Архіви КДБ: Як Херсонщину "зачищали" від українських націоналістів

Попри попередні звіти МДБ про успіхи у боротьбі з ОУНівським підпіллям, станом на середину 1950 року херсонські "чекісти" не могли похизуватися повною та безперечною перемогою

Портал Depo.Запоріжжя раніше розповідав про діяльність ОУН на Наддніпрянщині за часів радянсько-німецької війни. За п'ять років по її закінченню боротьба чекістів із українськими націоналістами на території Херсонської області все ще не вщухала. Це, зокрема, було пов'язане із переселенням жителів Західної України, серед яких були й члени ОУН.

У звіті УМДБ Херсонської області з розробки українського націоналістичного підпілля у травні-червні 1950 року, йшлося, що лише у 1949 році під час переселення на територію області прибули 25 членів ОУН та збройного підпілля. Щоправда, разом із ними прибули й сім агентів, які мали допомагати херсонським "чекістам" у боротьбі з націоналістами. Серед найбільш "засмічених" українськими націоналістами районів Херсонщини "чекісти" називали Високопільський, де "на олівці" у колгоспі Кірова були вісім ОУНівців із Івано-Франківщини, та Генічеський - з одинадцятьма ОУНівцями з Чернівецької області у селі Новогригорівка. Крім того, колишні учасники націоналістичного підпілля з Західної України мешкали у Скадовському, Сиваському, Каланчацькому, Цурюпинському (Олешківському) тощо районах.

Дехто з тих, що "потрапили на олівець", мали родичів у західноукраїнських областях і підтримували зв'язки з підпіллям або належали до нього. Відповідно, нерідкісними були випадки, коли "розділені географією" родичі намагалися відновити зв'язки між собою, що дуже непокоїло співробітників МДБ. Зрозуміло було, що будь-якої миті на Херсонщину можуть прибути діючі члени націоналістичного підпілля та учасники боївок і колишніх відділів УПА. Через це до подібних переселенців увага з боку МДБ була більш ніж прискіпливою.

Зокрема, у Бериславському райвідділі МДБ у цей час за справою-формуляром розроблялася переселенка з Рівненщини Софія Тарасюк. "Чекісти" встановили, що з 1944 року жінка підтримує зв'язки із підпіллям ОУН, зокрема з керівниками Костопільського районного проводу "Василем" та "Степаном". На малій батьківщині Тарасюк допомагала підпіллю, забезпечувала продуктами харчування, власне помешкання надавала для конспіративних потреб. У 1945-1946 роках була зв'язковою з низовими ланками підпілля в районі. Уся родина Тарасюк – батько Аксен, брат Василь та сестра Надія – були заарештовані та засуджені за націоналістичну діяльність. Софія змогла уникнути арешту, виїхавши як переселенка до Херсонської області. Станом на початок літа 1950 року співробітники МДБ опитали під протокол свідків, які підтвердили участь Софії у підпіллі ОУН та її зв'язки. Цього було достатньо, аби готуватися до арешту жінки.

У Великоолександрівському районі розроблялася справа-формуляр на переселенця Стефана Дриля - уродженця села Росохач (сучасного Городенківського району Івано-Франківської області). Після "Золотого вересня" (під такою назвою увійшли в радянську історіографію події вересня 1939 року, коли за таємним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа західноукраїнські землі Польщі були приєднані до УРСР, - Ред.) до початку німецько-радянської війни Стефан працював дільничним уповноваженим міліції тодішнього Боринського району. Під час війни залишився у рідному селі. У 1942 році був заарештований німцями, але уникнув будь-якого покарання і був відпущений. У листопаді того ж року керівник районної ОУН Дмитро Румний залучив Стефана до діяльності підпілля під псевдо "Заєць".

Після повернення радянської влади Дриль перейшов на нелегальне становище. У вересні 1944 року підрайонним провідником ОУН "Степовим" був призначений станичним села Росохач під псевдо "Тарас". Обіймав цю посаду до грудня 1946 року. Напередодні нового 1947-го Стефан здався МДБ (явка з повинною), на допитах доволі детально розповів про свою участь в підпіллі. Разом із тим, МДБ мав інформацію, що Дриль, повернувшись до рідного села, знову налагодив зв'язок із підпіллям ОУН. Саме через це співробітники МДБ підозрювали, що чоловік продовжував вести націоналістичну діяльність і після переселення до Херсонщини.

У Каховському районі тим часом розроблялася справа-формуляр на уродженця Рівненщини Трохима Пляшка. "Чекістам" було відомо, що 1946 року за місцем колишнього мешкання Трохим проходив за агентурною справою "Заготівники" ("Заготовітєлі"), що її було заведено на станичну організацію ОУН, яка діяла у селі Озерськ. ОУНівський осередок в Озерську було створено районним провідником "Брюквою", очолював його учасник боївки Тарас Серко. Підпільники з Озерська заготовлювали продукти та побутові речі для повстанського відділу. Крім того, збирали інформацію про жителів села, що були лояльно налаштовані до радянської влади або агентурно співпрацювали з радянськими органами державної безпеки.

Брат Трохима Опанас станом на 1950 рік продовжував активну діяльність у збройному підпіллі та перебував на нелегальному становищі. Зважуючи на це, у МДБ підозрювали, що Трохим прибув до Херсонської області з завданням від ОУН для проведення націоналістичної діяльності. Його розробку "чекісти" з Каховки координували з УМДБ Рівненської області.

У Килининському районі (тепер – частина Великоолександрівського) співробітниками МДБ здійснювалася попередня агентурна розробка уродженця Рівненської області Филимона Таюнди. У квітні 1950 року він прибув до Херсонської області, де потрапив на очі "сєксоту" "Амуру". Останній повідомив МДБ, що син Филимона Іван з весни 1949 року перебував у боївці "Бориса" на Рівненщині. На запит щодо родини Таюнди, Володимирецький райвідділ МДБ надав інформацію, що Филимон знав про перебування сина у збройному підпіллі та, мешкаючи на Рівненщині, допомагав боївці продуктами і надавав укриття у власній домівці. Дізнавшись, що його діяльність не є для "чекістів" таємницею та намагаючись уникнути арешту, Филимон розпродав господарство і виїхав на Херсонщину.

Уже під час розробки співробітникам МДБ вдалося через агента "Брошку" – краянина Таюнди, перехопити листа останнього щодо допомоги у виїзді Івана до батька в Херсонську область. Зокрема, для цього були потрібні відповідні документи, з якими молодий ОУНівець зміг би легалізуватися. Відповідно, співробітники МДБ мали підстави очікувати появи Івана Таюнди у батька. Сам Филимон через це був оточений "чекістською" агентурою, яка уважно стежила за усім навколо нього і могла б повідомити про прибуття сина.

Цими справами спроби чекістів "зачистити" Херсонщину від головного ідеологічного ворога не обмежувалися. У наступних публікаціях Depo розповість про подальше протистояння МДБ та ОУНівців на Херсонщині, яке тривало не лише у 1950-му, а й у наступні роки.

Читайте також:

Хто допомагав запорізьким "чекістам" полювати на колишніх політичних опонентів;

Як татари заважали радянському керівництву насолоджуватися "віджатим" Кримом;

Як заможна селянська Херсонщина "вибухала" проти радянської влади.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя