Архіви КДБ: Як запоріжець за "власівцями" шпигував

Портал Depo.Запоріжжя продовжує вивчати архіви КДБ та витягати на світло події та героїв, що десятиріччями були сховані за грифом "цілком таємно". Цього разу йтиметься про повоєнний розшук німецьких шпигунів.

Отже, на підставі орієнтування 2-го Управління МДБ УРСР 2 липня 1947 року у розшук було оголошено агента німецької розвідки, тридцятирічного Степана Дяченка, уродженця Дніпропетровська, який навчався у спеціалізованій розвідшколі в місті Іббенбюрен.

Знайти його пощастило саме запорізьким спецслужбам. На слід шпигуна вони натрапили, розгрібаючи "фільтраційні" справи. Серед них була виявлена справа на Степана Дяченка, 1919 року народження, уродженця Сумської області, який проходив фільтраційну перевірку у березні 1946-го. За матеріалами справи виходило, що Дяченко у вересні 1941 року біля Кременчука потрапив до німецького полону. Під час обшуку німецький офіцер забрав у нього усі документи, а сам полонений був відправлений до табору в Мюнхені. Тут він перебував до квітня 1945 року, коли був звільнений союзницькими військами. У серпні того ж року колишнього полоненого передали радянській стороні.

Зважаючи на те, що репатріант Дяченко мав певні схожості з розшукуваним шпигуном Дяченком, запорізькі МДБісти взяли репатріанта в агентурну розробку. До неї, зокрема, були долучені протоколи допитів ще одного слухача розвідшколи Миколи Моргуна, заарештованого Херсонським МДБ.

За Моргуном виходило, що уродженець Сумської області Степан Дяченко був слухачем розвідшколи в місті Зандберг (Баварія, Німечиина), після чого його направили на службу до Російської визвольної армії генерала Власова. За два тижні звідти Дяченка перевели до частини Українського визвольного війська у місті Гольдберг (Макленбург – Передня Померанія, Німеччина), де він і служив до квітня 1945 року. Під час наступу союзницьких військ вибув до Італії.

Оперативники таємно затримали Дяченка і допитати. Під час допиту репатріант хоча і дещо плутався у свідченнях, але ретельно уникав розповідей про перебування у розвідшколі. Після кількагодинного безрезультатного допиту, МДБісти вдалися до традиційної провокації: показали Дяченку фотографії, серед яких була світлина заарештованого Моргуна.

Можливо, саме вона стала останньою краплею - Дяченко "розколовся": упізнав на фото №2 Моргуна, засвідчивши, що навчався з ним в одній розвідшколі. Далі він розповів, що, перебуваючи у Краківському таборі військовополонених, у вересні 1944 року був завербований німецькою розвідкою та відправлений до міста Катовіце неподалік Кракова. Тут він отримав німецьку уніформу і був зарахований до спеціального батальйону, у складі якого проходив військове навчання, а потім особисто брав участь у облавах на польських партизанів.

З січня по березень 1945 року проходив навчання у школі в місті Зандберг. Після цього його направили у розпорядження офіцера-білоемігранта. Завдання Дяченка та його колег полягало у таємній роботі серед бійців Російської визвольної армії. Розвідники мали шпигувати за її бійцями, виявляючи панікерів та потенційних дезертирів.

На допиті Дяченко назвав чотирьох відомих йому німецьких розвідників та колаборантів, один з яких, Федір Третяк, нібито мешкав у Запоріжжі. Його пошуками також зайнялися співробітники обласного МДБ.

Дяченка же 10 вересня 1948 заарештували офіційно. Слідство мало на меті не лише викрити всі факти його розвіддіяльності, але й, головне, отримати максимум інформації про інших слухачів німецьких розвідувальних шкіл.

Трохи більше, ніж за рік, 14 грудня 1949 року, Управлінням МДБ по Запорізькій області було заарештовано ще одного колаборанта – колишнього білогвардійця Володимира Грищанського, який за часів німецької окупації працював начальником Мелітопольської районної поліції та мав у своєму підпорядкуванні 70 співробітників.

Під його керівництвом поліція проводила арешти комуністів та радянських активістів, займалася вилученням хлібу та інших продуктів харчування у населення для німецької армії. Крім того, сприяла відправці молоді на примусову роботу до Німеччини.

Грищанський цікавив "чекістів" також не лише діяльністю на посаді начальника окупаційної поліції, а більше - зв'язками з білоеміграцією. Зокрема, співробітники МДБ "розкручували" його знайомство з групою білоемігрантів, які у 1943 році працювали у Мелітополі під виглядом болгарських журналістів. Насправді це були співробітники німецьких спецслужб – Абверштелле Південь України. Тож, у МДБ сподівалися зіграти у свої шпигунські ігри зі "знайомцями" і Дяченка, і Грищанського. Свідчень, чи вийшло у них це, нині в розпорядженні Depo.Запоріжжя немає.

Читайте також: Архіви КДБ: Як "Видра" з ОУН завдала клопоту запорізьким нишпоркам.