Боротьба за незалежність: Як Запоріжжя у 1918-му вимагало "люстрації" й покарання для колаборантів

Газета "Січ" в Олександрівську (Запоріжжі) побачила світ за два тижні після звільнення міста від більшовиків. Враховуючи, що це була перша місцева україномовна газета, у її засновників, вочевидь, були дуже амбітні плани зі створення українського інформаційного простору в місті та повіті. При початках видання були як місцеві активісти, так і Січові стрільці, що тоді перебували в місті.

Читайте також

Про що оголошували в першому випуску запорізької "Січі" 1918 року

Звичайно, найбільш цікавими для читачів були місцеві публікації та новини. Однак, значна частина статей і повідомлень мали "київське" походження – висвітлювали загальноукраїнські події або ж рішення влади. Подібні публікації з’явилися вже у першому випуску "Січі" 1 травня 1918 року.

Доволі цікавим було вступне слово редакції, де оголошувалося власне про початок видання газети й про мету її видавців. Серед іншого йшлося, що перший український часопис на Запоріжжі має бути позапартійним. Багато місця у вступі було присвячено козацькому минулому краю. Зокрема, тут містилося цікаве пояснення суті договору Богдана Хмельницького з московським царем: "Україна в силу історичних обставин з’єдналась з Московським царством. Московський нарід був тоді поневолений і не мав жодного голосу у своїй державі; царі ж і уряд московський, зламавши всі вольности свого народу намірилися те саме зробити й з народом українським, який прилучився до Москви як брат до брата, як рівний до рівного. Потроху знищили вони на Україні вольности козацькі, знищили саме козацтво й зруйнували Запорізьку Січ і кинули нарід український в неволю…".

Ще один матеріал, який відкривав газету – офіційне повідомлення Міністерства внутрішніх справ з вимогою про переведення діловодства на українську мову, заміну іншомовних вивісок у місті, повну ліквідацію символіки самодержавства та більшовиків, включаючи й печатки з двоголовим птахом: "Пропонуючи такі вказівки, Міністерство разом з тим зазначує, що ті особи, які будуть противитись цьому розпорядженню, або одволікати його виконання будуть притягнуті до судової одповідальности". При цьому ж, містилася примітка про розуміння Міністерством обставин, в яких опинилися місцеві посадовці. Через брак україномовних чиновників дозволявся незначний перехідний період (лише у внутрішньому діловодстві), коли можна було користуватися російською мовою, але за обов’язкової умови швидкого пошуку відповідних кадрів.

Значні площі першого випуску були надані для інформації щодо обробітку землі та проведення посівної кампанії. Це цілком зрозуміло, оскільки Запорізький край тоді був значно більше аграрним, аніж промисловим. Тим більш, що за умов воєнних дій, і восени, і навесні, які не давали можливості нормально обробити землю, необхідно було забезпечити посівну, щоб уникнути голоду в майбутньому.

Два матеріали опосередковано були пов’язані із Західною Україною. В замітці "Українська школа" йшлося про різні системи освіти, які, зокрема, допомагають дітям уникнути "денаціоналізації з боку ворожих сусідніх елементів". "Наші брати-українці з Галичини не осталися також позаду других народів. У них є також дві поважні освітні шкільні організації – Українське Педагогічне Товариство та Крайовий Шкільний Союз "Рідна школа", – переповідав автор замітки. Окрім того, в дописі "Бої за Олександрівськ" було подано пояснення про Українських січових стрільців та коротко описано бої за сучасний вокзал "Запоріжжя-1" у середині квітня 1918-го.

Паралельно з цим, розміщувалися й інформаційні матеріали про життя на теренах колишньої Російської імперії. Крім зацікавлення подіями "у сусідів", тут, очевидно, вдається узнаки повільне намагання позбутися цього спільного простору.  Одне з інформаційних повідомлень розповідає, що "Українське населення Кубанщини, виносячи на собі найбільший тягар більшовицьких утисків, мріє про визволення братніми військами з України".

Є в газеті і повідомлення з Південного фронту. У них йдеться, зокрема, про те, як Сімферополь зустрічав українських вояків. Тут же повідомдяється, що "Встановлений зв'язок Кримського осередку Сімферополя з усіма великими центрами України як Київ, Катеринослав, Херсон, Одеса і інші. Заклалася губерніяльна Рада з українців, татар, євреїв, москалів і німців-колоністів, яка вже вступила до виконання своїх функцій і встановлення порядку", а також йдеться про делегацію до губерніяльної Ради з Севастополя, яка повідомила, що "Севастополь здасться без бою, коли будуть його брати Українські війська".

Найцікавішою інформацією з місцевого життя у "Січі" була замітка про Олександрівський повітовий з’їзд Земельних комітетів, який відбувся 23 квітня. Ініціатором заходу став представник Міністерства Земельних Справ, інспектор на Катеринославщині Скалько. Останній мав ознайомити присутніх із Земельним законом, ухваленим Центральною радою 18 січня. Наслідком роботи з’їзду стала резолюція про підтримку цього закону. Крім того, актуалізувалися й локальні проблеми: "Повітовий з’їзд земельних комітетів Олександрівського повіту домагається, щоб повітовий комісар якнайшвидше зробив розпорядження послати військову силу на повіт для роззброєння розбійничих банд, котрі, ховаючись під назвою гайдамак, роблять напади на мирних жителів, грабують і убивають безборонних громадян, чим страшенно мішають праці земельних комітетів".

На з’їзді було також ухвалено резолюцію про підтримку Центральної ради й Народного Міністерства. Учасники привітали проголошення самостійності України й вимагали негайно сформувати постійну (регулярну) армію, а військовим міністром, щоб був неодмінно самостійник-соціаліст. Крім того, містилася вимога про розформування військових одиниць, які підтримували буржуазію й не визнавали самостійності України. Йшлося й про те, що на державні посади необхідно призначити насамперед учасників боротьби за самостійність України. Тих же, хто виступав проти, – не призначати на жодні посади й, взагалі, віддати під суд.

Таким був перший номер першої української газети Запоріжжя. У наступних публікаціях Depo.Запоріжжя розповідатиме про що ще писали у травні 1918 року в українському часописі "Січ".

Довідка

Видавцем "Січі" був Комітет українських організацій. Місцем друку – друкарня школи глухонімих. На сьогодні відомо про вісім випусків "Січі", з яких шість – №№1-2, 4-6 та 8 – збереглися у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Згадки про "Січ" містяться у мемуарах українських бійців, які перебували на території Запорозького краю під час Української революції, серед них – січових стрільців.