"Смак радянського" у Львові та сторіччя музею в Мелітополі: Чим позначився вересень

Вересень не був багатим на події, які б привернули значну увагу. Звичайно, це пов’язано з новою хвилею захворювання на коронавірус і з карантинними обмеженнями. Та й початок навчального року та намагання втримати його від обмежень не сприяли активності науковців.

Попри це, перший місць осені може похвалитися проведенням чергового, вже 28-го, Книжкового форуму, який відбувся 15-19 вересня у Львові. Цього року захід вперше за всю історію відбувся у змішаному форматі: онлайн та офлайн. Серед нової історичної літератури, яка презентувалася на форумі, варто виокремити дві книги. Автор першої, Володимир В’ятрович, по праву вважається одним з батьків "архівної революції". Зрештою, і наші публікації з розсекреченими матеріалами колишніх архівів радянських спецслужб були би неможливими, якби не робота архівних декомунізаторів. Тож книга "Нотатки з кухні "переписування історії" стане досить цікавим і корисним джерелом для розуміння "історичної кухні" та "ремесла історика".

Також на форумі було презентовано книгу Олени Стяжкіної, докторки історичних наук, старшої наукової співробітниці відділу історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України. Лише з півроку тому я прочитав її книжку "Рокада: чотири нариси з історії Другої світової", виданої за сприяння Українського інституту національної пам’яті. Лише за один термін "рерадянізація", легко і обґрунтовано введений дослідницею до наукового словника історії України ХХ століття, можна бути безмежно вдячним. Однак, книга "Рокада" – набагато глибша, вона – потужний "удар під дих" для тих, хто досі волає про "можем павтаріть".

Зважаючи на це, нова книга Стяжкіної ще до прочитання викликала неабиякий інтерес. Що за назвою: "Смак радянського: їжа та їдці в мистецтві життя й мистецтві кіно (середина 1960-х – середина 1980-х років)". Що за анотацією видавництва, де зазначено й таке: "Їжа розглядається не тільки як ознака пізньорадянської споживацької революції, а й як один з потужних механізмів соціальної інженерії та (само)примусу. Реальний світ радянських їдців аналізується разом із світом художнім, в якому кіномитці та глядачі створювали, транслювали та споживали образи їжі, не усвідомлюючи, що в такий спосіб говорять про репресивний устрій суспільства, в якому смак був так само проблематичним та майже недосяжним, як і пов’язана зі смаком та вибором свобода".

Ще одна важлива подія місяця відбулася 23 вересня – Міжнародна наукова конференція "Биківня – від території смерті до місця пам’яті", яка була присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили". У час, коли історична амнезія знову "входить в моду" серед політичного істеблішменту, в черговий раз необхідно наголошувати на тих проблемах, які були заявлені як напрямки для підготовки доповідей. А це і доба Великого терору в контексті репресивної політики СРСР (передумови, перебіг, національні операції НКВС, наслідки), і джерела з історії масових репресії в Україні 1930-х – 1940-х років і власне таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківнянському лісі та інші місця масових поховань жертв радянських репресій в Україні: проблеми виявлення та дослідження. Не менш важливими є питання меморіалізації місць тоталітарних репресій та відображення тих подій у музеях.

Щодо музеїв, то того ж 23 вересня у Мелітополі відбулося святкування 100-річчя місцевого краєзнавчого музею. Скористаємося нагодою і привітаємо колектив на чолі з Лейлою Ібрагімовою з поважним ювілеєм. Принагідно згадаємо, що це ледь не єдиний музей в Запорізькому регіоні, де є стенд про діяльність місцевого підпілля ОУН. Крім того, музей давно став дійсним open space для краєзнавців, які можуть тут зустрічатися в рамках презентацій нових видань або обговорення нових знахідок. Загалом, про цей музей можна говорити годинами, і то буде мало.

На подвір'ї музею, 1930-ті роки

Будівля музею на фото 1950-х років

Як причетний до дослідження історії музею у 1930-1940-х роках, хотів би нашим читачам запропонувати яскравий документ із дивом уцілілої в роки війни "Книги наказів", а саме – Наказ №21 від 19 грудня 1934 року, згідно з яким Мелітопольський краєвий музей було віднесено до музеїв обласного значення. Таке рішення ухвалили на Нараді Директорів, яка відбулася 3-5 листопада того ж року. На той час, згідно наказу директора, до складу музею входили Науково-Дослідний Краєзнавчий Інститут та біологічна станція у селі Вознесенка, де жив тодішній директор музею Іларіон Курило-Кримчак.

Читайте також

"Ляпи" ювілею та унікальний архів: Чим позначився серпень

Роздуми про не курортний липень: Поки переймаємось навалою медуз, навала "орків" не припиняється

На думку ворога не зважають: Як ми маємо відзначити 80-річчя Акта відновлення Української держави