Гід одного міста: Як Роман Акбаш творить зворотний бік Запоріжжя

Роман Акбаш – найпопулярніший екскурсовод Запоріжжя, який веде колосальну просвітницьку роботу. Розповідаючи про візитівки міста, він, напевно, і не підозрює, що давно вже став однією з них. Depo.Запоріжжя розпитало Романа, як і навіщо він популяризує Запоріжжя.

Десять років ви проводити екскурсії Запоріжжям і про вас частіше кажуть як про гіда, краєзнавця, навіть історика, ніж про журналіста, яким ви є за фахом. Як відбулася трансформація журналіста в екскурсовода, і чим, власне, не догодила журналістика?

 – Насправді, я ніколи не припиняв займатися журналістикою. Мої екскурсії – це така, може незвичайна трохи, форма журналістики. Наскільки я пам'ятаю, головні постулати журналістики: інформуй, просвіщай, розважай. Саме це я і роблю, тільки не за допомогою текстів, хоча в соцмережах і продовжую писати, а показуючи усе безпосередньо на місці. 

Така собі інтерактивна журналістика?

– Так. Я думаю, журналістика давно вже йде до цього, і повинні бути різні форми. Не лише писати, знімати, по радіо говорити, а ось такий інтерактив. Тому не вважаю, що зав'язав з журналістикою. Просто настав момент, коли треба було обрати, на чому саме зосередитися. І я зосередився на тому, що завжди приносило мені найбільше задоволення: розповідати про Запоріжжя, показувати, відкривати його іншим.

Ваша перша екскурсія – якою вона була? Хвилювалися, боялися? Як опанували себе? Чи передували їй якісь "тренувальні екскурсії"?

– Хвилювання є завжди. Зараз приблизно таке ж, як і десять років тому перед першою екскурсією. Ну, може, тепер трохи простіше, бо я проводив екскурсії вже багато-багато разів. 

А тоді, так, дуже хвилювався. Хоча і був впевнений, що скількись людей прийдуть. Бо був певний колектив, з якими ми спілкувалися у соцмержах, тоді це ще були "Однокласники". Там була група "Запоріжжя – найкраще місто на землі". Мене навіть зробили модератором, і я, можна сказати, за допомогою цієї групи цілу низку статей написав. У ній було багато запоріжців, які мешкали за кордоном, і дуже гостро пам’ятали якісь моменти, речі, які були в Запоріжжі в 1960-і, 1970-і, 1980-і,  у тому числі, те що я не знав, не застав, не бачив своїми очима. Я в групі створював теми і питав: "А як це було тоді?", "Де ви дозвілля проводили?", "Куди в кіно ходили?" тощо. Люди відповідали, доволі жваві були діалоги, я використовував ці коментарі для написання статей. Таким чином, з одного боку, товариство створилося, з іншого, – у нього виникла ідея, а може варто показувати усе, про що йдеться у статтях, на місці. А я вже давно про це мріяв.

На першій екскурсії було десь 12 людей. Зі всіх, які я проводив, ця була найменш численною. Вона проходила по старій частині міста, навколо нинішнього майдану Волі. Учасникам сподобалося. Ба більше: просили ще. Коли я повторював цей маршрут, вони розповіли про екскурсію знайомим. Так і пішло, стало все більше людей приходити.

Ті перші маршрути десятирічної давнини я досі використовую. А близько 2 липня, дати першої екскурсії, проводжу прогулянку за тим самим першим маршрутом. Цьогоріч близько 60 людей було.

Я зараз якраз боюся, що не зберуться люди на старі маршрути. Буває, їду на Верхню Хортицю, а їхати мені далеченько, думаю: "Зараз прийду, а там нікого немає, бо всі, хто хотів відвідати за 10 років, це, напевно, вже зробили". Приїжджаю – люди є. У докарантинні часи бувало і по 140 людей. Нещодавно екскурсія там була – 70 людей. Значить, ці маршрути ще затребувані.

Одна з екскурсій на Верхній Хортиці

Скільки прогулянок Запоріжжям ви провели і для скількох, по ваших прикидках, людей?

– Останнім часом екскурсії відбуваються кожні вихідні. Коли тільки починалося, то не щотижня були, якісь канікули взимку робили тощо. Але загалом, думаю, провів десь 500. Людей на них побувало понад 10 тисяч. Це без індивідуальних екскурсій, які мені час по часу замовляють.       

Окрім екскурсій офлайн, є ще віртуальні. Їх придумали, коли почався карантин, і вони теж користуються популярністю. Завдяки офлайн екскурсіям, можливість прогулятися Запоріжжям отримали люди, які не можуть піти на реальну екскурсію містом. Наприклад, наші запоріжці, які живуть за кордоном  – з Канади, з Південної Америки, з Європи дуже багато, з Азії були.

Зараз у віртуальних екскурсіях перерва, треба користуватися погодою, проводити на вулицях, поки можна. А взимку знову буде сезон лекцій.

Романе, чи є у вас фанати – люди, які приходять на ваші прогулянки знову і знову?

– Не знаю, чи можна назвати їх фанатами, але є люди, які по кілька разів приходять на одну і ту ж саму екскурсію, Верхня Хортиця подобається. Була сім’я, яка 10 років тому приходила з маленькими дітьми, і тепер знову прийшла, дітям візуально вже років по 16. Можна сказати, що це наступне покоління. І це приємно.

Мене впізнають на вулицях, на якихось заходах, підходять, аби щось розпитати, уточнити чи поставити питання щодо екскурсій. Бувало таке, що просять сфотографуватися зі мною. У таких випадках я трохи ніяковію і не зовсім розумію. Я же не Майкл Джексон. Але, зізнаюсь: це, звісно, приємно.

Переважна більшість учасників екскурсій жінки, на кожній – десь 60-70%.

А кого більше на ваших прогулянках – місцевих чи приїжджих?

– Однозначно, місцевих. І ті індивідуальні екскурсії, які я проводжу для  приїжджих, вони відрізняються від звичайних. У гостей і жителів Запоріжжя, скажемо так, запит на різну інформацію. Приїжджим іноді треба "Галопом по Європах" – швидко показати найцікавіше. Причому, жителів умовного Львова навряд чи зацікавить наше старе місто, у них набагато більше прикладів більш старої, більш вишуканої архітектури. Їм я показую радянську частину Запоріжжя.

Із місцевими це, здебільшого, просвітницька робота. Ось майдан Волі, вони його чи не кожного дня бачать. Коли натрапляють на анонс екскурсії, думають: "Ну навіщо я сюди піду". Коли бачать, що екскурсія дві з половиною години, додають: "Два квартали, що там розповідати дві з половиною години?" А потім, коли все ж таки приходять, зізнаються, що, дійсно, дізналися багато нового.

Та ж Верхня Хортиця. Чому вона така популярна? Тому що на ній мало хто з запоріжців був, тільки ті, хто там мешкає. А це одні з найкращих зразків менонітської архітектури, яка геть не подібна до звичної архітектури Запоріжжя, це історія, яка зворушує і вражає.

Одна з екскурсій у старому Олександрівську 

Скільки екскурсійних маршрутів ви проклали? Як визначалися, що саме це – цікаво?

– Вуличних маршрутів, напевно, понад 10. Вони дуже гнучкі, з часом я їх змінюю: доповнюю чи навпаки роблю коротшими. Бо у мене стає все більше інформації, нових цікавих фактів. І коли я бачу, що екскурсія розтягується вже на п’ять годин (хоча деяким учасникам такі подобаються), я розбиваю маршрут на кілька частин. Наприклад, так зробив із маршрутом по Соцмісту. Зараз працюю над тим, аби ще розбити. Деякі квартали Шостого селища (первісна назва того, що зараз іменується Соцмістом, – ред.) – невелика територія, але про них можна робити окрему екскурсію. Третій квартал, де круглий будинок, там теж можна окрему екскурсію проводити. 

Я, напевно, міг би ще кілька маршрутів прокласти, і люди просять. Але в мене ще немає того обсягу інформації про них, яку я вважав би достатньою. Бо коли я проводжу екскурсію, має бути кілька точок, кілька історій, кілька фактів, які прямо "вау".

Хотілося б продовжити менонітський цикл. У мене є екскурсія по Верхній Хортиці, Шенвізе, зараз з'явилися додаткові точки, які доповнять цикл. Насамперед, я маю на увазі меморіал менонітам на Хортиці. Я вже давно думав про цей маршрут – розповісти про менонітський острів Хортиця. Але там практично нічого не залишилося, тільки один будинок майже в первісному виді і залишки цвинтаря. Тепер додався меморіал, там багато пам’ятників, по кожному з яких можна розповісти історію. Цикл менонітське Запоріжжя з трьох маршрутів я планую реалізувати уже найближчим часом.

Дечого з того, про що дуже хочеться розповісти, вже не існує: зруйноване чи пішло під воду після будівництва Дніпрогесу. Але такі речі я роблю в форматі лекцій, чи то віртуальних екскурсій, під час яких можна демонструвати багато фотографій. Цих лекцій вже багато, точно не менше, ніж екскурсій.

Віртуальні екскурсії, зазвичай, присвячені більш вузькій темі, ніж звичайні. Намагаюся робити так, аби відвідувачі лекцій, хотіли потім піти на екскурсії і навпаки. Наприклад, серед лекцій є "Нічні метелики Запоріжжя" чи "Пиво запорозького розливу". На основі матеріалів останньої у краєзнавчому музеї відкрили виставку про історію запорізького пивоваріння. Я для виставки передав, зокрема, портрети наших пивоварів, які знайшов під час роботи над лекцією. Нещодавно була прем’єра лекції про запорізькі топоніми: чому Калантирівка називається Калантирівкою, Хортиця – Хортицею, Бомбей – Бомбеєм, Павло-Кічкас – Павло-Кічкасом. Багато людей збиралося.

Чи є у вас улюблений маршрут?

– Раніше у відповідь на це питання кривив душею, мовляв, не можливо обрати улюблену екскурсію, бо усі вони – мої діти, за кожною багато роботи. Але ніде правди діти: улюблений маршрут – Верхня Хортиця. Я там народився і виріс, ходив по цих вулицях, навчався у школі, яка, так склалося, у різні роки розташувалася у різних будівлях. І всі вони були менонітські. Мені приємно розповідати про цей куточок міста, я відчуваю велику відповідальність, хочу, аби люди побачили й оцінили його унікальність.  

Верхня Хортиця нині не в найкращому стані. І люди які приїдуть сюди не з екскурсією, не почитавши чогось в інтернеті, вони можуть взагалі не зрозуміти, а що тут Акбаш показує. Екскурсія для мене – можливість відкрити для людей інший бік Верхньої Хортиці, як і решти районів Запоріжжя. Про мінуси: дороги, маршрутки, екологію – ми і так все знаємо.        

Я люблю все, що показую. І в інших місцях, напевно, не зможу провести екскурсії, навіть якщо я про Дніпро або про якесь інше місто маю чимало інформації. Просто, вони мене не чіпають, не викликають стільки емоцій. У Запоріжжі я все пропускаю крізь себе.

Мене запрошують: приїздіть проводити екскурсії в Бердянськ, купу грошей пропонують. Теж непогане місто, є про що розповідати, але, навряд чи, я буду розповідати з такими емоціями, як в Запоріжжі.

Роман Акбаш зі школярами біля пам'ятника менонітам на Верхній Хортиці

Як ви готуєтеся до екскурсій?

– Це нескінченний процес, немає напевно жодного дня, коли б я чогось не шукав, щось не читав, з того, що додасть мені нових фактів, історій про місто. І постійно щось нове знаходжу. Навіть доводиться від використання якоїсь інформації відмовлятися під час екскурсій, бо її забагато.

Мої джерела – бібліотеки, архіви, зараз в інтернеті можна багато чого знайти. Навіть у нас в Запоріжжі з'явився такий сайт, на якому можна ось прямо, як каже молодь, залипнути, піти на добу. Це – heritage.zp.ua, створений при департаменті культури міськради, ініціатива, за яку можна тільки похвалити міську владу. Там багато цікавих документів, сканованих з архівів, старі газети. Давно це треба було зробити.

Загалом же, хоча зараз багато говорять, що Україна діджиталізується швидкими темпами, бібліотек і музеїв діджиталізація, на жаль, торкнулася зовсім трохи. І це погано.

Ідеальний екскурсовод – який він? Що має знати, як поводитися, які ресурси матиме у своєму розпорядженні?

– Має бути з добре підвішеним язиком, бо головний інструмент – це мова, твої комунікативні здібності, ну, природно, що у тебе в голові. Як комунікувати, вирішує сам екскурсовод. Є дуже різні манери. Деякі розповідають класично, як викладачі на парах. У Чернігові, наприклад, найпопулярніший екскурсовод – Ервін Міден, дуже ексцентричний, багато жартує. Чимало професійних екскурсоводів не схвалюють, м'яко кажучи, такий стиль. Але люди ходять, багато людей, їм подобається. Тож у кожного має бути власний стиль, головне – захопити людей. 

Сам я викладаю доволі бадьоро, аби не позасинали за три години. Це я жартую, звісно. На моїх заходах точно не заснеш (сміється). Але віддаю перевагу дещо емоційній манері. Тому що сам так відчуваю. Як я часто кажу: "Це мій рок-н-рол".

Допоміжні речі – красиві анонси екскурсій, обкладинки, які я навчився робити сам. Добре, що для цього є безліч онлайн-ресурсів.     

Звичайно, вважаю, що для екскурсій з великою кількістю людей потрібно мати гучномовець, так зручніше й тобі, й людям.

На лекціях дуже допомагає презентер – указка, за допомогою якої гортаєш зображення. Це те, що обов’язково має бути в портфелі лектора-екскурсовода. Для проведення онлайн лекцій – набір мікрофонів. Заливати на ютюб відео з телефону – таке зараз вже не підійде. Я ретельно вивчив питання, на якій платформі проводити онлайн екскурсії, який повинен бути інтернет. Вдома поставили спеціальний швидкісний WiFi -роутер, витратилися на мікрофон, але це інвестиція в себе.

Є інші не менш важливі для екскурсовода речі: зручне взуття, зручні куртки, вітрівки, аптечка з присипками, лейкопластиром (на екскурсіях дуже часто натираються ноги), таблетками, наприклад, від шлунку. Перед екскурсіями я намагаюся взагалі не їсти, щоб ніяких неприємностей не було, тому що, на жаль, з туалетами в місті не дуже. Дощовик завжди у мене лежить в рюкзаку про всяк випадок, хоча я їм практично не користуюся, але раптом комусь він знадобиться.

Одного разу була екскурсія менонітськими місцями, якою був передбачений заїзд на цвинтар. Була зима, але, як зазвичай у нас, усе почало танути. А на цвинтарі, там же доріжок немає, могили й земля. Уявив, яка буде багнюка, перед екскурсією заїхав в аптеку, купив 40 пар бахіл для екскурсантів.

Намагаюся передбачити всі нюанси: дощ, комусь стане погано. Готуюся дуже ретельно, навіть в анонсах усе прописую дуже скрупульозно: маршрут, місце зустрічі тощо. Хоча завжди знаходиться хтось, хто не зрозуміє або, скоріше, не дочитає.

Екскурсія старим Олександрівськом. Будівля краєзнавчого музею – колишньої Земської управи 

До недавнього часу ви проводили екскурсії російською. Чи будете переходити на українську?

– Потроху переходжу, хоча за законом уже зобов’язаний це зробити. Попри те, що я підтримую українізацію, у мене є певні побоювання щодо кількості людей, які будуть ходити в Запоріжжі на україномовні екскурсії. Ці побоювання багато хто не поділяє, але подивимося. Мені самому цікаво. 

Часові рамки ваших екскурсій – XVIII-XX сторіччя. Чи збираєтеся змінити їх? Заглибитися у сторліття?

– Я такий собі екскурсовод-урбаніст, розповідаю історію міста, а вона як раз і обмежена цими часовими рамками: події, чиновники, явища, установи, будівлі. Щоб там не говорили про тисячорічне Запоріжжя, але все, що було до Олександрівська, то не наше місто. Територія, так, наша, але якщо казати саме про місто, те яке зараз є Запоріжжям, до появи Олександрівська це ще не воно. Утім, є в мене задум зробити екскурсію про те, що тут було мільйон років тому. Думаю, якщо поставити собі за мету, глибше копнути, це реально зробити. Скіфи теж класна історія, просто я, напевно, глибоко цим ще не займався.

За яким маршрутом, з вами чи самостійно, ви б порадили прогулятися кожному запоріжцю? І куди б рекомендували відвести гостей із інших міст?

– Є кілька таких місць. Це – старе місто, з якого починалося Запоріжжя. Далі – Соцмісто з околицями Дніпрогесу, частиною правого берега – те, що у нас називається історичний ареал "Соціалістичне Запоріжжя". Острів Хортиця, хоча це і так очевидно, це у нас номер один. Ну, і менонітська історія – це не лише Верхня Хортиця, але, в першу чергу, я рекомендую її.

Буває просять приїжджі, у яких є три години часу, познайомити з Запоріжжям, з основними об'єктами. Ми починаємо зі старого міста, тут цікаві будівлі, умовно перехрестя, де готель "Театральний", третій корпус ЗНУ, такий собі Олександрівськ освітній, краєзнавчий музей. Далі поїхали – круглий будинок у Шостому селищі, Дніпрогес. І закінчуємо Верхньою Хортицею. До неї їхати подалі, це окраїна міста, але варта того. Люди добре запам'ятовують те, що в кінці, якщо в кінці найефектніші речі – виходить чудово. Менонітська історія саме така річ.

Романе, поза сумнівів, під час прогулянок ви закохуєте в Запоріжжя. А чи варто воно того?

– Запоріжжя, однозначно, варте. Може бути, деякі запорожці не варті. Зараз знову усі образяться. Але факт лишається фактом: не місто як симбіоз будівель і територій, а люди, які в ньому мешкають, винні в тому, що Запоріжжя не доглянуте, обійдене увагою, занепадає. І я говорю не лише про керівників. Не умовний мер обшиває пластиком балкони на історичних будівлях, вішає кричущі вивіски, смітить. Так, чиновники повинні це контролювати, але роблять це не вони.

Нам, запоріжцям, варто любити це місто, тому що воно рідне. Це дуже банально, але це правда. Багато хто виїжджає звідси дуже легко, але іншого рідного міста у них не буде.

Я, звісно, у тверезому розумі і здоровій пам'яті розумію, що Запоріжжя – не найкраще місто на землі. Але для мене – найкраще. Іноді, переважно через екологічні проблеми, мені хочеться, аби мої діти жили в іншому місті. Я ж в іншому жити не хочу.

У Запоріжжя є обличчя, свої фішки, яких немає в інших міст, воно дуже різноманітне. Є міста, де превалює стара архітектура, є, де радянська. У Запоріжжі багато всього. Тут є менонітська, по суті, європейська, є дореволюційна, є радянська архітектура. Частини різних епох, які можуть сподобається різним людям. Багатьох приваблює промислова архітектура. Так, є такі.

У нас, зазвичай, хапаються за щось одне. "Хортиця – туристичний магніт" – от клас, здивували! Ми завжди знали, що Хортиця – туристичний магніт, уся Україна про це знає. Аби це визначити, не потрібна купа чиновників облдержадміністрації. Треба придумувати щось нове, будувати та, звісно, берегти все те цінне, що вже створене.

У Запоріжжя багато козирів, головне правильно їх використовувати, розвивати усі напрямки.

Фото: зі сторінки Романа Акбаша у Facebook

Читайте також:

Час збирати каміння: Звідки у фундаменті запорізького амбару десятки німецьких надгробків

Експозиція з горищ: Як на Запоріжжі започаткували сільський музейний рух

Люди Мамай-гори: Як на Запоріжжі усім світом рятують артефакти вісьмох тисячоліть