Архіви КДБ: Як доцента запорізького вишу судили за публіцистику

Постанову про арешт 30-річного уродженця села Преображенка Оріхівського району Анатолія Дудніка старший оперуповноважений Запорізького УНКДБ Котов підготував 21 липня 1944 року.

Дуднік жив у Запоріжжі, був доцентом кафедри російської літератури та деканом факультету літератури місцевого педагогічного інституту (правонаступником якого є нинішній Запорізький національний університет). Закінчив аспірантуру Московського державного педінституту ім. Леніна.

У провину викладачеві "чекісти" ставили співпрацю з німцями: роботу в запорізькому інституті під час окупації, а головне – "пронацистські" публікації у газеті "Нове Запоріжжя". Там Дуднік публікувався й під своїм прізвищем, й під псевдонімом "Степан Микитенко".

Доцента арештували 5 серпня 1944 року.

Постанова про арешт Анатолія Дудніка від 21 липня 1944 року на підставі публікації ним контрреволюційних статей у газеті "Нове Запоріжжя"

На слідстві органи держбезпеки встановили, що під час німецької окупації, з жовтня 1941 року по січень 1942-го, Дуднік працював в інституті викладачем. Після того, як німці інститут закрили, працевлаштувався до газети "Нове Запоріжжя". Там працював до вересня 1942-го.

За цей час Дуднік встиг опублікувати 10 статей. Вони були присвячені класикам німецької літератури та музики. За визначенням слідчих УНКДБ, статті були написані "в профашистському дусі, ув’язані з антисемітизмом й мерзотним наклепом на керівників партії та радянського уряду". "Одночасно з цим, в своїх статтях вихваляв фашизм та його керівника – Гітлера", – йшлося у документах слідства.  

Дуднік заперечував авторство матеріалів, однак у слідчих були редакційні документи "Нового Запоріжжя". Очевидно, редакція не встигла евакуювати їх під час радянського наступу. Серед документів були, зокрема, списки працівників та чистові варіанти публікацій. До того ж, проти Дудніка свідчили машиністка редакції Шимарська та коректор Терець. Свідки повідомляли, що у своїх статтях Дуднік вихваляв німецьких композиторів, письменників, поетів, "надаючи статтям антирадянський характер". "Редактор вносив в статті Дудніка, як й інших кореспондентів зміни, що посилювали їхній антирадянський зміст. У статті, надані Дудніком, таких правок вносилося дуже мало, і ніколи не доводилося чути, щоб Дуднік заперечував", – свідчили колишні колеги.  

Засідання Воєнного Трибуналу військ НКВС Запорізької області по справі Дудніка відбулося 11 жовтня 1944 року. Головною провиною викладача стали саме 10 статей у газеті. Доцентові дали 10 років таборів.

Дудніку геть не допомогла доволі позитивна характеристика, надана  педагогічним інститутом. У ній, зокрема, зазначалося, що викладач із перших днів повернення радянської влади брав найактивнішу участь у відродженні вишу. Дуднік підшукував будівлі, які потім були закріплені за інститутом, опікувався ремонтом приміщень, укомплектуванням бібліотеки та аудиторій. Як декан літературного факультету забезпечив літературою кабінети марксизму-ленінізму, російської, української та загальної літератури та мов тощо.

Вирок Трибуналу оскаржила дружина Дудніка – Надія Нікітіна. За її скаргою 10 листопада 1945 року справу переглядала прокурор Осадча з Кримінально-Судового відділу Прокуратури УРСР. Підстав для зміни вироку прокуратура не побачила, Дуднік вважався обґрунтовано засудженим.

Постанова про відмову у перегляді справи Анатолія Дудніка за скаргою його дружини Надії Нікітіної від 10 листопада 1945 року

У 1947 році скаргу з проханням переглянути справу подав батько засудженого – Іван Дуднік. Це також не допомогло. Помічник воєнного прокурора військ МВС Запорізької області Куліков вважав, що Анатолій засуджений справедливо. Історія повторилася й 1954 року – у перегляді справи було відмовлено.

Уже після відбуття терміну покарання, 31 жовтня 1962 року, сам Анатолій Дуднік подав скаргу, в якій наполягав, що його було засуджено несправедливо та просив про реабілітацію. Прокуратура підстав для цього не знайшла. Антирадянська діяльність колишнього викладача педінституту здавалася доведеною, а будь-які скарги, відповідно, вважалися необґрунтованими.

Постанова заступника прокурора Запорізької області В.Свєтлічного від 31 жовтня 1962 року про відмову Анатолію Дудніку в реабілітації

Реабілітували Дудника у незалежній Україні, 31 січня 1995 року.

Читайте також:

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі;

Як пиятики та невігластво просували запорізьких "чекістів" по службі;

Як запоріжця переслідували за участь у зборах української інтелігенції.