не були вжиті дисциплінарні заходи. Прибувши на вказане місце, січові стрільці налагодили зв'язок із повсталими, і "зібравши так собі про око, дещо попсованої зброї й харчів", повернулися до Олександрівська. Так само поступали на виправах стрільці й опісля.

Такі дії січових стрільців не залишились непоміченими гетьманською адміністрацією. Катеринославський губерніальний староста 29 червня 1918 року доповідав, що в Олександрівському повіті галицькі військові діють слабо й допомогу надають досить неохоче. Відповідно, прохав прислати на заміну галичанам німців або угорців. Очевидно, в останніх не було жодних сентиментів до місцевого населення.

Зростаюче невдоволення державою Павла Скоропадського породжувало різні опозиційні течії та рухи, які інакше бачили майбутнє України. Серед певних українських кіл визріла ідея проголосити Гетьманом України Вільгельма фон Габсбурга. Його проукраїнська позиція всім була назагал відома, недаремно ж його називали Василем Вишиваним.

Архікнязь Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний)

Ідею проголошення нового Гетьмана підтримував і Петро Болбочан, який був готовий надати свої війська для реалізації цього задуму. В силу різних обставин, зокрема й через несприятливу політичну ситуацію, архікнязь Габсбург цю ідею відкинув. Для Болбочана ж ця історія ледь не мала фатальні наслідки: одного дня Україну облетіла звістка, що командир Запорізької дивізії підняв повстання проти Скоропадського, захопив Олександрівськ і проголосив себе новим Гетьманом. Аби спростувати плітки та залагодити справу, Болбочану довелося терміново їхати до Києва.

Полковник Петро Болбочан

Після гетьманського перевороту провідну роль у суспільно-політичному житті почали відігравати заможніші, здебільшого русифіковані верстви населення. Відповідно до своїх уподобань, вони почали пристосовувати до себе оточуюче середовище, надаючи йому вигляду дореволюційних часів. Українізація Олександрівська призупинилася. Місцева тюрма заповнилася свідомими робітниками, селянами, вчителями.

Власне населення Олександрівська слабко підтримувало Українську Державу, тому антигетьманське повстання Директорії отримало тут активну підтримку.

Про подальший перебіг подій Depo.Запоріжжя розповість у наступних публікаціях.

На головному фото: Павло Скоропадський (у центрі) з групою українських та німецьких офіцерів у 1918 році, Wikipedia

Читайте також:

Як в Олександрівську Вільних козаків роззброювали;

Як "білі" з запорізькою "Просвітою" воювали;

Як запоріжці сто років тому з Росії до батьківщини рвалися.

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme