Архіви КДБ: Як запроторили в табори поета-початківця з Мелітополя

Микола Передерій – 22-річний уродженець Мелітополя був заарештований співробітниками "СМЕРШ" Таврійського військового округу 6 листопада 1945 року. Підставою для арешту стали зібрані мелітопольськими чекістами матеріали про участь Миколи у діяльності українського націоналістичного підпілля у Мелітополі під час німецької окупації.

Початок "підпільної кар’єри" Передерія радянська спецслужба відлічувала  від 1942 року, коли 18-річний хлопчина вступив до місцевого агроземлемірного училища, відкритого за сприяння окупаційної влади. Агрономи та землеміри були потрібні для здійснення планованих земельних реформ, відповідно необхідно було заповнити лакуну, яка утворилася внаслідок війни: мобілізації та евакуації. В училищі дійсно існував осередок Юнацтва ОУН – молодіжного крила місцевих бандерівців. Спершу його очолював Юрій Курило, син одного з керівників ОУН на Мелітопольщині, потім – уродженець Маріуполя Борис Кучинський. Для прикриття своєї діяльності хлопці використовували молодіжний гурток україномовної молоді "Козаки", створений студентами училища.

Справа Миколи Передерія

Молоді "козаки" потроху пробували себе на літературній ниві й вирішили виготовляти рукописний журнал "Український колос". У ньому планували розміщувати власну прозу та поезію, дещо кострубаті, але щирі твори. Однак встигли зробити лише перший випуск. Та навіть той екземпляр не зберігся, отже ознайомитися із творами молоді слідчі НКВС, які згодом взялися за мелітопольських націоналістів, не могли. Проте, вперто у всіх протоколах називали журнал націоналістичним, а авторів дописів – буржуазними націоналістами.

Читайте також

Як на Мелітопольщині придушили "молодіжку" ОУН

Період практики Микола Передерія, яку той проходив улітку 1943 року на території Чаплинського району майбутньої Херсонської області, у документах радянської спецслужби згодом був схарактеризований як здійснення націоналістичної агітації. "Як учасник ОУН здійснював націоналістичну агітацію. У розмовах з селянами, розповідав їм хто такі українські націоналісти й про їхню програму", – писали чекісти.

З території Херсонщини Миколу було мобілізовано до Червоної армії, в лавах якої він й зустрів розгром нацистської Німеччини. З армії хлопчина писав листи друзям до Мелітополя, який вже поступово відбудовувався й наново радянізовувався. Та листи хлопця, сповнені мрій про перемогу та жаги до навчання, читали особісти й чекісти. І знаходили в них завуальовано-зашифровані, як їм здавалося, плани щодо продовження націоналістичної діяльності.

"Здрастуй, Владиславе! Гей ти, сучий сине, читай і відповідай. Знаєш, що Владислав Батькович? Я до тебе одразу з проханням. Зрозумій, що мені до зарізу потрібна книжка середньої школи з німецької мови, а також граматика з української мови, синтаксис. Я сподіваюся, ти спробуєш. Знай, друже, що ти зобов'язаний виконати моє прохання. Що буде коштувати пересилка поштою – я заплачу грошима. Постарайся зробити це. Я живу поки добре, не знаю, як буде далі. Сьогодні вихідний і я маю багато вільного часу. Поезією бавлюся зовсім рідко, обстановка така. Повір, як би я хотів зараз хоч трохи повчитися в інституті. Хоч подумаєш і те легше стане... Привіт всім людям, які хочуть жити. "Ворог буде розбитий, перемога буде за нами", – писав, зокрема, Микола товаришеві в 1944 році. Лист міститься в матеріалах справи, написаний він українською, про що свідчить приписка: "Перекладений з української мови".

Лист Миколи Передерія другові у Мелітополь

Під час слідства по справі Передерія з неї були виокремлені в окреме провадження матеріали на інших осіб, які часто фігурували у протоколах допитів. Їх також підозрювали у належності до націоналістичного підпілля. Зокрема, учасника "Козаків" Григорія Передерія, завідуючого залізничним клубом, автора п’єси "Смерть за волю" Івана Позігуна (він же – Костромець), студента агроземлемірного училища Григорія Твердохліба, керівника оунівської молодіжки Бориса Кучинського, Анатолія та Владислава Павленків. Серед них також згадувалася й Домка Батушанська, відома письменниця, уродженка Буковини. Для того, щоб цю палку прихильницю радянської влади було внесено до списку підозрілих осіб, слідчим достатньо було лише факту її спілкування з мелітопольською молоддю, яка пробувала свої сили на літературному поприщі.

Судили Миколу 10 травня 1946 року на засіданні Воєнного трибуналу військ МВС Запорізької області. За результатами розгляду справи у закритому режимі, молодик був засуджений до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років. За невідомих причин, касаційну скаргу Передерій не подавав, тож у судах вищої інстанції справа не розглядалася.

Вирок Воєнного трибуналу військ МВС Запорізької області по справі Миколи Передерія

Переглядали її вже у порядку нагляду в 1954 році. Причин для зміни чи скасування вироку тоді знайдено не було: Передерій, за матеріалами слідства, повністю визнав себе винним й вважався справедливо засудженим.

У 1957 році Микола сам звернувся із заявою-скаргою до Голови Президії Верховної Ради СРСР Ворошилова й наполягав на тому, що був засуджений несправедливо. Свідчення, ж які стали основою для обвинувачення, за його словами, були дані під тиском слідчого. Однак, скаргу перенаправили до прокуратури Запорізької області, де її визнали безпідставною, а вирок – справедливим.

Відповідь прокуратури Запорізької області  на заяву-скаргу Миколи Передерія до Голови Президії Верховної Ради СРСР Ворошилова: "Ваша скарга залишена без задоволення"

Микола Передерій не здавався,  й у 1962 році, тобто вже після відбуття присуду, подав нову заяву, тепер вже на ім’я Микити Хрущова. Цього разу Передерію, можна сказати, пощастило: було призначене додаткове розслідування. У рамках цього розслідування слідчі опитали декого з живих очевидців подій, а також тих, хто відбув чи ще відбував покарання за участь в ОУН. Життєвий прагматизм цих людей узяв гору: усі допитані одночасно "забули", що під час німецької окупації у Мелітополі діяла ОУН й заперечували факти своєї участі у підпіллі. У кращому випадку, згадували про гурток "Козаки", але не більше, як про об’єднання друзів. Жодної політики, жодної антирадянщини.

Результат цього разу був: 18 жовтня 1963 року Миколу Передерія, який проживав у місті Ухта, реабілітували.

Характеристика на Миколу Передерія з Ухтинського заводу будматеріалів, підготовлена для надання прокуратурі для розв’язання питання щодо реабілітації . Микола, зокрема, схарактеризований як виключно працездатний, дисциплінований  співробітник, який є одним із гідних працівників підприємства

Копія постанови про реабілітацію Миколи Передерія    

Термін, відбутий Миколою у таборі, було зараховано до трудового стажу. Навіть повернули конфісковані гроші. Щоправда, після кількох реформ сума в 253 рублі 20 копійок перетворилася на 2 рублі 53 копійки.

Повідомлення про повернення Миколі Передерію конфіскованих під час арешту грошей (без індексації).

Читайте також

Як поета Івана Манила на тугу за запорізькими степами "ловили"

Як доцента запорізького вишу судили за публіцистику