Архіви КДБ: Як поета Івана Манила на тугу за запорізькими степами "ловили"

Черговий історичний нарис порталу Depo.Запоріжжя присвячений захоплюючій життєвій одіссеї поета, яскравого представника української діаспори в Америці 1950-1970 років Івана Манила. І його творчість, і його життєвий шлях, на жаль, і досі мало відомі українському читачеві. Але ми спробуємо відтворити окремі епізоди завдяки невтомному КДБ, що пильнував за Манилом щонайменше півтора десятка років.

У поле зору радянських спецслужб поет потрапив влітку 1945-гшо, коли на нього була заведена розшукова справа №1930. З коротенької довідки, яку вона містить, дізнаємося, що Манило народився у 1918 році в селі Юрківка Оріхівського району сучасної Запорізької області. У 1937-1939 роках навчався у Запорізькому педінституті, закінчив літературознавчі курси при спілці письменників у Києві. Лишався в Запоріжжі під час німецької окупації, співпрацював із місцевої газетою "Нове Запоріжжя". Судячи з доступних випусків газети, друкував поет в ній свої вірші. Один із них, "Слово українського добровольця" (Нове Запоріжжя, 30.06.1943 р.) був масово передрукований у різних газетах, які видавалися на окупованій території України. Вірш містить прямий заклик повертати зброю проти "совєтів" і "боронити свободи стяг".

Сказала ж мати з ким іти

І нищити кого дощенту:

О, сину мій! Чи чуєш ти:

Нас кличе Захід і Шевченко!

Крім того, за даними КДБ, під час окупації Іван Манило належав до підпільного осередку ОУН, який діяв у селі Юрківка. Ніби саме за це був заарештований німецькими каральними органами у 1943 році. Принаймні, такі висновки робилися з донесень агентів "Якоря", "Павла", "Овода", "Коби", "Нікітіної", "Огонька" та "Ковалевського". Запам'ятайте останнього - це друг дитинства Манила, за допомогою якого КДБ намагатиметься завербувати поета.

У невеличких спогадах, опублікованих вже в еміграції в Америці у 1951 році, Іван Манило не підтверджував своєї належність до ОУН, тим не менш, згадував про діячів націоналістичного підпілля. Про німецькі ж репресії розповідав наступне: "на початку 1944 року, на вулиці міста Миколаєва був заарештований гестапівцями мій приятель – журналіст з Донбасу Павло Бойко. Я поспішив йому на допомогу та й сам попав в гестапівські лабети. Нас замкнули в тісні і темні камери смертників, кожного окремо. Перед тим били обох кулачищами так, що ми, падаючи на підлогу, харкали кров'ю".

Івану Манило, якого примусово вивезли до Німеччини, пощастило залишитися живим та згодом виїхати далі на Захід. За даними 1-го Головного Управління КДБ, він проживав у Мюнхені, де займався літературною роботою, був відомий як поет та автор нарисів. Зокрема, публікував байки у газеті "Хлібороб", сільськогосподарському виданні часопису "Українець".

На світі жив Ведмідь Йосиф,

Горбатий і товстий,

Йому превесело жилося,

Бо він був цар… І кат страшний…

Від 1947 року Іван Манило мешкав у США. Його дружина Лідія була уродженкою Нікополя, воєнне лихоліття також закинуло її на Захід. Обидва працювали на заводі, і, за спостереженням радянських агентів, заробляли достатньо для прожиття. Зокрема, придбали собі будинок на шість кімнат, що за радянськими мірками, звичайно ж, було розкішшю. Іван Манило продовжив навчання, у 1957 році закінчив Пенсільванський університет. Мешкав у Філадельфії, організував видавничий фонд і видавництво "Світ". Не полишав писати і від перших повоєнних років публікував власні творчі доробки.

На початку 1956 року Іван Манило через листування відновив зв'язки із сестрою Тетяною Манило, що мешкала у Кушугумі Запорізької області. Поступово розширював коло запорізьких адресатів, цікавився долею знайомих, чимало з яких були заарештовані органами держбезпеки або ж перебували у розшуку. Цим викликав до себе черговий "сплеск інтересу" з боку радянських спецслужб. Тим більше, що серед адресатів Манило був вже згаданий друг дитинства, за сумісництвом радянський агент "Ковалевський".

Той активно звітував КДБ про листування з поетом. Зокрема, повідомляв, що Манило висловлював тугу за Батьківщиною, мовляв, віддав би усе, аби хоч раз приїхати сюди і побачити рідні степи. Поет був щирим, про це можна судити хоча б з вірша Манила, що саме у той час був надрукований у часопису українців Америки "Свобода".

Я із Юрківки, де Оріхів

Шумить піснями вдалині,

Де зорі падають на стріхи,

Немов троянди осяйні.

Де люд привітний, працьовитий

Горить в роботі до зорі,

Де Кінка золотом залита

Сповняє щедро ятері.

Саме цю тугу і вирішили використати співробітники КДБ в оперативних цілях. Ретельно вивчивши творчий шлях Івана Манила, радянські спецслужби знали, що він перебуває в оточенні діячів еміграції, які проводили "активну антирадянську діяльність", зокрема, йшлося про Івана Багряного. У 1958 році за завданням КДБ агент "Ковалевський" у листуванні з Манило пропонував останньому зустрітися на Всесвітній виставці у Брюсселі. Однак зустріч не відбулася, Манило, посилаючись на брак коштів, відмовився.

Утім не підозрюючи, що друг дитинства заагентурений і листується з ним в оперативних цілях, поет прагнув зустрічі. Дізнавшись, що "Ковалевський" працює вчителем, запрошував його по можливості у складі якоїсь педагогічної делегації приїхати до США.

Тим часом співробітники КДБ продовжували вивчати оперативні можливості роботи з Манило. Головною метою була його вербовка для розробки антирадянських груп та організацій за кордоном.

На сьогодні матеріалів, які б проливали світло на подальші дії КДБ щодо Івана Манила після 1958 року, не знайдено. Поет помер у 1976-му у місті Вайнленд, штат Нью-Джерсі, там і похований. Усі його збірки побачили світ в Америці, для пересічного українського читача він лишається майже невідомим.

Раніше портал Depo.Запоріжжя розповідав, як радянські спецслужби знущалися з запорізького мовознавця Віктора Чабаненка.