Боротьба за незалежність: Як 100 років тому запорізька "Січ" провадила лагідну українізацію

Другий випуск олександрівської газети "Січ" побачив світ на Великдень, який у 1918 році припав на 5 травня. Газету відкривало оголошення про святкування за два дні, тобто 7 травня, Свята української преси, що його влаштовувало у повітовому центрі місцеве товариство "Просвіта".

Тут же подавалася інформація про ще одну ініціативу олександрівських просвітян. Разом з Учительською спілкою вони влаштовували з 14 травня місячні курси української мови для "урядовців ріжних інституцій в першу чергу і взагалі для всіх громадян, переважно дорослих". Вартість курсів складала 25 карбованців, по їх завершенню слухачі мали можливість продовжити навчання. За окрему платню планувалося навчати діловодства в різних державних, громадських та приватних установах. Записатися на навчання можна було у приміщенні Пушкінської школи (сучасна адреса – вулиця Святого Миколая, 50), де містилася Учительська спілка.

Очевидно, "з прицілом" на зацікавлених подібними курсами, було розміщене й оголошення про те, що українські Букварі можна придбати у Запоріжзькому Союзі кредитових та ощадно-позичкових товариств (Союз-банк), який розміщувався за адресою: вулиця Соборна, 16 (на другому поверсі).

Цілком очевидно, що популяризація української книги в умовах боротьби за становлення незалежної Української держави виходила за рамки простого зацікавлення друкованим словом. Сто років тому, як і нині, це був важливий крок на шляху "Геть від Москви". Розуміли це й провідники Української революції. Тому до відома жителів Олександрівська доводилася інформація про те, що на центральній вулиці міста – Соборній, навпроти аптеки Левенчука,  відкритий кіоск для продажу книжок та часописів. Від 18-ї години українську книжку також можна було придбати у читальні "Просвіти", яка розміщувалася у Народному домі. Цей історичний будинок на Майдані Волі, на превеликий жаль, зараз перебуває у не найкращому стані і зовсім не схожий на центр українського національного культурного відродження.

Під оголошенням про продаж книг подавався перелік українських підручників, які можна було придбати безпосередньо у видавництві Товариства "Шкільна освіта" у Києві.

У продовження "освітянської тематики" подано й чотири десятки слів й словосполучень, зведених у "Словничок малозрозумілих слів". Хоча правильніше було б назвати його українсько-російським.

Також привертає увагу оголошення, яке мало статус загальнодержавного. Це був передрук з "Вісника Ради Народних Міністрів" від 1 березня з приводу роботи пошти та телеграфу. Оголошення мало назву "Украінізація почти в Украінській Народній Республіці". Населення Олександрівська й повіту інформувалося таким чином про українізацію роботи цих установ, заміну вивісок та назв підрозділів на українські, замість російських тощо. Термін виконання був встановлений лише три дні, однак не вказані санкції за його порушення.

І, напевно, сьогоднішнім читачам буде цікаво звернути увагу на тогочасний курс валют. Із зрозумілих причин, в Україні офіційно тоді ходили, окрім українських грошей, німецька марка та австрійська корона. Відповідно, саме на них орієнтувався офіційний Київ.

Довідка

Видавцем "Січі" був Комітет українських організацій. Місцем друку – друкарня школи глухонімих. На сьогодні відомо про вісім випусків "Січі", з яких шість – №№1-2, 4-6 та 8 – збереглися у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Згадки про "Січ" містяться у мемуарах українських бійців, які перебували на території Запорозького краю під час Української революції, серед них – січових стрільців.

Читайте також

Як Запоріжжя у 1918-му вимагало "люстрації" й покарання для колаборантів

Про що оголошували в першому випуску запорізької "Січі" 1918 року