Архіви КДБ: Як судили та чому не реабілітували директора Мелітопольського лікеро-горілчаного заводу

На початку липня 1944 року у Мелітополі заступником начальника міського відділу НКДБ старшим лейтенантом держбезпеки Менделєвим було підготовлено постанову на арешт Івана Кононенка, який під час німецької окупації працював директором місцевого лікеро-горілчаного заводу. У постанові згадувалося, що Кононенко був нагороджений німцями Ostvolkmedaille (Медаллю для східних областей), проте головне обвинувачення стосувалося його належності до підпілля ОУН у Мелітополі.

Справа Івана Кононенка  

Загалом, для такого обвинувачення у співробітників органів держбезпеки підстави були. Керівник Мелітопольського окружного проводу ОУН Леонід Сухіно-Фоменко працював головним технологом на цьому ж заводі. На підприємстві також часто бували один з організаторів підпілля на Мелітопольщині Микола Сливка ("Буревій") й оунівець Володимир Хабалик, який працював перекладачем у жандармерії. Під час допитів членів Мелітопольської ОУН, які були заарештовані під час реалізації великої агентурної справи "Вороги", дехто з них також згадував про належність Кононенка до ОУН. Однак, підтвердити або ж спростувати цей факт міг лише Микола Сливка, а його чекістам заарештувати якраз і не вдалося.

Організатор підпілля на Мелітопольщині Микола Сливка ("Буревій")

Кононенко, очевидно, чудово розумів, що факт роботи на німецькому окупаційному підприємстві стратегічного характеру, отримання з рук міністра Розенберга медалі тощо радянська влада йому не подарує. Тож не дивно, що у Мелітополі не залишився – заарештований був у Заліщиках Тернопільської області.

Постанова про арешт 29-річного уродженця Черкаського району Київщини, колишнього директора Мелітопольського лікеро-горілчаного заводу Івана Кононенка від 10 липня 1944 року

Із перших днів допитів факт належності до націоналістичного підпілля Іван Кононенко усіляко заперечував. Знайомство зі Сливкою – "Буревієм", Сухіно-Фоменком, Хабаликом та іншими підтверджував, але наголошував, що про їхню належність до ОУН дізнався лише після арештів весни 1943 року, коли німецькі спецслужби проводили "зачистку" Запорізької області від оунівців.

У той же час Кононенко підтвердив, що не евакуювався з Мелітополя напередодні окупації. Звичайно, це отримало характеристику від чекістів як "пораженчество" й зумисний ухил від евакуації. Не заперечував заарештований й того, що пропрацювавши до окупації на лікеро-горілчаному заводі, чудово знав виробництво та зміг за німців відновити роботу підприємства й налагодити випуск продукції. За це, власне, й був нагороджений медаллю. Звичайно ж, виступав на різних заходах окупаційної влади, виголошував антирадянські промови. Слідкував за тим, щоб виробництво спирту було на належному рівні. Цікавий факт: оунівець Леонід Сухіно-Фоменко інколи викрадав спирт та горілку з заводу й вимінював на них у румунських військових зброю. Ця зброя потім передавалася керівникам українського націоналістичного підпілля по усій області.

Щодо Кононенка, то слідчі дійшли висновку, що він був залучений до ОУН у 1943 році безпосередньо "Буревієм" і мав відповідати за підготовку військового відділу до повстання проти німців на Мелітопольщині. Це було доволі дивним твердженням. Так, інформація про необхідність створення повстанського відділу із членів ОУН у плавнях річки Молочної у 1943 році обговорювалася у Мелітополі. Ідею "привіз" до міста член Обласного проводу ОУН Богдан Мовчан ("Степан Лисавка"). Однак, місцеві підпільники, м’яко кажучи, були проти. Вони чудово знали, а особливо згадуваний чекістами краєзнавець Іларіон Курило-Кримчак, що місцини, де міг би сховатися повстанський відділ, навіть невеликий, тут не було. Тож ідею полишили, але от чекісти її розцінили, здається, дуже серйозно й шукали для неї "легітимізації".

Так чи інакше, а вже 16 лютого 1945 року уся зібрана, отримана та придумана чекістами інформація була оформлена в обвинувальний висновок по справі №1704. Тут була примітка, що факти належності до ОУН та активної діяльності в ній Кононенко заперечував, але разом із тим містилася апеляція до свідчень інших заарештованих мелітопольців, які були обвинувачені у належності до націоналістичного підпілля. Цікаво, що серед свідків, яких необхідно були викликати на судове засідання, був лише один оунівець – той самий технолог горілчаного заводу Леонід Сухіно-Фоменко. Він під час допитів по "своїй" справі розказував чекістам щедро й у подробицях про діяльність підпілля ОУН у Мелітопольській окрузі.

Справа Кононенка розглядалася у закритому засіданні Військового трибуналу військ НКВС Запорізького гарнізону трьома лейтенантами: старшим Лисковим та молодшими Саркісяном та Приставкіним. Вирок було оголошеного одразу – 20 років каторжних робіт з ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна. Присуд було визначено остаточним, таким що не підлягає оскарженню.

У 1955 році старший слідчий особливої інспекції УМВС по Запорізькій області Гончаров, переглянувши справу, запропонував змінити вирок з 20 років каторги до вже відбутого строку. Тобто, фактично зменшити його удвічі. Проте, Запорізька обласна комісія з перегляду справ на засуджених 28 лютого того ж року визнала вирок справедливим і відмовилась зменшувати термін.

Витяг з протоколу про перегляд справи Івана Кононенка від 28 лютого 1955 року із вердиктом: "Вирок залишити в силі"

Проте, менше ніж за рік, 13 січня 1956 року, Воєнний трибунал Таврійського військового округу таки змінив вирок Кононенку й постановив звільнити засудженого. Рук до цього доклав сам Кононенко, письмово звернувшись про перегляд вироку.  

Копія ухвали Військового трибуналу Таврійського військового округу про зміну вироку й звільнення засудженого Івана Кононенка

Реабілітований Кононенко не був. Уже в незалежній Україні, у 1994 році, колишній директор лікеро-горілчаного заводу був визнаний справедливо засудженим у тій частині, що стосувалася адміністративної роботи на німецьку окупаційну владу.

Читайте також

Як запроторили в табори поета-початківця з Мелітополя

Як на Мелітопольщині придушили "молодіжку" ОУН

Як у Мелітополі "закрутили гайки" кримськотатарській молоді, що мріяла про Батьківщину