В оселі з ворогом: Як запорізькі поліцейські зупиняють домашнє зло

Майже чотири місяці в Запорізькій області чергують мобільні групи, які спеціалізуються виключно на протидії домашньому насильству. Створено їх було по всій Україні у вересні. Спочатку групи працювали у тестовому режимі, з листопада перейшли на повноцінну роботу – попри те, що поки проєкт вважається пілотним. Групи з’явилися не скрізь – переважно, в обласних центрах та великих містах. В Запорізькій області їх три: дві – у Запоріжжі, одна – в Бердянську. За словами заступника начальника відділу дільничних офіцерів поліції Управління превентивної діяльності ГУ НП в Запорізькій області, капітана поліції Євгенія Токарєва, у подальшому планується створення таких груп для усіх міст із населенням від 50 тисяч людей. Тобто в Запорізькій області вони можуть з’явитися ще у Мелітополі та Енергодарі.

Чергують "борці з домашнім злом" весь час, екіпаж із дільничного офіцера та патрульного поліцейського заступає на цілодобову зміну уранці. У середньому за добу мобільна група здійснює сім виїздів, кількість викликів традиційно зростає ввечері, особливо, напередодні вихідних та у свята.

Патрульна поліції Марина Єрмак та дільничний офіцер Євген Містюк цієї п’ятниці отримують перший виклик близько 16:00. Він надійшов від лікарів "швидкої". Медики повідомили у поліцію про "інші тілесні ушкодження" у приватному будинку – у перекладі на "людську мову" це, зазвичай, означає факт рукоприкладства. Повідомлення мобільній групі передає диспетчер поліції, яким подія визначена як імовірний факт домашнього насильства. Тож це виклик саме для Марини з Євгеном. Обидва свого часу самі визвалися працювати у мобільних групах. "Ще рік тому, коли я навчалася в академії в Києві, до нас приходили представники столичної поліції і розповідали про цей проект. Я вже тоді вирішила, що піду в таку групу. Взагалі ж домашнє насильство і ще, мабуть, наркотики, тому що вони дуже пов’язані з насильством, – дві проблеми, які непокоять мене найбільше", – каже Марина.

Марина Єрмак

Мобільна група прямує "на Шевчик" – у Шевченківський район Запоріжжя. Можна вважати, це – традиційний маршрут: із Шевченківського та Комунарського районів надходить найбільше викликів про вчинення домашнього насильства. Найтихіший у цьому сенсі Хортицький район. Хоча щодо останнього, поліцейські не так впевнені: кажуть, щодо "найспокійнішого" тут не вгадаєш. І не помиляються, адже наступний виклик буде саме у Хортицький район.

Поки ж поліцейська автівка під’їжджає до приватного будинку в Шевченківському. Марина телефонує за номером, з якого викликали сюди "швидку". Виявляється, телефонувала господарка будинку, "швидку" викликала до співмешканки сина, у тієї травма голови, але від госпіталізації постраждала відмовилася. Господарка, літня жінка, вже йде до воріт зустрічати поліцейських, ті питаються, чи є на дворі собаки, уже в кімнаті ставлять господарці ще два питання: наявність вдома неповнолітніх та наявність судимостей у мешканців будинку. Переступаючи поріг, Євген киває на краплі крові на підлозі, Марина киває у відповідь, мовляв, бачила.  

Ця інформація правоохоронцям потрібна, аби убезпечити себе та миттєво оцінити ситуацію. Щодо собак – на поліцейських, що приїздять на виклики, собаки нападали вже неодноразово, тож краще спитати. Наявність судимостей та стаття, за якої вони були, дозволяє намалювати психологічний портрет учасників конфлікту. "Таким чином ми якоюсь мірою, знаємо, чого чекати. Якщо 115-та (умисне вбивство), то, в принципі, чого завгодно, якщо 309 (розповсюдження наркотиків), то треба подивитися, чи не зберігаються вони вдома", – пояснює Марина. Наявність же неповнолітніх дітей каже про те, що їх треба убезпечити в першу чергу. За новим законом про запобігання домашньому насильству, діти визнаються жертвами, навіть якщо вони стали лише свідками сварки батьків. Відповідно, у поліцейських є низка можливостей для реагування – від термінового вилучення дітей з родини, складання адміністративних матеріалів за невиконання батьківських обов’язків до кримінального провадження.

Євген із Мариною розповідають, що у деяких випадках попередження про те, що в результаті складання адмінматеріалів батьків можуть позбавити батьківських прав, діє дуже ефективно, причому як на жінок, так і на чоловіків. "Є жіночка, п’є сильно і чудить, прізвисько в неї "Десантниця", бо вона вже з вікон стрибала, кожного разу щось нове. Виховує 10-річну дитину, ми її попередили, що врешті закінчиться тим, що дитину зовсім заберуть. І як відрубало. То мало не кожного дня були виклики, а то вже понад місяць – тиша", – згадує Марина.

У будинку в Шевченківському районі, на щастя, ніяких дітей немає. Учасники пригоди – 50-річні: син господарки та його співмешканка. Обидва мають проблеми з алкоголем, мешкають не в будинку, а в розташованому поруч флігелі. "Нап’ються, і вона його навмисно заводить. То пательнею по голові огріє, то ще чимось. Цього разу чую знову сварка, вона кричить: "відірву, відірву", намагалася йому яйки відірвати, він її відштовхнув, а вона об пічку приклалася головою, там в них прохід вузенький. Прибігла вона сюди до мене, впала, кров тече з голови, я "швидку" викликала, але вона в лікарню не поїхала. А зараз вони там, в себе, зачинилися", – плутано розповідає господарка. Раптом до хати вдирається здоровезний чолов’яга у махровому халаті, оглядає зібрання та неочікувано жалісно тягне: "Підемо, подивитеся, що з нею".

Із натопленого флігеля у ніс шибає такий "аромат" перегару та тютюнового диму, що мало не збиває з ніг. Марина оглядається: "То ще не "аромат". Худенька жінка – на ліжку, якась аж синя, а з голови тече кров, чимало. Поліцейські телефонують у "швидку" та наполягають, аби лікарі поверталися. Жінка тим часом встає, але в лікарню їхати не хоче. Її вмовляють – насамперед, переляканий співмешканець. Нарешті вона погоджується, чоловік її вдягає. Уже на вулиці жінка непритомніє. Євген встигає її вхопити. Марина знову телефонує у "швидку" та квапить лікарів. А "флігельок" дійсно тісненький, і прикластися головою до гострого куту пічки п’яній людині геть не складно.

Отже, факт домашнього насильства наразі підтвердження не знаходить. Навіть без питань очевидно, що ніхто тут один на одного не скаржиться. Нарешті приїжджає "швидка", подружжя разом сідає в авто. Жінка прямо у "швидкій" дістає цигарку та просить милого прикурити, той лізе по сірники. Медики – в шоці: "Та ви зовсім подуріли". Втомлена фельдшерка пояснює: "А синя вона була тому, що мало не голяка бігала на дворі, коли ми вперше приїхали, намагалася до нього у флігель через вікно влізти, подружні ігри в них такі".

Поліцейські діляться припущеннями щодо подальшого розвитку подій в родині. Кажуть, це – перший виклик, можливо, він їх вгамує, на тривалий час чи назавжди. Але якщо продовжать пити, то трапитися може всіляке. Це ж саме Марина каже й господарці будинку. "Знаю, він (син) вже кодувався, але вона (співмешканка) з’являється і знову починається", – зітхає та. При цьому обох учасників пригоди важко, принаймні поки, визначити як маргіналів. Обидва працюють, жінка взагалі медик – акушерка в одному з пологових будинків. 

Алкоголь та наркотики – це фон, на якому найчастіше стається насилля в запорізьких родинах, у переважній більшості випадків потерпають жінки від чоловіків: законних чи співмешканців. Головне завдання поліцейських мобільних груп – припинити вчинення насильства та максимально убезпечити його жертву. Найперший інструмент, який є для цього, – винесення так званого термінового заборонного припису, тобто заборони насильнику наближатися до жертви упродовж визначеного правоохоронцями терміну – максимум 10 діб. Рішення про такий припис на місці подій приймають самі поліцейські, вивчивши деталі того, що відбулося. Вони мають спеціальну форму оцінки ризиків – опитувальник із 30 питань, затверджений Мінсоцполітики і МВС. Відповіді: "так", "ні", "невідомо". При наявності двох-трьох позитивних відповідей у першому розділі опитувальника ризик визначається як високий, а це означає, що поліцейські у жодному разі не залишать жертву разом із кривдником. У подальшому жертва або її представник може звернутися до суду щодо винесення обмежувального припису строком до пів року. Це може бути заборона спілкування, наближення до жертви тощо.

Євген Містюк

Євген, який зазвичай спілкується з насильниками-чоловіками, у той час, коли Марина розмовляє з жінками, каже, що часто кривдники перебувають у такому стані, що геть не розуміють, чого від них вимагають. Починають обурюватися, що їх женуть з власної оселі. Однак поліцейський вперто роз’яснює кривднику, що той має піти і впродовж трьох діб повідомити поліції про своє місце перебування. Пояснює, що у разі порушення заборонного припису, а також повторних інцидентів на домашнього насильника чекає вже адміністративний протокол, за яким суд призначить стягнення – від штрафу до адмінарешту, систематичне домашнє насильство – це вже кримінальна відповідальність. Коли Євгену нарешті вдається достукатися до чергового кривдника, той починає збирати речі. Поліцейські обов’язково дочекаються, поки він піде.

Утім, безпека жертв домашнього насильства, коли йдеться про дорослих людей, не може бути лише зоною відповідальності поліцейських. Аби бути врятованою, жертва має сама усвідомлювати ризики і хотіти порятунку. З цим, зізнаються поліцейські, справи кепські. І Євген, і Марина трохи різними словами кажуть, що у поведінці жертв їх обурюю одне і те саме: "Чому вони терплять?!". 

Жінки можуть роками терпіти свого домашнього тирана, попри те, що майже завжди рівень насильства зростатиме та з кожним днем все більше загрожуватиме здоров’ю, а потім й життю жертви. "У деяких випадках я прямо кажу: "Чому ви з ним живете?!". Може, це звучить грубо, але змушує жінку замислитися", – каже Марина. Нещодавно поліціянтці вдалося таким чином переконати жінку, яка десять років потерпала від чоловіка-наркомана: лікувала його, але щойно він повертався з лікування, знову починав вживати наркотики, бити дружину, погрожувати вбивством. Останнього разу, коли Марині нарешті вдалося достукатися до жертви, вона на очах у поліцейської зібралася та поїхала геть від насильника. Марина не знає: назавжди чи на час, але впевнена, що принаймні зараз жінку врятовано.

Більшість жінок-жертв домашнього насильства залежать від кривдника психологічно й економічно, деякі банально не знають, куди їм йти і як потім жити далі. Однак, у Запорізькій області жертвам домашнього насильства надається доволі цивілізований перелік послуг: від правової та психологічної допомоги до тимчасового притулку. Про усе це обов’язково розкажуть поліцейські, що прибули на виклик, нададуть телефони, брошури з алгоритмом дій тощо.

Не усі випадки домашнього насильства геть безнадійні, іноді професійна психологічна допомога надає родині можливість вийти на нормальний, без насилля, рівень відносин. Якщо, звісно, така допомога буде надана. Мобільна група уже кілька разів виїжджала за однієї адресою у гуртожиток в Шевченківському районі, де мешкає родина АТОвця. Потерпає його дружина, яка має двох дітей та ще й хворих. З одного боку на неї тисне чоловік, з іншого – "допомагає" його матір, що мешкає з ними. Ветеран періодично жене дружину з дому, не визнає молодшого сина. Вгамовують конфлікти поліцейські, однак, впевнені, що АТОвцю потрібна, насамперед, психологічна допомога. Але це вже не їхня зона відповідальності. У проблемі обізнано керівництво військового, тож лишається сподіватися, що рано чи пізно він цю допомогу отримає.

Іноді випадки домашнього насильства трапляються у зовні цілком благополучних родинах. На один такий виїжджали Марина з Євгеном. Конфлікт стався між 23-річним програмістом та його матір'ю. Родина заможна, мешкає у гарній квартирі. Поліцію викликала подружка матері: коли вона прийшла, жінка була в істериці, а син на неї кидався. Поліцейські витратили чимало часу, аби розібратися в ситуації. Виявилося, мати занадто контролює молодика, не дає йому піти і почати самостійне життя. Поліцейські з’ясували, що колись вона втратила іншого сина і тепер надто переймається єдиним. Матір зрештою визнала, що корінь конфлікту в її гіперопіці над хлопцем. Той на очах у поліцейських спакував речі, його забрали друзі. Більше викликів за цією адресою не було.

Трапляються у мобільних груп і "технологічно" складні випадки. Кілька днів тому сусіди повідомили про насильство в родині глухонімих. Аби з’ясувати усі обставини конфлікту, мобільній групі довелося шукати перекладача.

У жодному випадку не залишаться у небезпеці діти. Нещодавно мобільна група витратила чотири години, аби потрапити до орендованої квартири, де плакали п’ятирічний та семирічний малюки, а матір була геть п’яна. Поліцейські розшукали й господарів квартири, й батька дітей, який живе окремо. Малечу помістили до лікарні, потім їх забрала рідна тітка.

Євгеній Токарєв

Усі правоохоронці, які працюють у мобільних групах із запобігання домашньому насильству, обрали цю роботу, що називається, за покликом та відповідно підготовлені. За словами їхнього керівника, капітана поліції Євгенія Токарєва, загалом у групах працює 32 поліцейські, бажаючих було понад сорок. "Працівників відібрали за результатами співбесід. Вони пройшли підготовку у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, потім для них проводилися тренінги на базі центру Головного управління Нацполіції в Запорізькій області. Насамперед, навчали правильній взаємодії з суб’єктами конфлікту, тактиці відпрацювання викликів: як поводитися, де стояти, як убезпечити себе", – розповідає Євгеній.

Від початку роботи в Запорізькій області мобільні групи відреагували на близько тисячу викликів, винесли близько 200 заборонних приписів, склали близько 300 адміністративних протоколів, ініціювали чотири кримінальні провадження проти насильників за статтею 126-1 (Домашнє насильство). Загалом же спочатку роботи мобільних груп за їхніми матеріалами розпочато чотири десятки кримінальних проваджень за статтею про домашнє насильство.

Про те, наскільки робота мобільних груп змінила ситуацію з домашнім насильством на Запоріжжі, говорити, звісно, зарано. Перші підсумки підбиватимуть десь за рік, насамперед, оцінюватимуть якість відпрацювання викликів, збору матеріалів, повноту надання послуг. Але у підсумку це і є оцінка ефективності протидії домашньому насильству в регіоні, принаймні, з боку поліції.

Поки цей вид правопорушень залишається латентним. За словами Токарєва, люди сприймають звернення до поліції у випадках домашнього насильства як винесення сміття з хати, особливо, в сільській місцевості. Однак є надія, що фахова робота мобільних груп зробить свій внесок у те, аби в суспільній свідомості було припинено толерування домашнього зла.

У запорізьких поліцейських є дві важливі поради щодо цього. Жертвам – звертатися по допомогу. Зважуючи на те, що на власні очі побачили журналісти Depo.Запоріжжя, з боку правоохоронців жертви не побачать засудження чи якогось упередженого ставлення, лише – бажання розібратися та максимально захистити. Свідкам же домашнього насильства поліцейські радять не бути байдужими і повідомляти про нього.

Повна і безперечна відмова від толерування будь-яких видів домашнього насилля – одна з важливих ознак зрілості суспільства. Українське офіційно стало на цей шлях на початку третього тисячоліття, коли вперше з’явився закон "Про попередження насильства в сім’ї" (до слова, тоді революційний, принаймні найбільш комплексний, на усьому пострадянському просторі), а слідом в Кодекс про адміністративні правопорушення була внесена стаття про відповідальність за таке насильство. Тоді ж були визначені і його види: психологічне, фізичне, економічне, сексуальне. У грудні 2017 року набув чинності новий закон "Про попередження насильства в сім'ї", куди більш досконалий. Він конкретизував види насильства, розширив коли осіб, які підпадають під його дію, саме ж насильство було криміналізоване – з січня 2019 року. Запроваджені норми відповідають тим, які діють у більшості демократичних країн та застосовуються міжнародним правом. Утім, самі норми без механізму їхньої реалізації – це ніщо. Поліцейські мобільні групи з протидії домашньому насильству саме і є одним із таких механізмів.

Читайте також:

Кодеїнові війни: Чи почнуть у Запоріжжі підпалювати аптеки;

Справа про піленгасів: Чи вдасться покарати винних в запорізькому екоциді;

В окопи - з теплотраси: Як запорізький доброволець-безхатько будує нове життя.