Архіви КДБ: Як на Мелітопольщині придушили "молодіжку" ОУН

У січні 1945 року радянська спецслужба заарештувала 20-річного Юрія Курила, який на той час перебував у діючій Червоній армії на фронті. Підстав для арешту було кілька, основні – належність до родини "зрадника Батьківщини" Іларіона Курила-Кримчака (батько), який був членом Мелітопольського окружного проводу Організації українських націоналістів, та належність самого Юрка до оунівської "молодіжки".

Постанова на арешт Юрія Курила від 30 вересня 1944 року

Під час німецької окупації Запорізької області частим гостем в родині Курило був учасник похідної групи ОУН – один з організаторів та керівників націоналістичного підпілля на Мелітопольщині Михайло Вінтонів ("Михась"). Саме від нього Юрій Курило дізнавався про боротьбу націоналістів за незалежність України, а також отримував різноманітну тематичну літературу.

У 1942 році 17-річний Юрко долучився до ОУН. Основне завдання хлопця полягало у проведенні роботи серед однолітків, агітації та залучення їх до націоналістичної діяльності.

Юрій Курило

Перш за все, у Мелітопольському агроземлемірному училищі було створено молодіжний осередок ОУН. Він діяв під прикриттям гуртка україномовної молоді "Козаки", що був створений на противагу гуртку російськомовних – "Дони". Далеко не всі "козаки" долучилися до діяльності в націоналістичному підпіллі. Дехто просто був україномовним, хтось писав вірші до рукописного журналу "Український колос".

Природно, після повернення радянської влади до Мелітополя працівники органів держбезпеки не розбиралися у цих тонкощах: усіх активних "козаків" розробляли, а потім заарештовували як членів ОУН.

Ще один молодіжний осередок ОУН Юрій Курило створив у рідному селі Вознесенка, що неподалік Мелітополя. До осередку хлопець залучив одноліток Ніну Ліщину та Любов Тараненко. Члени осередку, насамперед, були зайняті самоосвітою: читали літературу, яку отримували від Вінтоніва, зокрема, про Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Степана Бандеру та Декалог українського націоналіста. За великим рахунком, іншої діяльності й не проводили.

Любов Тараненко

Попри це, до "ліквідації"  вознесенівського осередку Юнацтва ОУН радянські органи державної безпеки підійшли з усією ретельністю. Протягом перших місяців 1945 року Курило, Ліщина та Тараненко були заарештовані. Усім інкримінували зраду Батьківщині та антирадянську агітацію.

Суд відбувся 16 квітня 1945-го. Вироком Військового Трибуналу військ НКВС Запорізької області усі троє були визнані винними й засуджені до різних термінів ув’язнення. Юрій Курило "отримав" 20 років каторжних робіт із ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна. Ніну Ліщину та Любов Тараненко приговорили до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років. Вирок оскарженню не підлягав.

Після смерті Сталіна, у серпні 1954 року, справа оунівської "молодіжки" переглядалася старшим слідчим УКДБ Запорізької області у порядку нагляду. Ніяких обставин для зміни присудів тоді, очевидно, знайдено не було. Наступного року листом із питанням щодо зміни вироку звернувся сам Юрій Курило. У дечому йому "пощастило" – 20-річну каторгу замінили на 10 років таборів. Оскільки станом на 1955 рік молодик 10 років вже відбув, його мали звільнити з ув’язнення.

Копія ухвали Військового трибуналу щодо звільнення Юрія Курила з-під варти від 25 жовтня 1955 року

З початком процесів реабілітації у СРСР до КДБ з питаннями про реабілітацію засуджених членів вознесенівської оунівської "молодіжки" зверталися їхні родичі. Однак станом на грудень 1990-го усі троє ще вважалися справедливо засудженими. Реабілітували вознесенівську молодь у липні 1991 року – напередодні проголошення Незалежності України.

Читайте також

Провідники незалежності: Як запоріжці в УПА воювали

Як запорізька молодь готувала повстання проти більшовиків

Як у Мелітополі "закрутили гайки" кримськотатарській молоді, що мріяла про Батьківщину