Архіви КДБ: Що коїлося в запорізькому селі напередодні Голодомору

Українське село під час революції було опорою для антирадянської боротьби - насамперед працьовиті селяни, яких потім обізвуть куркулями та знищать. Нелояльність села до нової влади визнавали й більшовики. Наприклад, у досьє, складеному чекістами в 1950 році на Херсонську область, чи не кожний район "заплямований" або антибільшовицьким спротивом під час революції, або антиколгоспним - під час колективізації. Й таке спостерігалася по українських селах скрізь. Відповідно, радянські спецслужби мали пильнувати за селом: стежити як за економічним становищем, так і за настроями селян.

Аж до Голодомора "червона" влада побоювалася загального селянського повстання в Україні і чітко розуміла, що може його не пережити. Саме через це українське село було цинічно покаране - вибите голодом. Завдяки доповідним запорізьких співробітників Державного політичного управління (ДПУ), які передавалися керівництву Компартії, можна зрозуміти, що коїлося в місцевих селах напередодні терору голодом – в 1931-му та першій половині 1932 року.

Отже, повсюдно спостерігалася недбалість в обліку трудоднів, відповідно до яких колгоспники могли претендувати на оплату – частіше за все, продуктами. Наприклад, у Запорізькому районі в артілі ім. Сталіна, попри вимоги колгоспників обліковувати трудодні щоденно, занесення до трудової книжки робилися раз на тиждень. Звідси й багато неточностей не на користь пересічних працівників. Зокрема, колгоспник на прізвище Токмак до артілі вступив 10 березня 1931 року, але трудову книжку отримав лише у листопаді. Дані про відпрацьовані дні у ній були відсутні. Лише за жовтень були проставлені трудодні, але не всі. З листопада 1931 по січень 1932-го жодних даних знову не було. Тобто напередодні шаленого голоду чоловік не міг отримати навіть ту жалюгідну частину продуктів, яку чесно заробив у колгоспі.

В артілі ім. Ілліча Мелітопольського району вартість трудодня знецінили "безголові та розхлябані" місцеві керівники. Відмашку на збирання врожаю кукурудзи, соняха та картоплі дали запізно. Картопля померзла і через це згнила. На полі залишилися незібраними шість гектарів огірків. Величезний сад, який був в артілі, дав прибутку лише 167 рублів, оскільки більшість фруктів розікрали.

У Коларівському районі, що існував до 1939-го року, у бухгалтерії колгоспу ім. Левського панував повний безлад, облік трудоднів не вівся взагалі, і результатів господарського року ніхто не знав. Відповідним було і ставлення до колгоспної роботи. Приставлені до загнаних у колгосп коней конюхи могли по кілька діб не виходити на роботу, тварини лишалися без їжі та води. Колгоспники-власники коней кидали роботу й бігли до них, щоб нагодувати та напоїти.

В артілі "Перемога" Мелітопольського району худоба таки загинула. Протягом 1931 року тут недорахувалися 18 корів, 88 телят і 187 свиней. Такий стан речей у доповідній ДПУ пояснювався браком харчів для худоби. Ще 45 корів були хворі на туберкульоз. Телята від них поголовно гинули. Саме приміщення, де утримувалася худоба, було в жахливому антисанітарному стані.

Не кращою була ситуація в артілі ім. Сталіна в селі Комишуваха сучасного Оріхівського району, де кількість коней зменшилася на 94 голови. Умови, в яких утримувалися коні, також були жахливими. Чекісти повідомляли, що, зважаючи на скудний раціон тварин, існувала загроза подальшого погіршення становища. Аналогічною була ситуація у Мар'ївці сучасного Запорізького району. Разом із тим, привертає увагу, що про раціон колгоспників та загалом їхній матеріальний стан у доповідних ДПУ ані слова: у цьому сенсі люди комуністичне керівництво не цікавили.

У комишуваській артілі ім. Сталіна, між тим, били на сполох через нестачу робочих рук. Тогочасною "заробітчанською Польщею", а часто і єдиною можливістю не померти з голоду для запорізьких селян було будівництво Дніпрогесу та заводів. До Запоріжжя вирушила половина артілі – 300 людей. Відповідно, "фахове" керівництво артілі прохало зменшити посівну площу на 100 гектарів, віддавши їх під сінокіс. Мовляв, на обробку орних 100 га треба 200 людей, а на сінокіс вистачить десятка.

Робітники артілі ім. К. Маркса Запорізького району втечу на роботу до Запоріжжя пояснювали приблизно так: "Хто працює на заводі, всього має вдоста, а в артілі прожити неможливо. Краще бути робітником, ніж працювати у сільському господарстві".

Попри жахливий стан сільських справ ОДПУ продовжувало шукати та знаходити по колгоспах ворогів. В одній лише артілі ім. Сталіна нарахували 90 колишніх махновців, шість куркулів, трьох "церковників", чотирьох білих офіцерів, двох службовців Державної варти (гетьманської) та чотирьох городових. У Мелітопольському районі в колгоспі "Промінь культури" виявили "куркульське угрупування" з 10 людей, яке "проводить антирадянську агітацію". Це угрупування начебто намагалося організувати "жіночий бунт" під час хлібозаготівель. Загалом же факти "шкідництва" зафіксували у 19 колгоспах з 200.

Не обійшли "чекісти" увагою культурний побут колгоспників. Повідомляли, що у Комишувасі будинок колективіста - простіше кажучи, клуб - працює в цілому задовільно, але великим мінусом є відсутність бібліотеки. З доповідної випливає, що наявні книги не відповідають зацікавленням читачів. Є лише 750 примірників, з яких 300… - "Хворість коняки в одноосібному господарстві". Варто зазначити, що у Комишувасі ще 1904 року була відкрита "Народна безкоштовна бібліотека-читальня". І попри кілька років активних бойових дій під час революції, станом на 1921 рік ця бібліотека налічувала 2634 книги, які розподілялися за десятьма основними темами. Куди поділися вони з остаточним встановленням "червоної" влади, лишається тільки здогадуватися.

У Коларівському районі, де з XIX сторіччя мешкали болгари-переселенці, у Будинку колективіста Полоузівської національно-болгарської артілі ім. Сталіна література у читальні була, але здебільшого російською, а не болгарською мовою. Тутешні селяни прагнули якогось культурного життя, але така робота майже не провадилася.

Куди більше непокоїла "чекістів" ситуація, що склалася в районі з дитячими яслами, адже вони були однією з форм колективізації. Селяни відмовлялися приводити туди дітей. Співробітники ДПУ пояснювали це тим, що в селах не було проведено відповідної роз'яснювальної роботи. Насправді ж і не в останню чергу відмова від ясел була зумовлена кепським і недолугим доглядом за дітьми. Вочевидь, не набагато кращим, ніж за конями. Через це чимало ясел були ледь не одразу закриті.

Такими були "збільшовизовані" запорізькі села напередодні найстрашнішої трагедії у своїй історії.

У наступних публікаціях Depo.Запоріжжя розповість, якою була реакція запорізького села на хлібозаготівельну кампанію 1932 року, що й дала старт страшній страті голодом.

При підготовці до публікації використано документи з книги: Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД / Упор.: В. Борисенко, В. Даниленко, С. Кокін та ін. - К.: ВД "Стилос". 2007. - 604 с.

Читайте також:

Праведники Голодомору: Що відомо про запоріжців, які рятували краян від смерті;

Як у Запоріжжі заморені голодом проросли деревами у парку культури та відпочинку.