ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Архіви КДБ: Як татари заважали радянському керівництву насолоджуватися "віджатим" Кримом

Попри "хрущовську відлигу" з її напівреабілітаційними процесами жертв сталінізму, раніше депортовані кримські татари були оголошені на своїй батьківщині небажаними персонами   

Depo.
3 лютого 2019 13:00
ФОТО: depo.ua

"Небажаним є масове відвідування Криму висланими татарами", - писав у доповідній "на Київ" у березні 1957 року начальник УКДБ по Кримській області полковник Шалонік. Намагання корінного населення Криму створити національну татарську Кримську державу під час німецької окупації не було прощено. І кримський "головчекіст" у доповідній не скупився на шаблонні звинувачення, що їх традиційно закидали в СРСР представникам будь-яких національних рухів спротиву більшовицькій системі: від масової колаборації з нацистами до масових розстрілів мирних жителів.

За даними, що наводив Шалонік, за рішенням Радянського уряду з Криму було вислано 190370 кримських татар. Однак, скаржився "чекіст", Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року обмеження зі спецпоселення з кримських татар було зняте. Саме з того часу татари масово стали приїжджати на проживання до сусідніх з півостровом Запорізької, Херсонської, Одеської областей та Краснодарського краю (РРФСР). Звідти приїздили у Крим, зокрема відвідували ті місцевості, де мешкали до виселення. Туга виселеного народу за батьківщиною сприймалася КДБ як злочин. Серед іншого турбувало "комітетників" те, що татари оглядали свої колишні будинки. "Чекісти" звітували, що колишні мешканці півострову поширювали серед переселенців, які, власне, й заселилися у житло депортованих, "провокаційні плітки" про своє швидке повернення до Криму тощо і цим викликали панічні настрої серед переселенців.

З приїжджих до Криму татар не зводили ока, за ними невпинно слідувала агентура. Нишпорки збирали інформацію, яку передавали зверхникам у КДБ. Зокрема, у вересні 1956 року до Криму прибув член КПРС Ібрагім Рамазанов, який працював старшим військовим представником з прийому підводних човнів у Ленінграді. Від нього агент КДБ дізнався, що кримськотатарська інтелігенція ставить собі за мету добитися повернення співвітчизників до Криму. Також Рамазанов розповів, що для цього у Ташкенті створений організаційний центр.

У КДБ перевірили цю інформацію - вона отримала підтвердження. У Ташкенті дійсно діяла ініціативна група татарської інтелігенції, яка добивалася видання газет татарською мовою, організації національних шкіл, театру та вимагала дозволу на в'їзд татар до Криму і повернення їм майна.

У доповідній кримського КДБ йшлося, що учасники ташкентського комітету Алядінов, Муртазаєв та Селімов схиляли татар до самовільного виїзду до Криму й силового повернення (захоплення) відібраного у них під час виселення майна. Зокрема вони говорили, що "ця мрія завжди буде їх переслідувати, допоки вони на вступлять на кримську землю".

На підтвердження того, що це - не порожні балачки, КДБісти наводили кілька прикладів. Зокрема, згадували приїзд до села Лучисте (до 1945 року – Демерджі) Алуштинського району Мустафи Джелі, який начебто погрожував голові сільської ради й місцевим жителям, говорячи, що "він себе ще покаже".

А татарські патріоти Селімов та Гафаров у вересні 1956 року відвідали письменника Аркадія Пєрвєнцева і вимагали у нього спростування викладених у романі "Честь з молоду" даних про "зрадницькі" дії татар під час окупації. Принагідно відмітимо, що за цей твір, "присвячений героїчній радянській молоді та Ленінському комсомолу", Пєрвєнцев отримав 1949 року Сталінську премію другого ступеня.

Вистачало й курйозних випадків, які також нотувалися "чекістами". У 1956 році до Бахчисараю приїздив кримський татарин Сайдамет Бекіров. Чоловік хотів оформити прописку на батьківщині. Для цього намагався використати "слабкості" колишнього секретаря райкому компартії Бережного, а саме любов останнього до алкогольних напоїв і "зпоював" його. У матеріалах КДБ також згадується татарин Сулейманов, який у свій приїзд до Бахчисараю відкрито критикував та шельмував радянську владу та уряд.

Зважаючи на ці та інші факти, керівництво обласного КДБ направляло до Києва поради щодо посилення "антитатарської" діяльності. Напирало на те, що це потрібно з метою "забезпечення безпеки керівництва партії та уряду, які відпочивають у Криму". Рекомендувалося, зокрема, закріпити в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року кримінальну відповідальність за самовільний в'їзд до Кримської області висланих татар.

На головному фото: Крим 1950-х років, sfw.

Читайте також:

Мелітопольські "автономісти": Як КДБ закривав рота кримським татарам;

Як кримські татари 30-річчя депортації "зустрічали".

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя

Також читайте нас на Facebook та у Twitter