Як у Запоріжжі заморені голодом проросли деревами у парку культури та відпочинку

Цинізм більшовиків не мав меж: щоб змусити запоріжців ходити місцем масового поховання вбитих голодом, там влаштовували виступи капели бандуристів

Запорізький пам’ятник Жертвам голодомору 1932-1933 років розташований на подвір’ї Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ Київського патріархату. Фактично - на окраїні міста. Так би мовити, подалі від очей. І, на жаль, зовсім не там, де мав би стояти - на безпосередньому місці злочину сталінського режиму – у парку культури та відпочинку Заводського району, який, по суті, є могилою декількох тисяч заморених голодом українців.

Як у Запоріжжі заморені голодом проросли деревами у парку культури та відпочинку - фото 1

Справжнє місце для пам’ятника визначив Пилип Тараненко, який вже літнім чоловіком повернувся до рідного Запоріжжя з еміграції та шукав могилу свого батька. За особистим розслідуванням Пилипа Миколайовича, останки його батька, як й тисячі інших голодом заморених людей, покояться на території парку. Один з документів, на який посилається Пилип Миколайович, - це розповідь селянина Івана Сухаря з книги М. Вербицького "Найбільший злочин Кремля", виданої в Лондоні у 1952 році.

Як у Запоріжжі заморені голодом проросли деревами у парку культури та відпочинку - фото 2

Пилип Тараненко

Іван Сухар працював на запорізькому "соцбудівництві" грабарем, копав котловани під доменні та мартенівські печі комбінату "Запоріжсталь". За його свідченням, селяни, рятуючись від голоду, тягнулися до міста, зокрема, на Дніпрельстан.

"Вони не здібні були навіть ходити. Більшість з них була настільки пухла, що ці люди виглядали, як якісь пухирі, наповнені повітрям. Пухле було все тіло, місцями шкіра потріскалася, і з цих ран текла не вода, а якась рідина. Я жив у виселку "імені Тельмана". Між цим виселком і Зеленим Яром було одведено площу приблизно 2-3 гектари під кладовище, від якого я мешкав за 120-150 метрів. Протягом 1933 року всю цю площу буквально завалили трупами людей, що вмирали від планового голоду. Скільки поховано на цьому жахливому гробовищі, ніхто сказати не в силі, бо день-у-день їздили по всьому місту й околицях підводи і збирали трупи, привозили до ями, скидали, як дрова, і коли яма була повна, пригортали землею. Тут ховали й в’язнів, засуджених "виїзними трійками", судами з "тисячників", пухлих селян, що їх тримали на 13-му та 14-му виселках і щодня ганяли під конвоєм до роботи, поки ще були живі. У 1935 році постановою міської ради це кладовище було закрите. Приблизно за місяць після постанови  вночі загули трактори, а коли я вийшов уранці, то побачив, що вся площа кладовища зорана і заволочена. Через пару днів на місці кладовища виріс парк культури і відпочинку на трупах замордованих голодом людей. До самої війни 1941 року цей парк тримали у порядку, але він завжди пустував, бо всі люди знали і оминали це місце. Щоб якось привчити людей, тут влаштовували різні летючі концерти, доходило до такого цинізму, що влаштовували спеціальні українські концерти та виступи капели бандуристів, які кожен українець так любить. Але все було даремно, ніхто до цього парку не ходив", – згадує Сухар.

Ґрунтуючись на цих та інших свідченнях, Пилип Тараненко звернувся до мерії з пропозицією встановити там пам’ятник Жертвам голодомору 1932-1933 року. Навіть був готовий повністю профінансувати всі роботи з проектування та спорудження, але в мерії йому відмовили. Літнього емігранта підтримав архієпископ Григорій та дозволив поставити пам’ятник на території церкви.

Це був 2008 рік. Пам’ятник відкрили напередодні 95-річчя самого Тараненка.

Як у Запоріжжі заморені голодом проросли деревами у парку культури та відпочинку - фото 3

Тут завжди живі квіти. Щороку, в День вшанування жертв голодомору, священики правлять панахиди. За 9 років довкола пам’ятника підросли кущі калини, що посадив Тараненко. Він і сам, поки здоров’я дозволяло, приходив сюди. А помер на свій 101-й день народження.

У Запоріжжі є ще один пам’ятник "Жертвам голоду", що також був відкритий у 2008 році. Він розташований у середмісті, неподалік проспекту Металургів. Названий так, певно, через те, що в той час деякі місцеві чиновники намагалися переконати громадськість, мовляв, у 1932-33 році був не голодомор, а голод. А пам’ятник поставили, бо отримали вказівку з Києва щодо відзначення 75-ї річниці Голодомору.

Нагадаємо, День пам’яті жертв голодомору - щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Щоразу о четвертій годині вечора оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція "Запали свічку", в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам та запалюють вогники у своєму вікні.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя