Просити і вимагати не довелося: Як у Запоріжжі розгортається лагідна українізація

Триває другий тиждень, як набула чинності стаття 30 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Згідно з нею, споживачів в Україні тепер за замовченням мають обслуговувати українською. Одразу після запровадження статті журналісти Depo.Запоріжжя констатували, що не помітили якихось значних мовних змін у місті. Тепер же ми попросили оцінити ці зміни запоріжців, які переймаються мовним питанням, сприяють популяризації української мови в регіоні та захищають її. Активістам мовного руху Depo.Запоріжжя поставило два питання: які зміни зі вживанням української помітили за останній тиждень та чи довелося десь вимагати виконання 30-ї статті.

Андрій Согорін, ветеран АТО, депутат Запорізької міської ради двох скликань – торік, після того, як Запорізька міська рада відмовилася визнати нечинним рішення від 2006 року "Про надання російській мові в місті Запоріжжі статусу регіональної мови", він добився його скасування у суді:

"Я помітив, що української стало більше. Зараз, за умов локдауну (Согорін відповів на питання в останній день "карантину зимових канікул", – ред.), багато хто не працює, але нещодавно дзвонив записатись у перукарню, мені відповіли українською, це приємно здивувало. Наскільки я зрозумів, перехід на українську нікого не напружує, як би політики не говорили (про перехід, – ред.), то, мабуть, ніхто б і не помітив. Щодо вимог говорити українською, у мене таких ситуацій не виникало".

Оксана Гладій, журналістка, авторка просвітницько-культурологічної програми "Палітра" на Українському радіо Запоріжжя: 

"Я не помітила особливих змін за останній тиждень. У локдаун нікуди не ходила. В продуктовому супермаркеті "Сільпо" касири обслуговують українською. Правда, вони це роблять давно. Але тепер вони не просто говорять завчені фрази, а намагаються підтримувати розмову українською. Може, тому, що я говорю до них українською".

Святослав-Андрій Грушевський, ветеран АТО, розвідник, який через поранення на російсько-українській війні отримав інвалідність, активіст українського руху в Запоріжжі, якого за часів СРСР не хотіли працевлаштовувати через українську і який нині вже понад півроку не ходить в один із мережевих запорізьких супермаркетів після мовного конфлікту:

"Щиро сказати? Ніяких змін не помітив. Де розмовляли українською, там і розмовляють, де російська (Грушевський говорить "кацапоблекотіння", – ред.), там і залишилася. Зараз пригадаю, де був за останній тиждень. У двох супермаркетах, на "стометрівці" (стихійному риночку, – ред.), у "соцзахисті". В одному супермаркеті обслуговування українською, причому не лише на касі, а й у залі, а от поміж собою дівчата, здається, розмовляли російською. У ще одному супермаркеті мене обслуговували українською, але до наступного покупця касирка звернулася російською. На "стометрівці", там, де овочі-фрукти, почулося, що російська. У соцзахисті, де мені треба було документи віддати, – російська. Так вийшло, що я жодного разу не відреагував, бо в супермаркеті був зайнятий своїми думками, у соцзахисті була розмова на сходах, жінка-співробітниця одразу кудись побігла. Я просто не встиг відреагувати.    

Зазвичай, я завжди вимагаю, аби зі мною розмовляли українською, сварюся. От вже, напевно, сім місяців не ходжу в "АТБ" (у червні касирка навідруб відмовилася розмовляти з Грушевським українською, – ред.), зрозуміло, що я не головний їхній клієнт, але за сім місяців я десь на 25 тисяч там скуповувався, тепер – ні.

Надалі я також вимагатиму української. Але захист мови, на мою думку, не має бути справою одних лише активістів, це – обов’язок держави, правоохоронних та контролюючих органів. Поки цей закон ("Про забезпечення функціонування української мови як державної", – ред.) не дає ніяких механізмів для реального захисту української мови".

Зінаїда Єрьоменко, лікарка, викладачка Запорізького медичного коледжу, багаторічна просвітянка, наприкінці минулого сторіччя – членкиня Руху:

"Останнім часом я майже нікуди не виходила, тому не можу відповісти, що змінилося в Запоріжжі. Але я все життя розмовляю українською, ні за яких обставин не переходжу і не переходила на російську, і мені завжди відповідають українською. Де б я не була, там завжди українська. Наприклад, у коледжі, де я викладаю. Серед студентів є ті, які розмовляють російською, але зі мною вони переходять на українську. Я ніколи цього не вимагала і не вимагаю, напевно, спонукаю власним прикладом".

Наталія Єрьоменко, лікарка-ендокринолог медичного центру "Елітмедсервіс", донька Зінаїди Єрьоменко, яку мати час по часу закликає не "зраджувати мову" – не переходити на російську:   

"За останній тиждень я не багато, де була, окрім роботи, зокрема, не часто заходила в супермаркети. Але зміни є, стало більше української. Не у всіх вона вишукана – в магазинах продавці розмовляють, як можуть, але її стало більше. Я сама у побуті завжди розмовляю українською. Із пацієнтами вітаюся українською. Здебільшого вони мені так само й відповідають. Але, якщо потім пацієнт переходить на російську, то переходжу і я. Звісно, якщо пацієнт попросить обслуговування російською, то отримає. Рецепти я пишу виключно українською. 

Десь вимагати, аби зі мною розмовляли українською, мені за останній тиждень не доводилося".

Ігор Зубко, освітянин, громадський діяч, у 2014 році організував у Запоріжжі безкоштовні курси української, нині опікується створеною ним у Facebook групою "Запоріжжя україномовне":

"За моїми спостереженнями, запровадження 30-ї статті мовного закону, яке нарешті сталося на 30-му році відновленої незалежності України, вже почало реальні зміни на краще у Запоріжжі. Інформація у багатьох магазинах, сервісних центрах та інших публічних місцях, яка була раніше розміщена російською, замінена на українську. Працівники сфери обслуговування, де раніше не перейшли на українську, потроху починають намагатися говорити українською, отож позитивний процес дійсно пішов. Але мені трохи сумно, що лише зараз державні мужі запровадили те, що інші розвинуті держави мають від початку свого формування, тобто ми мали б захистити державну мову ще у 1991 році.

Усім відома путінська теза, що "РФ заканчивается там, где заканчивается русский язык", яка є прямою загрозою для Запоріжжя, що межує із зоною ведення бойових дій, тож захист і запровадження української мови для нас є життєво важливими. Є цікаві дослідження по Донецькій і Луганській областям, які показують, що більшість україномовних населених пунктів там залишилися під контролем України. Бачимо, що українська мова реально – захищає.

Можливо, минулого тижня мені пощастило, але у більшості запорізьких магазинів та інших публічних місць, які я відвідував, до мене вже зверталися українською.

Один запорізький сервісний центр виявився для мене особливо показовим, бо перед запровадженням мовних норм вся інформація у ньому, як і спілкування працівників, були російськомовними. Раніше, звертаючись до них завжди українською, все обслуговування отримував лише російською мовою. Отож, на цьому прикладі бачимо реальний стан справ із порушенням прав україномовних запоріжців і запоріжанок на обслуговування українською мовою протягом останніх 30 років. Так відбувалося і у багатьох інших публічних місцях, хоча були й гарні винятки, коли мав обслуговування українською. Але вчора,  відкрившись після локдауну, працівники цього сервісного центру мені самі сказали, що тепер спілкуватимуться українською. Це було дуже приємно!

Маю й інший приклад, ще з грудня минулого року щодо одного із магазинів, де частенько буваю. Ще тоді звернув увагу співробітників на наявні цінники російською, ввічливо запитав, чи знають вони про нові мовні норми, що запроваджуються у січні. На що мені теж ввічливо, хоча й російською відповіли, що все до 16 січня 2021 року перекладуть та дотримуватимуться законодавства. Прийшовши до них наприкінці січня, побачив, що цінники таки переклали. Правда, одна із продавчинь, впізнавши мене, почала просити, чи можна  зі мною спілкуватися російською, мовляв, їй ще важко українською. На що я їй ввічливо сказав, що готовий побути її тренером із української і якщо вона скаже якісь слова російською, нічого – я допоможу перекласти їх українською, але практикуватися в українській мові – це найкращий спосіб, щоб швидко її вивчити.

Принагідно звертаюся до всіх україномовних запоріжців і запоріжанок, маємо приємність, що нарешті дискримінація української мови у Запоріжжі повинна завершитися. Але, ми всі з вами разом маємо ввічливо, проте наполегливо вимагати дотримання (у тому числі зі скаргами) своїх мовних прав усюди".

Тимур Книш, ветеран АТО – боєць батальйону "Донбас", який понад півроку повів у полоні терористів "ДНР", "свободівець":

"Більше української стало при обслуговуванні. Частіше стали переходити на українську при зверненні нею. Десь вимагати, аби відповідали українською, за цей тиждень не довелося".

Людмила Брацило, почесна голова громадської організації "Запорізька обласна туристична асоціація", колишня заступниця начальника Управління культури і туризму Запорізької облдержадміністрації, мати української поетеси Марини Брацило:

"Упродовж минулого тижня я нікуди не виходила. Можу поділитися спостереженнями за спілкуванням у соцмережі Facebook. Змінюється ставлення до української мови, усе більше людей стають лояльними до неї. Я бачу більшу зацікавленість, позитивне сприйняття, більш свідоме її вживання. Я не прихильниця якихось примусових мовних заходів, вважаю, нікого не треба ламати через коліно. Однак сприяння, ввічливе "підштовхування" до вживання української має бути, насамперед, ми маємо це робити власним прикладом".

Читайте також

У Запорізькій ОДА не вбачають проблем із переходом сфери обслуговування на українську

У Запорізькій області рестораторам пропонують "добірку україномовних фраз для залучення клієнтів"

Мовний омбудсмен отримав скаргу на мера, який заліпив місто на Запоріжжі російськомовною рекламою