Архіви КДБ: Як на Запоріжжі за переселенцями пильнували

Унаслідок змін, подекуди досить штучних, кордонів радянської України та намагань знищити український визвольний рух на терени Наддніпрянщини з другої половини 1940-х прибувало багато переселенців. Ці вихідці з західних областей становили потенційну небезпеку для радянського режиму, оскільки були носіями іншого способу життя та мислення, аніж тутешні жителі. Багато бачили та знали такого, що не вкладалося у вже "звичну" схему існування рядового радянського "обивателя". Що вже говорити про потенційну небезпеку просочення під виглядом переселенців членів Організації українських націоналістів (ОУН) та збройного підпілля.

На кінець 1949-го на Запоріжжя прибули понад три тисячі родин – майже 13 тисяч людей переважно з Тернопільської, Львівської та Чернігівської областей. За ними уважно стежило МДБ.

На початку січня 1950 року чекісти звітували, що мають серед переселенців одного агента та двох секретних інформаторів, що їх раніше завербували за місцем попереднього мешкання. Уже на Запоріжжі в переселенському середовищі були завербовані ще чотири агенти. Зусилля своїх інформаторів МДБ насамперед спрямовувало на виявлення членів ОУН або їхніх зв'язків. Результати були: за інформацією сексотів запорізькі МДБісти взяли в розробку шістьох переселенців.

Серед тих, ким "особливо опікувалися" чекісти, був уродженець Тернопільської області Степан Попович. Справа-формуляр, заведена на нього ще 1948 року у Заліщанському районі Тернопільщини, дісталася запорізькому МДБ "у спадок" від львівських колег. У Запоріжжі її перереєстрували під тією ж назвою – "Укриватєль". Назва була не "від ліхтаря": Попович підозрювався у зв'язках з підпіллям ОУН, допомозі оунівцям харчами та наданні їм прихистку (сховку). За даними МДБ, рідний брат Поповича Ярослав на псевдо "Бук" керував оунівською боївкою. З грудня 1949 року Степан Попович мешкав у Ново-Василівському (нині розформованому) районі Запорізької області. Розробку переселенця запорізькі чекісти провадили у напрямку виявлення його можливих зв'язків із членами ОУН та їхньої можливої діяльності саме на території Ново-Василівського району.

Намагаючись надати процесу переселення вигляду "добровільності", чекісти пильно відслідковували висловлювання переселенців про нове місце проживання, особливо в листах до земляків, родичів чи друзів на Західну Україну. Позитивні відгуки віталися. Той, хто мав необережність дозволити собі критику, ставав об'єктом прискіпливого інтересу співробітників МДБ.

Саме критичним висловлюванням мав нещастя прикути до себе увагу переселенець з Бережанщини (Тернопільська область) Петро Павлюк. "Настукав" на Павлюка інформатор Осипенківського (Бердянського) міськвідділу МДБ "Залужний". Чекістський нишпорка доповідав, що переселенець пояснив свій невихід на роботу наступним чином: "Чому ти мені починаєш вказувати? Яка мені користь від того буде, що я буду постійно ходити на роботу? Усе одно у колгоспі не отримаєш ні хліба, ні інших продуктів". Агент "Залужний", вочевидь, провокуючи, заперечив, що за умови добросовісної праці у колгоспі можна заробити багато хліба. Павлюк відповів: "Досить нас обдурювати. Ми вже бачили й чули їхню правду". Такі вислови стали причиною взяття Павлюка в агентурну розробку.

Переселенець із Бродівського району Львівської області Василь Бочаров у грудні 1949 року звернувся до правління колгоспу "Червоноармієць" Токмацького району. Просив відпустити його до Львівської області для закупівлі картоплі. Йому відмовили. Бочаров спробував виїхати без дозволу, але був затриманий на залізничній станції. Після повернення до колгоспу переселенець нецензурно відгукувався на адресу когось із керівників компартії, говорячи при цьому: "Запросив нас сюди, а тут нічого нема, хата погана, харчів нема. Перепустку не дають, щоб привезти картоплі. Що це за порядки? Я йому напишу, а якщо він не повірить, то ми ще спитаємо у нього, що це за запрошення, і ми узнаємо, що це…". Висловлювання Бочарова переповів МДБ інформатор "Бутузов", з яким, власне, і бесідував розлючений переселенець. Бочаров також був взятий під агентурний нагляд.

Переселенець зі Львівщини Василь Киях, що мешкав у колгоспі "ім. 20 вересня" Токмацького району, мав нещастя побалакати з сексотом МДБ "Середою", ще й про діяльність ОУН на Західній Україні. "Центр оунівців знаходиться у Карпатських лісах. Там є дві великі бази забезпечення, які отримують усе необхідне з-за кордону. Зброя до баз транспортується літаками, а звідти передається загонам, які діють на території Радянського Союзу", - переповідав "Середа" бесіду з переселенцем. На питання інформатора, звідки Кияху відомо про діяльність ОУН, той розповів, що у нього є два брати, які належать до ОУН-мельниківської. Природно, що Кияха також взяли в агентурну розробку. "Середа" ж отримав завдання розробляти зв'язки та знайомства переселенця. МГБісти же відправили колегам у Жовківський район Львівщини запит на отримання компрометуючих даних на Кияха та його братів.

На відміну від інших, переселенець з Тернопільщини Данило Велебницький досить непогано відгукувався про саме переселення. Та разом із тим, він говорив: "Шкодую, що працюю в колгоспі, а не на виробництві, завжди мав би гроші, а тут нічого немає – чекай, коли отримаєш на трудодні, та і що отримаєш?". Бесіду з переселенцем переповіла агент Мелітопольського міськвідділу МДБ "Сумська".

Інші нишпорки, що "крутилися" біля Велебницького, у свою чергу, доповідали, що два брати останнього були учасниками оунівської боївки, при чому один з них загинув у бою з опергрупою МДБ. Відповідно, переселенець Велебницький був узятий в агентурну розробку як можливий симпатик ОУН, що підтримував зв'язок із підпіллям.

Згідно з постановою Ради міністрів УРСР та ЦК КП республіки, упродовж 1949-1951 років у Запорізьку область мали прибути понад 18 тисяч родин з інших областей України для розселення по колгоспах та радгоспах. Відповідно, запорізьким "чекістам" додавалося клопоту.

Читайте також:

Як на Запоріжжі полювали на колаборантів;

Як Запорізьку область після німців "зачищали";

Як запоріжець за "власівцями" шпигував.