Архіви КДБ: Чим завинили радянській владі запорізькі освітяни Пилипенко і Шевченко

Процес рерадянізації Запорізької області після повернення восени 1943 року радянської влади супроводжувався зачисткою території від усіх неблагонадійних елементів: від ворогів справами до ворогів лише на словах. Зрозуміло, що під цю "червону мітлу" потрапляли й представники української інтелігенції, які продовжували свою діяльність в умовах окупації. Насамперед, ті з них, хто підозрювався у належності до підпілля Організації українських націоналістів.

Саме до цієї категорії належав житель Михайлівського району Микита Пилипенко, постанову на арешт якого було підписано 31 жовтня 1943 року. Співробітники місцевих органів держбезпеки підозрювали Пилипенка у належності до ОУН і проведенні антирадянської діяльності. У листопаді того ж року був санкціонований арешт ще одного михайлівця – потенційного націоналіста та ворога радянської влади Андрія Шевченка. У лютому 1944-го слідчі справи Пилипенка і Шевченка були об’єднані в одну під номером 488.

"Об’єднана" справа містить чимало цікавих матеріалів, насамперед, протоколів допитів заарештованих. Обоє під час окупації працювали на освітянській ниві. Обоє, щонайменше, знали керівників націоналістичного підпілля. Причому, не лише місцевих, але й членів Похідних груп та представників Запорізького обласного проводу. На допитах підтверджували й свою належність до ОУН. Крім того, справа містить багато протоколів допитів свідків, а також характеристики від "колег". Останні, щоправда, більше схожі на пасквілі, а на допитах свідки "топили" обвинувачених, як могли.

"Об’єднана" справа №488 проти Микити Пилипенка та Андрія Шевченка

Слідство у справі тривало до травня 1944 року, 24 травня був затверджений обвинувальний висновок. У ньому Пилипенко обвинувачувався в націоналістичній діяльності. Зокрема, йшлося, що ОУНівські осередки були закладені у Михайлівці 16 жовтня 1941 року учасниками Похідних груп (це були оунівці, які із Запоріжжя просувалися на Мелітополь). Серед перших до Організації долучилися Іван Гребенюк та Михайло Коломієць, потім – Пилипенко, який очолював районний відділ освіти.

Сторінка паспорта Микити Пилипенка, уродженця Харківщини

За своєю посадою Пилипенко мав забороняти радянську ідеологію та символіку у школах. І, звичайно ж, це лише підсилило сутність його провини в очах слідчих. А інформація про його нібито вербування як агента нацистських спецслужб для діяльності проти радянських патріотів мала фіналізувати образ затятого ворога.

Довідка, видана Микиті Пилипенку, про те, що він із 1935 по 1941 рік вчителював у Михайлівській середній школі, потім близько року був завідувачем райвідділом освіти, потім – знову працював викладачем

У належності до ОУН обвинувачувався й Шевченко, який, за даними слідства, долучився до організації влітку 1941 року. Чоловік мав знайомства серед керівників підпілля, зокрема, (судячи зі згаданого в документах псевдоніму) з провідником ОУН Запорізької області Василем Пастушенком ("Борченком"). 

Сторінка паспорта Андрія Шевченка, уродженця Сумщини

Під час німецької окупації Шевченко працював завідуючим клубом у селі Тимошівка Михайлівського району. Йому закидали антирадянську агітацію та вербування до ОУН.

Довідка, видана Андрію Шевченку, про те, що станом на 1942 рік він працював у клубі в селі Тимошівка Михайлівського району

На той час, коли готувався обвинувальний висновок, Шевченко визнав себе винним за усіма пунктами обвинувачення. Пилипенко ж заперечував участь в ОУН. Тим не менш, слідчий писав, що для викриття у націоналізмі вистачало свідчень "колег" Пилипенка. Обоє освітян у цей час перебували у камері попереднього затримання (КПЗ) Михайлівського райвідділку НКВС.

Судили михайлівців 17 червня 1944 року. Вироком воєнного Трибуналу військ НКВС Запорізької області, який засідав у Мелітополі, 59-річний Микита Пилипенко та 32-річний Андрій Шевченко були засуджені до 10 років таборів з ураженням у правах на три роки. Пилипенку ще присудили конфіскацію майна.

Вирок чоловікові одразу ж намагалася оскаржити Надія Шевченко – безрезультатно. Наступна спроба була у 1949-му, коли скаргу написав Андрій Шевченко. З тим самим "успіхом". Але засуджений не заспокоївся і того ж року написав нову скаргу, в якій, зокрема, наполягав на опитуванні свідків. Їх, дійсно, опитали, але свідки повторювали те, на чому й ґрунтувалися обвинувачення проти Шевченка. Тож немає нічого дивного, що у 1950 році було підписано черговий документ, в якому зазначалося, що підстав для перегляду вироку Шевченкові немає.

Учергове справа переглядалася в УКДБ в жовтні 1991 року, і знову слідчі не побачили підстав для реабілітації Пилипенка й Шевченка. Та мине лишень два місяці, і чоловіки будуть реабілітовані. Про звільнення Пилипенка та й загалом його подальшу долю у справі даних немає. Андрій Шевченко був звільнений з табору у 1954 році. За даними доньки, помер у 1981-му.

Читайте також

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі

Як судили та чому не реабілітували директора Мелітопольського лікеро-горілчаного заводу

Чому Запорізька комісія з реабілітації не змогла зарадити зв’язковому ОУН Роману Байраку