Крізь сталінське сито: Як фільтрували запоріжанку з "цукерковим" аусвайсом

Портал Depo.Запоріжжя продовжує вивчати так звані "фільтраційні" справи - зібрані чекістами досьє на жителів Запорізької області, які в силу різних обставин під час Другої світової війни опинилися у Німеччині або союзних до неї країнах.

Зі світлини у фільтраційній справі Анни Сидоренко від 1945 року дивиться сувора виснажена жінка. Фото разюче контрастує з паспортним – цей документ був виданий на початку 1941-го. Очевидно, ці чотири роки були важким випробуванням для запоріжанки.

На початок окупації Запоріжжя Сидоренко виповнилося 25 років. Вона народилася на Дніпропетровщині – в селі Покровське Нікопольського району, але мешкала у Запоріжжі – у 14-му селищі. Освіту отримала лише початкову. З 19 років працювала на заводі "Запоріжсталь" наждачницею - зачищала метал у термічному цеху. Пекельна робота. Скінчилася вона для Анни влітку 1941-го. Іншої роботи жінка не знайшла. Залишившись в окупованому німцями Запоріжжі, жила за рахунок того, що ходила по навколишніх селах й обмінювала особисті речі на продукти.

У 1942 році окупаційна адміністрація видала Сидоренко персональну посвідку - аусвайс, завірений печаткою міською управи з тризубом. Про такі печатки портал Depo.Запоріжжя вже згадував у попередніх публікаціях. Ця посвідка привертає увагу папером, на якому зроблена. Подібні аусвайси в Запоріжжі виготовляли на паперових залишках однієї з місцевих типографій. Сидоренко "дісталася" надрукована до війни для Укркондитертресту обгортка від цукерок. На зворотному боці аусвайсу – веселі чи то вишеньки, чи то яблучка та напис "фруктово-ягідна, чорна смородина".

За два тижні після отримання посвідки, 27 березня 1942 року, Анну викликали на біржу праці і одразу відправили на залізничну станцію "Запоріжжя-2". Звідси жінка разом із іншими вирушила до Німеччини. Прибули до місця призначення 5 квітня.

Сидоренко відрядили на фабрику у селі Гамерау, де виробляли підкови. Оселили жінку у таборі при фабриці. Очевидно, що харчів остарбайтерам не вистачало, оскільки Анна того ж таки квітня самовільно полишила табір і відправилася на пошуки продуктів. Це, звісно, не лишилося непоміченим. Через порушення розпорядку жінка два тижні перебувала у штрафному таборі.

Тут же, у Гамерау, 1942 року Анна взяла шлюб з Петром Бовкуном, очевидно, також з остарбайтерів.

Звільнили радянських остарбайтерів американські війська 6 квітня 1945 року. Упродовж місяця звільнені залишалися у таборі й продовжували працювати на фабриці. У міцні обійми Батьківщини Сидоренко потрапила у жовтні - через табір №302, розташований у місті Сигіт (Румунія), жінку відправили до СРСР.

До Запоріжжя Анна прибула 28 жовтня 1945 року. Менш ніж за місяць, 20 листопада, була опитана лейтенантом Жирліциним, відповідала на запитання репатріантської анкети. Під час проходження перевірки жінка повідомила, що не знає про місце перебування свого чоловіка. НКВСника також цікавило, за які гроші жила запоріжанка після закінчення роботи на "Запоріжсталі" й до відправки у Німеччину. Саме тоді Анна розповіла, що ходила по селах, міняючи речі на продукти.

Як у більшості подібних справ, компромату на репатріантку в НКВС не знайшли. Такого висновку за тиждень після опитування дісталася фільтраційна комісія. Справа Анни Сидоренко підлягала передачі до архіву обласного Управління НКВС для занесення до загального реєстру.

Нагадаємо, понад 19 тисяч запоріжців, які за різних обставин під час Другої світової війни опинилися у Німеччині та союзних до неї країнах, пройшли по поверненні спеціальну перевірку – фільтрацію. Загалом же на територію Запорізької області прибули та було взяті на облік 47 132 репатрійовані громадянина СРСР.

Читайте також:

Як запоріжець у Німеччині пластуном став;

Як німці визнали єврея фольксдойче, а запорізькі чекісти – зрадником;

Як запоріжець за "власівцями" шпигував.