"Ляпи" ювілею та унікальний архів: Чим позначився серпень

Цьогорічний серпень, однозначно, увійшов в історію модерної України. Для цього було достатньо лише того факту, що 24-го ми відсвяткували 30-річчя відновлення незалежності. Дуже добре, що нарешті до нашого лексикону й публічного дискурсу входить саме це визначення – "відновлення незалежності". Значить, поступово усвідомлюємо, що нашій державності набагато більше, аніж три десятиліття. І українці не "намалювалися" на мапі світу у 1991 році.

Ювілею присвячена силу-силенна публікацій, тому – лише кілька штрихів "на полях" події. Досить незрозумілим є вибір деяких "патронів" та найменувань для військових частин. З нагоди Дня незалежності Президент підписав низку указів про це. Але як зрозуміти, що 11-та бригада Національної гвардії України отримала ім’я Михайла Грушевського? При всій повазі до визначного талановитого історика і досить неоднозначного державника, головне питання: яким він "боком" до збройних сил. Очевидно, що більш безглуздо було б назвати військову частину хіба іменем Винниченка. Ім’я Михайла Грушевського доречне в назві Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, оскільки саме це його галузь.

Також великий скепсис висловлю з приводу намагання втулити українцям чергове "велике". Цього разу – герб. Не зрозуміло чим саме сьогоднішнє керівництво держави не влаштовує Тризуб. Символ, давність і тяглість якого не викликають жодних нарікань. Символ, який важко назвати штучним і вигаданим. Навіщо демократичній європейській державі пародія на державний символ, що більше схожа на пивну етикетку, – незрозуміло.

Що ж до підписаного прямо на Майдані під час святкування Указу "Про День Української Державності", то це – масло масляне. День державності дорівнює Дню незалежності, і це очевидно. Тож незрозуміло, навіщо ще один день, який, тим більш, мають намір зробити вихідним. Україна потребує зменшення списку неробочих днів, а не збільшення. Хіба не "завзяття й щира праця"?..

Серед заходів, які відбулися у Запоріжжі з нагоди ювілею незалежності, безперечно, була варта уваги панельна дискусія "Пульс української незалежності", що її було організовано співробітниками Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки 11 серпня. Автор цих рядків мав приємність бути серед спікерів й обговорити досягнення, поступи, виклики незалежності. До діалогу були запрошені історики, краєзнавці, громадські діячі, учасники подій 1991 року, а також літератори, представники національних спільнот, громадських організацій, музеїв.

Серед тих, хто мав слово під час дискусії хотілося б виокремити народного депутата Верховної Ради України І-го скликання Олександра Білоусенка, кандидата історичних наук, директора департаменту культури, туризму, національностей та релігій ЗОДА Владислава Морока, співзасновника Запорізького товариства "Просвіта", людину, яка підняла прапор України над Запорізькою ОДА в 1991 році Костянтина Лямцева та кандидата філологічних наук, завідувачку кафедри українознавства ЗНУ, голову Запорізької обласної організації НСПУ Ольгу Стадніченко. Своєрідним екскурсом у події 1991-го, в атмосферу запорізького фестивалю "Червона Рута" став виступ автора музики і виконавця пісні "Вставай, Україно!" Анатолія Сердюка. Добре, що керівництво бібліотеки організувало не лише широку репрезентативність спікерів, але й пряму трансляцію дискусії. Утім, не можна обійтися й без "ложки дьогтю". Нарікання не на адресу бібліотеки, а колективних "нас", які не знайшли часу прийти на захід і взяти участь у обговоренні досить і надто важливих питань сучасного (перш за все!) державотворення.

Серед інших важливих подій варто зупинитися на тому, що 13 серпня на сайті Меморіального музею Голокосту Бабин Яр вперше було оприлюднено унікальні архівні документи – картотеку українців, яких у Радянському Союзі вважали "неблагонадійними". Безпосередньо копії документів зберігаються у Державному архіві Київської області. Вони були створені в 1951-1964 роках, однак вказана там інформація стосується довоєнного часу – 1920-1930-х. За доби СРСР ці матеріали були засекречені.

Проте, це не єдині цікаві документи із сайту. Тут же оприлюднені трудова картотека мешканців Києва періоду нацистської окупації; картотека мешканців столиці та Київської області, які проживали на окупованій території; картотека діячів культури та мистецтва Києва періоду нацистської окупації.

Тож можна лише вітати реальну діджиталізацію (оцифрування) документів українських архівосховищ. Науковий стартап співробітників Центру досліджень визвольного руху, які створили електронний архів визвольного руху і вже кілька років посилено його наповнюють, підхопили й інші архіви. Приємно, що й державні структури тут не пасуть задніх, а посилено працюють над удоступненням документальної спадщини.

А 15 серпня в Україні відзначили День археолога. Серед купи привітань та ностальгійних постів у соцмережах з цієї нагоди, мою увагу привернуло інтерв’ю із відомим запорізьким гідроархеологом, головою відділу охорони пам’яток Національного заповідника "Хортиця" Дмитром Кобалією. Зрозуміло, що з нагоди кожного свята в нашій країні завжди всіх вітають. Однак потім забувають про галузь, яку лишень учора віншували. Повною мірою це стосується й археології. Недосконалість законодавчої бази, що спричиняє пошкодження й руйнування пам’яток археології: поселень та курганів, постійні пустопорожні балачки про необхідність захисту спадщини, які не мають жодних наслідків тощо – реалії сьогодення. Немає також підтримки практикуючих дослідників, через що слова Дмитра Кобалії: "Виклик у нас один – вижити", не вдаються згущенням фарб. Хотілося б, аби до думок археологів та охоронців археологічної спадщини прислухалися не один раз на рік, а постійно. І не під час урочистостей, а в практичних умовах.

Наука вимагає зменшення бюрократизму, але збільшення фінансування й розуміння, що дослідження минулого напряму пов’язано із нашим майбутнім.

Читайте також

Роздуми про не курортний липень: Поки переймаємось навалою медуз, навала "орків" не припиняється

На думку ворога не зважають: Як ми маємо відзначити 80-річчя Акта відновлення Української держави

Забуті жертви, невшановані герої: Чого забракло дачно-шашличному травню