Забуті жертви, невшановані герої: Чого забракло дачно-шашличному травню

Травень в нашій країні традиційно "важкий". Комусь, звичайно, подобається велика кількість вихідних й початок дачно-шашличного періоду і, в принципі, в цьому нічого поганого немає. Хіба що, значна кількість вихідних на фоні перманентних економічних проблем підсилених локдаунами, здається, – завелика розкіш для країни. Однак, йтиметься не про це.

У травні є два ключові дні, увага до яких прикута у більшості жителів країни, та й світу загалом: 8 та 9 числа місяця. І якщо перший – тужливо-спокійний із німим: "Ніколи знову!", то наступний – провокаційно-істеричний: "Можем повторіть!". У тому, що Росія не вчиться на уроках історії й, очевидно, спокійно ставиться до "м’ясорубок" війни, сумнівів немає. У переважної більшості жителів України такі сумніви, якщо ще були, то від 2014 року розвіялися, як мара. Однак, нас цікавить власне український стан речей.

Останніми роками, поступово, приходить усвідомлення, що Друга світова війна – трагедія, яка не має повторитися. І "ховатися" за бравадою перемоги над нацизмом не варто. Не заперечуючи подвиг кожного окремого бійця, не варто забувати, що для України закінчення Другої світової стало в перспективі перемогою Колими над Бухенвальдом.

Українські науковці вже достатньою мірою опрацювали масиви документів та матеріалів про трагічні сторінки України періоду Другої світової та її найбільш жорсткої частини – війни німецько-радянської. Приємно, що саме запорізькі вчені серед перших оформили власні напрацювання у колективній монографії "Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945" під загальною редакцією професора Федора Турченка. Знайшлися й ті, хто побачив у цьому ледь не крамолу, волав про фальсифікації і тому подібне, паралельно забувши навести контраргументи. Як, в принципі, й завжди. Проте, всім відомо про караван й собак. І попри різні обставини, караван таки йде. І ця запорізька праця від 2013 року й далі користується попитом як у професійних істориків, так і у (що важливо) вчителів історії.

На превеликий жаль, наступні дві травневі дати не отримують відповідного вшанування. Йдеться про День пам’яті жертв політичних репресій (16 травня) та День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу (18 травня). Звичайно, десь щось відбувалося, особливо у соціальних мережах. Різних зображень, інфографіки й емоцій було хоч греблю гати. Проте, робота регіональних комісій з реабілітації на сьогодні плавно перейшла в нуль. Проблема кримськотатарського народу активно "заговорюється", учергове долю корінного народу Криму намагаються вирішити без нього. Ні попередня влада, ні чинна не наважилася озвучити реальні кроки з деокупації півострову й статусу кримських татар.

Чим далі, тим більш блідо ми згадуємо про Свято Героїв (23 травня). Його не можна вважати новомодним святом, оскільки коріння його сягає ще у 1941 рік. Саме тоді було прийнято рішення щороку 23 травня відзначати День пам'яті тих, хто боровся за свободу України. Дата була приурочена до сумної події – 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито провідника ОУН, полковника Армії УНР Євгена Коновальця. Крім того, саме в травні загинули керівники боротьби за державну самостійність України Микола Міхновський та Симон Петлюра.

Можливо, хтось дорікне у надмірній мілітаризації сучасних пам’ятних дат. Проте, на мою думку, саме Свято Героїв має отримати якнайширше впровадження в Україні. Від 2014-го триває війна за нашу незалежність, тисячі полеглих дочок і синів України мають право на данину пам’яті і належного вшанування. Звісно, день не має бути перетвореним в черговий "дачно-шашличний" в алкогольному угарі. У жодному разі. Він має стати днем тиші й скорботи. Днем гордості за землю, яка породила героїв. Тих, для кого життєвим кредо стало "як не ми, то хто; не тепер – то коли?".

Читайте також

Не одна лише "Галичина": Якими історичними дискусіями позначився квітень

Мапа долання радянсько-російських стереотипів: Які набої отримали бійці інформаційного фронту

Місце зборів ОУН і спірний знімок Василя Вишиваного: Які історичні загадки розгадали запорізькі учні

Незбагнена Соборність і переписування підручників: Як вшановували й чим паплюжили українську історію в січні