Архіви КДБ: Як на Запоріжжі на соратників батьки Махна полювали

На фото: з'їзд анархістів (з літерної справи НКВС)

Постанову про заведення літерної справи на колишніх учасників антирадянських політичних партій 6 жовтня 1952 року затвердив власним підписом заступник начальника УМДБ Запорізької області. Потреба у порушенні справи була обґрунтована старшим оперуповноваженим Сотніковим. На той час на території Запорізької області проживала значна кількість колишніх меншовиків, есерів, анархістів, членів Української комуністичної партій тощо. Відповідно, спецслужби хотіли систематизувати увесь наявний матеріал щодо цих "антисовєтчиків" і звести його "під одну обкладинку". Загалом справа налічувала чотири томи.

У подальших "розвідках" з історії "інакшого" – нерадянського Запоріжжя портал Depo.Запоріжжя разом із читачами ще не раз зазирне під цю обкладинку, бо матеріали того варті. Наразі ж зупинимося на особах колишніх анархістів, серед яких й побратими легендарного уродженця запорізької землі Нестора Махна. Згідно з архівами, станом на 1 листопада 1940 року "на олівці" в УНКВС по Запорізькій області перебувало кілька таких осіб.

На початку жовтня 1940 року справа-формуляр була заведена на Петра Полуциганова, що працював контролером відділу технічного контролю заводу "Комунар". Полуциганов із 1908 по 1919 роки належав до анархістів, за що 1917 року був заарештований та відправлений на каторгу. За агентурними даними, на каторзі він познайомився з Нестором Махном. Після звільнення, був у загоні відомої анархістки Марусі Нікіфорової, після його розгрому приєднався до Махна. Пізніше опинився у колчаківських військах.

До Запоріжжя колишній анархіст повернувся 1921 року. Свою участь в анархістських військах із зрозумілих причин приховував, натомість приєднався до товариства політкаторжан і став кандидатом в члени ВКП(б). Дещо пізніше все ж таки був викритий і виключений як із товариства, так і з кандидатства у компартію. Перебував під недремним оком інформатора органів держбезпеки "Грози".

В якості колишнього анархіста потрапив в розробку ще один працівник "Комунару" - електрик ливарного цеху Сергій Мотирєв. Справу-формуляр на нього було заведено 20 березня 1933 року. У минулому Мотирєв був доволі активним учасником анархістського руху. За повідомленням агентів спецслужб від 1933 року, "проявляв анархістські настрої й висловлювався в антирадянському дусі".

Речдоки у справі анархістів 1933 року. Фото літерної справи НКВС

Розроблявся по справі-формуляру з 30 грудня 1939 року настройщик механічного цеху Запорізького паровозоремонтного заводу Василь Анішкін, між іншим, член ВКП(б). У поле зору НКВС потрапив через те, що у 1917 році належав до анархістів, отримував літературу й газету "Набат" (центральна газета конфедерації анархістських організацій України – Ред. ) для поширення серед робітників.

Того ж дня було заведено справу-формуляр на завідуючого крамницею №2 Михайла Зарецького. За даними НКВС, у 1906 році він долучився до анархістів, за активну діяльність 1908 року був засуджений до 10 років каторги. Після звільнення у 1917 році повернувся в анархістське коло. Станом на 1939 рік Зарецький своїх колишніх поглядів жодним чином не демонстрував, принаймні, у НКВС не було даних про його антирадянську діяльність. Утім, це не завадило взяти завідуючого крамницею "на олівець".

Нормувальник заводу "Комунар" Яким Янченко з 1917 по 1919 роки належав до анархістів, у 1927 році став членом ВКП(б). Проте, вже 1936 року його виключили з партії за зв'язок з троцькістом Педаном, а також зв'язки та співмешкання із дружиною "провокатора". За два роки Янченко був заарештований за найбільш поширеними антирадянськими статтями 54-10 ч. 1 та 54-11 КК УРСР, але 20 січня 1939 року слідство було закрите через загострення хвороби та погіршення фізичного стану колишнього анархіста. З-під варти Янченка звільнили. Це, одначе, не завадило завести на нього 13 березня 1940 року облікову справу.

Голова Гужтранспорту Яків Меберт з 1905 по 1906 роки належав до групи анархістів в Одесі, з 1917 році – Запоріжжя. Цього було достатньо для потрапляння "на олівець". Облікову справу на Меберта було заведено 14 березня 1940 року.

Майстер механічного цеху заводу металовиробів Микола Лєбєдєв з 1908 по 1926 роки був членом групи анархістів. У 1930 році вступив до ВКП(б), однак вже 1935 року був виключений, як виходець з іншої партіїв. Не зважаючи на те, що даних про його антирадянську діяльність станом на 1940 рік у НКВС не було, на Лєбєдєва 13 березня 1940 року була заведена облікова справа, стежив за заводчанином агент "Українець".

Підставою для взяття на облік начальника відділу постачання Запорізького паровозоремонтного заводу Івана Кота було те, що з 1917 по 1918 роки той брав участь у нікопольській групі анархістів. Облікову справу на нього НКВС відкрив 13 квітня 1940 року.

Чи не найтриваліший час перебував під недремним оком радянських спецслужб слюсар заводу імені Шевченка, що був розташований у Вільнянську (тоді – Червоноармійську) Дмитро Півень. Справу на нього завели ще 10 березня 1922 року. За царських часів - 1910 року - через активну анархістську діяльність він був засуджений Одеським воєнним окружним судом до 15 років каторги, Вийшов 1917 року. У 1936-му за грати його запроторила вже радянська влада - Спецколегією Дніпропетровського обласного суду за статтею 54-10 КК УРСР Півень був засуджений до трьох років виправно-трудових таборів.

Утім, як бачимо, найактивніше колишніх троцькістів розробляли саме 1939-1940-го. Тривала Друга світова війна, активним учасником якої й до початку німецько-радянської був СРСР. Тож завдання у НКВС було дуже простим – стежити за потенційною "п'ятою колонною".