Архіви КДБ: Чому Запорізька комісія з реабілітації не змогла зарадити зв’язковому ОУН Роману Байраку

Питання щодо реабілітації уродженця Запорізького краю Романа Байрака двічі – наприкінці 2019-го та на початку 2020 років – розглядалося на засіданні регіональної комісії з реабілітації. Однак розв’язане не було. Автор цих рядків, який не лише досліджує архіви радянських спецслужб, але одночасно є заступником голови комісії, розповідає про справу та про те, чому запоріжцю Байраку не повернуте "чесне ім’я".

Початок німецько-радянської війни 38-річний житель села Хитрівка (увійшло до складу селища Комишуваха) Роман Байрак зустрів в якості технолога артілі "Ізвєстнік". До цього чоловіка уже "помічали" в нелояльності до радянської влади: Роман був тричі засуджений за пасивний спротив колгоспному ладу – "незаконний забій худоби та приховування м’яса". У вересні 1941 року Байрака мобілізували на будівництво оборонних споруд біля села Веселе Запорізької області. Саме там він потрапив до німецького полону. Невдовзі був звільнений та повернувся до рідного села.

У Хитрівці Байрак і познайомився з членами похідної групи бандерівської ОУН. У селі відбулися збори громадськості, на яких пропагувалися ідеї розбудови Української самостійної держави. На цьому заході, крім членів похідних груп, виступав і Роман Байрак, якого тут же призначили старостою сільуправи.

Окрім цього, Байрак став зв’язковим між Комишувахою та Запоріжжям за лінії ОУН. Привозив пропагандистську літературу та листівки, зокрема, брошури "Що таке націоналізм" та "Хід боротьби ОУН за утворення самостійної України".

У другій половині січня 1942 року чоловік вчергове намагався вийти на зв'язок із керівництвом ОУН у Запоріжжі. Однак на відомих йому адресах нікого не було. Байрак дізнався про арешт оунівців німецькою поліцією, і фактично з цього часу вже не належав до підпілля ОУН, оскільки не мав можливості працювати без керівництва та зв’язків з обласним проводом.

З роботою старости сільської управи у Байрака також не склалося. Того ж таки січня 1942 року з роботи його звільнили, а гестапо заарештувало як "радянського активіста". Із в’язниці Байрак невдовзі вийшов та продовжував жити у Хитрівці. Повторно СД заарештувало чоловіка у січні 1943 року.  Роман пробув в ув’язненні сім місяців, тобто мало не до повернення на Запоріжжя радянських військ.

Природно, що контррозвідка "СМЕРШ" також не обділила його увагою. Однак, з-під арешту Байрак був звільнений та мобілізований до Червоної армії. З того часу воював, був поранений. Після демобілізації у вересні 1945 року повернувся до рідної Хитрівки і потрапив під ще пильнішу увагу радянської спецслужби. Його розробляли в межах справи "Відродженці" (рос. "Возрожденцы"). За визначенням самих співробітників УНКВС, це була найбільш значуща на той час в Запорізькій області агентурна справа відділу по боротьбі з бандитизмом. Вона була заведена у лютому 1946 року на членів ОУН Оріхівського району.

Роман Байрак

У справі, окрім Романа Байрака, проходили ще четверо жителів Хитрівки: Микола Сингур, Йосип Безуглий, Петро Король та Костянтин Король. Усі підозрювалися в тому, що були залучені до ОУН восени 1941 року членами похідної групи.

У рамках цієї справи колишні староста сільської управи Роман Байрак та начальник місцевої поліції Микола Сингур були у березні 1946-го заарештовані. Слідство встановило, що обидва мали стосунок до ОУН лише восени 1941 року, після чого втратили будь-які зв’язки з підпіллям.

Судили чоловіків 12 липня 1946 року. За вироком Військового трибуналу Таврійського військового округу Байрак був засуджений до шести, а Сингур – до восьми років таборів. Окрім того, кожний отримав по три роки ураження в правах за "зраду Батьківщині". Варто зауважити, що окрім обвинувачення у належності до ОУН, Роман Байрак також обвинувачувався в активній колаборації з нацистами, виконанні їхніх розпоряджень та репресіях проти радянських активістів тощо. Присуд чоловік відбував у місті Котлас Комі АРСР. Був звільнений у грудні 1951 року.

Постанова про пред’явлення обвинувачення Роману Байраку: "вороже налаштований проти радянської влади", "поступив на службу до німців", "підтримував ділові зв’язки з ОУН"

У біографії Байрака є один доволі показовий епізод. До 40-річчя Перемоги, у 1985 році, його було нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню. Однак за два роки, а це був розпал так званої перебудови, рішенням Оріхівського районного військкомату нагороду у чоловіка, який воював та був поранений, вилучили.

Роман Байрак не вважав себе справедливо засудженим. За життя намагався отримати реабілітацію. Звертався до прокуратури та суду у 1988-му та 1992 роках. Однак у перегляді справи та вироку йому відмовили.

І ось 2019 року його онук, тезка діда Роман Байрак, звернувся до Запорізької  регіональної комісії з реабілітації із заявою щодо офіційного поновлення чесного імені діда Романа. Для автора цих рядків звернення не стало несподіванкою. Із Романом Байраком-молодшим ми спілкувалися, коли мені вдалося знайти у архіві СБУ архівно-слідчу справу, а також матеріали агентурної справи "Відродженці". Особисто я не вбачав вагомих причин відмовити у реабілітації. Та разом із тим, значних нарікань не було й від інших членів комісії, була продуктивна дискусія, висловлювалися окремі думки тощо. Утім, комісія, за великим рахунком, Романові зарадити й не могла. Позаяк Президія Запорізького обласного суду 27 травня 1992 року визнала, що у 1946 році старший Роман Байрак був справедливо засудженим. Це вже було рішення не радянського органу, а суду незалежної України. Таким чином, на справу Романа Байрака не поширюється юрисдикція регіональної комісії з реабілітації. Її може переглянути лише Верховний суд України.

Утім, для автора цих рядків також очевидно: ця ситуація наочно демонструє, що до повного усвідомлення ролі і долі українців у ХХ столітті, зокрема й під час німецько-радянської війни, нам ще далеко. Часто ми озираємося на добу вже не існуючої держави СРСР. Ніби соромимося, що вона розпалася і боїмося образити "світлу пам'ять" імперії зла.

Так чи інакше, онук Романа Байрака, за його ж словами, не збирається зупинятися. І готовий звернутися до суду для захисту пам’яті діда.   

Читайте також

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі

Чому запоріжці-борці за країну досі не позбулися тавра ворогів

Що відомо про досі нереабілітованих запорізьких повстанців-лисогірців