Запоріжжя, що втрачаємо: Як "малярі" зіпсували старовинний німецький особняк

Разом із краєзнавцем Романом Акбашем портал Depo.Запоріжжя продовжує проект "Запоріжжя, що втрачаємо", головна мета якого – привернути увагу відповідальних осіб до історичних об'єктів, які мали б стати родзинками міста, але через недбалість та байдужість повільно руйнуються і втрачають первісний вигляд.

На вулиці Серікова, 28, трохи вище запорізького автовокзалу, стоїть один із найкрасивіших будинків міста. Це - особняк німецького колоніста-меноніта Абрахама Коопа. Будинок побудовано у стилі німецького модерну, який часто називають "югендстиль". Це один із багатьох напрямків будівництва "під старовину". Таких будинків наприкінці XIX сторіччя чимало з'явилося, наприклад, у країнах Балтії. Запорізький ззовні нагадує невеличкий німецький середньовічний палац.

Понад сто років тому у цьому районі була розташована колонія менонітів Шенвізе. Переселенці збудували тут не лише свої оселі, але й відкрили чимало доволі успішних підприємств, деякі з яких дали початок сучасним виробництвам Запоріжжя.

Будинок Коопа з'явився у Шенвізе приблизно на початку ХХ століття. Дехто називає датою будівництва 1907 рік, є документи, де вказаний 1900-й. Тож точна дата невідома.

Власник будинку був дуже відомою особою свого часу: успішний підприємець, який мав на території сучасної Запорізької області два заводи. Обидва працюють і сьогодні, хоча і змінили первісний напрямок роботи. Наприклад, завод сільськогосподарчих машин і знарядь став із часом Запорізьким кабельним заводом.

Особняк Кооп будував для родини. Всередині будинок був не менш розкішним, ніж ззовні. Саме тут першим у всьому Олександрівську з'явився телефон. Зараз внутрішні інтер'єри повністю загублені, а сам будинок у 1960-х перепланували.

Будинок не закинутий. Тут працює Запорізький протитуберкульозний диспансер №1. Через упередженість містян та більшості гостей до лікарень взагалі та таких специфічних зокрема, будівля не користується популярністю як туристичний об'єкт. Роман Акбаш, який проводить екскурсії колишньою колонією Шенвізе, каже, ще неодноразово помічав: люди намагаються навіть не заходити на подвір'я.

Меноніти, навіть дуже заможні, рідко будували для себе розкішні будинки. За їхніми традиціями, багатими, витонченими, мальовничими робили школи, дитячі садки й інші споруди загального користування. Особняк Коопа став виключенням, причому так і залишився єдиним таким у Шенвізе.

Особняк цікавий не лише як архітектурна пам'ятка, але і як "свідок" історичних подій. Під час голоду 1921-1923 років тут рятували запоріжців. "На початку 1920-х тут працювала так звана "Американська кухня". Зараз той голод не так часто згадують, як голод 1930-х, але тоді люди теж сильно страждали. У цій будівлі був розгорнутий пункт видачі допомоги, чимало людей пережили завдяки цьому голодні роки. Я вважаю, що це також важлива частина історії, яка не має бути загублена", - розповідає Акбаш.

Дах у стилі французьких шато – головна прикраса особняка. Він зберігся у напрочуд гарному стані.

А от білі пластикові вікна – справжнє прокляття старовинних будівель. Вони ніколи не бувають доречні на історичних фасадах. Непогана альтернатива – ті ж склопакети, але брунатні. Вони не ідеально відтворюють первісні вікна, але мають набагато кращий вигляд.

Фасад особняка Коопа раніше мав багато декоративних елементів, притаманних югендстилю. На жаль, переважна більшість із них втрачена.

Утім, будинок все одно чудово зберігся. Цегла не потріскана, фасад і дах цілі. Трохи відновити утрачені декоративні елементи - і він знову буде дивовижним. На жаль, поки відбувається зворотній процес. Частину стін біля вікон та на подвір'ї невідомі "малярі" нащось розмалювали у яскраві синій та зелений кольори – жодного стосунку до оригінальний проекту.

Деякі вікна заклали цеглою і також розфарбували.

"Особняк Коопа стоїть майже у центрі міста, до нього легко дістатися. Чому не зробити всередині, наприклад, галерею? Там постійно вирувало б мистецьке життя, а люди б бачили всю красу цієї будівлі", - обурюється Акбаш.

Сьогодні найрозкішніший особняк колишньої колонії менонітів повільно втрачає свій шляхетний вигляд. І запоріжці, і гості міста рідко помічають пам'ятку.

Читайте також:

Як проростає березами занедбаний замок Вальмана;

Як сучасні "культурні нашарування" поховали мрію конструктивістів;

Як помирає легендарний 700-річний запорізький дуб;

Як ватри безхатьків знищують стародавній поштамт менонітів;

Як пластиком спотворюють "давньоримських" "близнюків".