Архіви КДБ: Як на Запоріжжі "схід" і "захід" судили за самостійництво

Із матеріалів справи щодо самостійників із бердянської Дмитрівки сьогодні важко зрозуміти, чи, дійсно, це було ОУНівське підпілля. Для каральної радянської машини це питання не стояло: на учасників групи чекали роки каторги та таборів

 

Архіви КДБ: Як на Запоріжжі "схід" і "за…

Одним із підсумків німецько-радянської війни став взаємний обмін населенням між СРСР та Польщею. Виселення українців із земель, що відходили новому союзнику "совєтів", розпочалося 1944 року й тривало до 1951-го. Загалом виселені були понад пів мільйона автохтонних українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини тощо. Деякі з них з 1944-го почали прибувати на територію Запорізької області.  

У радянських органах держбезпеки вважали, й не безпідставно, що серед переселенців можуть бути члени ОУН та колишні бійці УПА. Тож недивно, що до цих людей була прикута увага "чекістів".

Під розробку, серед інших, потрапила група переселенців і місцевих жителів у селі Дмитрівка Бердянського району. На думку спецслужби, члени групи гуртувалися навколо вихідця з Холмщини Василя Хлопка.

Засуджений за справою самостійників із Дмитрівки Василь Хлопко

За даними НКВС, до складу групи входили ще два вихідці з Холмщини: Лев Павлюк та Матвій Громчевський, а також місцеві жителі: Федір Постніков, Георгій Мірошниченко та Антон Телятник. Коло ж спілкування групи було дещо ширшим. Її учасникам чекісти, серед іншого, закидали створення націоналістичної організації (ОУН) та поширення інформації про боротьбу з радянською владою на Західній Україні.

У НКВС не мали сумнівів, що безпосереднім організатором підпільного осередку був Хлопко, залучений, за даними спецслужби, до ОУН ще у 1941 році. Під час німецької окупації Хлопко на рідній Холмщині працював в Українському освітянському товаристві, основним завданням якого була робота з молоддю. Саме він, на думку слідчих, залучив до ОУН Павлюка та Громчевського. Після ж переселення до Дмитрівки Хлопко познайомився з Мірошниченком і дещо згодом ввів до підпілля і його.

Під час обшуків у Василя Хлопка були вилучені програма ОУН-м (мельниківської, - Ред.) під назвою "Самостійна Україна" на двох аркушах та дві брошури, однозначно визначені "чекістами" як антирадянські – "Сучасна війна і сільське господарство" та ще одна німецькою мовою

Залучення до групи переселенців із заходу місцевих жителів слідчі НКВС пов’язували вже з діяльністю Георгія Мірошниченка. Начебто саме він ввів до підпільного осередку, зокрема, Постнікова й Телятника.

Усі залучені до групи місцеві мали в очах радянської влади певні "огріхи" з часів німецької окупації Бердянського району: "не евакуювалися", "пригощали німців" тощо. До того ж у кожного були погляди на життя, дещо, м’яко кажучи, відмінні від тих, що сповідували радянські активісти.

При цьому сьогоднішнє вивчення матеріалів справи, заведеної проти антирадянської групи села Дмитрівка, не дозволяє зрозуміти, чи це дійсно був осередок націоналістичної організації, чи, все ж таки, "гурток по інтересах".

Утім, ці питання не стояли перед каральними радянськими органами 73 роки тому. За результатами слідства та засідання Військового Трибуналу військ НКВС Запорізької області 7 лютого 1946 року Георгій Мірошниченко, Василь Хлопко та Матвій Громчевський були засуджені до 20 років, а Федір Постніков та Лев Павлюк – до 15 років каторги кожний, Антон Телятник – до 10 років таборів. Окрім того, усі шестеро засуджених отримали ураження в правах на три роки.

Обвинувальний акт щодо групи самостійників із бердянської Дмитрівки

Того ж дня були розглянуті касаційні скарги на вирок, але він очікувано залишився без змін. Вдруге питання зміни вироків у справі було порушено 14 січня 1948 року – був внесений відповідний протест Генерального Прокурора СРСР. Його було підтримано: шалені каторжні присуди трьом засудженим –  Мірошниченку, Хлопку та Громчевському – замінили на 10 років таборів.

У листопаді 1948-го розглядалася скарга Антона Телятника. Чоловік заперечував дані, що містилися у справі, за якою він був засуджений. Зокрема, Телятник наголошував, що усі обвинувачення проти нього ґрунтувалися лише на основі його свідчень, наданих на попередньому слідстві. Під час розгляду скарги стало відомо про протиправні дії радянських законників та влади щодо Телятника. Серед  них – конфіскація майна Телятника головою Дмитрівської сільської ради Мириленком ще до будь-якого рішення суду з цього приводу. Поживився за рахунок фігуранта справи й оперуповноважений Осипенківського (Бердянського) міськвідділу МДБ молодший лейтенант Саблін, який забрав, по суті, вкрав, велосипед Телятника. Сплили й інші ганебні дії законників.  

Попри це, попередній присуд – 10 років таборів – залишився у силі.

"Небачену гуманність" щодо фігурантів бердянської справи було проявлено за часів так званої "відлиги", утім, "гуманність" недаремно написана в лапках. Під час перегляду справи Громчевського у 1954 році чоловікові замінили вирок з 20 років каторги на десять. Утім, Матвій Громчевський дізнатися про це вже не міг, він помер на каторзі 25 червня 1952 року, тобто за два роки до зміни вироку.

Приблизно такий самий "гуманізм" був проявлений й до Антона Телятника, коли у 1955 році вчергове розглядалася його заява-скарга. Телятник на той час вже відбув свій десятирічний присуд, але перебував на спецпоселенні. Це обмеження з Телятника зняли, оскільки він вже не ніс загрози. Й це недивно, бо в матеріалах йдеться, що до цього часу бердянець став "важким інвалідом", був хворий двосторонньою паховою грижею, у нього була відсутня нижня щелепа. Телятнику дозволили виїхати на місце попереднього (до засудження) проживання у Запорізьку область.

Скарги ще двох засуджених по бердянській справі, Мірошниченка й Павлюка, розглядалися у 1958 році. Вироки залишилися у силі. Така ж доля спіткала скаргу Павлюка й 1961 року.

Засуджений за справою самостійників із Дмитрівки Лев Павлюк

Востаннє за перегляд справи взялися уже за часів незалежної України. У  1994 році п’ятьох засуджених, Георгія Мірошниченка, Василя Хлопка, Федора Постнікова, Льва Павлюка та Антона Телятника, було реабілітовано. Матвій Громчевський був визнаний справедливо засудженим й реабілітації не підлягав.

Читайте також:

За що запорізькій вчительці української присудили 10 років таборів;

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі;

Як на Запоріжжі у 1960-х відпрацьовували "злісних ворогів українського народу".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"