Експозиція з горищ: Як на Запоріжжі започаткували сільський музейний рух

У Смирновській ОТГ, що у Більмацькому районі Запорізької області, мешкають трохи менше 4000 людей. Мають вони аж шість музеїв, п'ять з яких були відкриті в останні два роки – після того, як села об'єдналися у громаду. Фундатором унікального музейного руху став нині покійний керівник місцевого загону самооборони "Берда" Василь Скрибець. Саме він закликав громаду перетворити рідні села на туристичну Мекку.

Завдяки цьому до існуючого друге десятиріччя краєзнавчого шкільного музею додалися ще п'ять: Музей українського народного одягу та сімейного побуту, Музей історії розвитку радіотехніки, Музей "Козацький зимівник", Краєзнавчий музей та Музей техніки просто неба. Опікуються ними волонтери – закохані в історію місцеві жителі, переважно пенсіонери. Самі ж експозиції створені селянами, які заради них розпатрали власні горища, а тепер милуються, дивуються і пишаються своєю історією.

Донецька вишиванка та парадний костюм сільського призовника

Музей українського народного одягу та сімейного побуту розташований у колишній крамниці села Вершина Друга, що входить до складу Смирновської ОТГ.

Тутешня експозиція налічує понад тисячу екземплярів від вишиванок до радянської шкільної форми та одностроїв учасників АТО. Перлина колекції – вишита льняна сукня, якій півтора сторіччя. Ще одній вишуканій вишиванці близько вісімдесяти років, її було придбано 1940 року у місті Сталіно – це нині окупований Донецьк.

Є тут стародавня чоловіча білизна – кальсони та сорочка без застібок, невигадливі й одночасно зворушливі сільські костюми, в яких проводжали до армії, зі стрічкою-побажанням "Щасливої служби".

Про побут тутешніх селян розповідають сотні різних речей: годинники, дерев'яна валізка, гроші – радянські рублі, українські купони, швейні машинки, прядки, рубель – дерев'яна дошка для прання білизни, вишиті картини, форми для пасок, глечики тощо.

"У кожного є хата, у хаті є горище, й те горище – складень історії. "Шановні жителі, давайте подивимося, що у нас на горищах. Може, є щось зайве". А що зайве? Те, що викинути душа не дозволяє, бо це – історія, пам'ять, а поставити в хаті вже начебто й не можна, бо не сучасно якось. Виявилося, що такого у всіх багато. І понесли. Жінки та чоловіки, старі та молоді", - розповідає про те, як поповнювалася колекція, заступниця сільського голови Ірина Сингур.

Експозицію зібрали за рік, вона продовжує поповнюватися. Селяни приводять у музей дітей та онуків. Приїжджають й гості з інших населених пунктів, поки переважно Запорізької області.

"Романтика", "Весна", "Вега" та 90-річний патефон

У ще одній закинутій крамниці Вершини Другої розмістився Музей історії розвитку радіотехніки.

В експозиції – понад 200 екземплярів різноманітної радіоапаратури, близько 70% з якої чудово працює. Основу музею складає колекція місцевого жителя – радіолюбителя та колишнього працівника заводу "Радіоприлад" Сергія Іщенка. Він же доглядає за музеєм, проводить екскурсії, відновлює техніку, опікується поповненням експозиції.

Серед сотень приймачів, радіол та магнітол, найстаріший – АРЗ-49, випущений, відповідно, 1949 року. У вільному доступі таких приймачів певний час не було. Через радянську шпигунофобію до 1952 року таку апаратуру можна було придбати лише за спеціальним дозволом. Випускав АРЗ-49 Олександрівський завод радіотехніки, що був розташований у Владимирській області Росії. Із часом випуск запровадили й на інших підприємствах. Приймачі цієї лінійки відрізнялися оформленням: на шкалі приймача Муромського заводу був зображений Ілля Муромець, Горьківського – пам'ятник Горькому, а на тих, що випускалися запорізьким "Радіоприладом", - Богдан Хмельницький.

Серед інших цікавинок музею – доволі рідкісна радіола "Сакта" Ризького заводу, майже вся лінійка Бердського заводу (Новосибирськ, Росія), більше відомого, як виробниче об'єднання "Вега", радіоли "Романтика" – 103, 106, 105, мрія пізньорадянських підлітків – легендарна запорізька "Весна".

Є унікальний магнітотелевізор, що поєднує магнітолу, радіо та телевізор. Такі випускали у Полтаві. Іщенко знайшов його на одному з полтавських ринків.

Професійна радіоапаратура представлена зокрема ТПС-52, тобто 1952 року випуску. Такі використовували у сільських радіовузлах: налаштовували на станцію, посилювали і давали звук по радіоточках. Згодом ТПСи "переїхали" до потягів та виконували роль радіовузлів вже там.

Особняком стоїть в музеї патефон 1927 року. До радіоапаратури він не належить, але Іщенко береже його, мовляв, все одно це пристрій, що відтворює звук, тож в колекції не зайвий.

Доглядач музею розповість про кожний з експонатів: коли вироблені, як змінювалися, наскільки популярними були. Екскурсанти слухають із розкритими ротами, насамперед молоді. Їм навіть транзисторні приймачі 1970-х років здаються старожитностями, що вже казати про лампову апаратуру, якої в музеї також безліч.

Котелок із ГУЛагу та артефакти трьох війн

Колишній зварювальник Віктор Каплій збирав свою колекцію майже 16 років. Її основу склали артефакти Другої світової. Жителям Вершини Другої не треба було далеко по них ходити: у 1941 році територія нинішньої Смирновської ОТГ була ареною запеклих оборонних боїв, що їх вела 18 армія під командуванням генерала Смирнова. Радянські війська були розбиті майже вщент, і тутешня земля досі зберігає безліч решток війни. Навесні селяни просто в полі знаходили зброю, снаряди, речі військового побуту. До вибухонебезпечних викликали саперів, решту несли Каплію. Назбиралася ціла комора. Два роки тому для колекції ентузіаста виділили окреме приміщення у будинку культури.

Урочисте відкриття нового музею відбулося 2 травня 2016 року.

Селяни продовжують поповнювати колекцію. Тепер окрім військових артефактів тут чимало побутових речей. Деякі – унікальні, як наприклад, постоли – різновид шкіряного сільського взуття, дуже схожий на бахіли, принаймні скроєний за таким самим принципом. Є старі ночви, черепиця початку XX сторіччя.

Унікальний – сумний та красномовний експонат – гулагівський котелок, із яким відбув свій строк один із жителів Смирнового. На котелку видряпане дерево.

Каплій вважає, що воно щось означає, наприклад, кількість гілок – місяці, роки за ґратами чи щось таке. В інтернеті відповіді не знайшли, а спитати більше немає в кого.

Військова колекція охоплює нині період трьох війн, що торкнулися краю. Окрім Другої світової – Першої світової та новітньої російсько-української. До Першої світової, наприклад, належить дерев'яна скриня – за тодішньою модою внутрішній бік її кришки обклеєний листівками саме тих часів.

Окрема зала присвячена Антитерористичній операції. У Вершині Другій радо приймають та щиро пригощають АТОвців. Ті, у свою чергу, привозять з фронту речі для поповнення колекції та неймовірні оповідки. "Таких по телевізору не почуєш", - каже Каплій та запевняє, що вершиненській колекції позаздрить будь-який районний музей.

Доглядач особливо тішиться інтересом до музею дітей та підлітків. Переймається, що ті майже нічого не читають, але тут можуть заповнити певні пробіли: почути, зацікавитися, продовжити дізнаватися. "Якщо навіть одному з десятьох припаде до душі, стане поштовхом для подальшого розвитку, вважаю свою місію виконаною", – каже Каплій. Хоча насправді у музейника-аматора планів купа, адже історія, каже він, ніколи не завершується.

Ліжко на десятьох та сіно на горищі

Музею "Козацький зимівник" днями виповниться рік. Його урочисто відкрили торік на Покрову. Розташований він, як вже не важко здогадатися, у тій самій Вершині Другій.

На березі річки Берди, що тривалий час, за словами місцевих дослідників, боронилася козаками як кордон між Кримським ханством та Запорозькою Січчю, відтворили зимівник XVIII сторіччя. Він облаштований усім необхідним для того, аби захисники проводили тут зими, які в ті часи були дуже суворі.

Зимівник складається з кількох приміщень. Вітальні-їдальні з великім столом та лавами, де збиралося козацьке товариство, спальні з великим дерев'яним ліжком, де покотом могли спати до десятка чоловіків, горища, де зберігали сіно для худоби.

У зимівнику є купа речей, які могли використовуватися козаками в побуті, – від посуду до рибальських снастей та зброї.

Автівка з Іловайська та сільська техніка

Наймузейнішу сільську громаду Запоріжжя, а можливо і всієї України, легко впізнати, проїжджаючи по трасі повз центр ОТГ – село Смирнове. Саме тут, майже на узбіччі, просто неба розташований Музей техніки. Місце обране спеціально, аби привабити проїжджаючих. Такий задум був у Василя Скрибця. Після його смерті музеєм опікується його наступник на посаді командира "Берди" Сергій Калашников.

Експозиція складається з майже двох десятків експонатів: сільськогосподарської техніки, вантажівок та легковиків, що їх використовували селяни. "Біля експозиції весь час зупиняються автівки, мандрівники цікавляться сільським музеєм, роблять на тлі техніки фото, діти лазять по машинах", - розповідає Калашников.

На протилежному боці дороги стоїть ще одне автівка: вона й продовження експозиції, й окремий пам'ятник, присвячений бійцям АТО. Ця облаштована волонтерами "Нива" вирвалася 2014 року з підступної Іловайської пастки, а вже 2015-го завмерла в Смирновому, ставши одним із перших в Україні пам'ятників АТОвцям.

Від неоліту до Карацюпи

На момент створення Смирновської ОТГ наприкінці 2015 року єдиним тутешнім музеєм був Краєзнавчий музей Смирновського навчально-виховного комплексу, тобто шкільний краєзнавчий музей. Однак зібрана в ньому колекція за кількістю і значущістю експонатів зовсім не дитяча. Його головний доглядач – директор НВК, викладач історії Анатолій Котенко каже, що тутешня експозиція – одна з найкращих шкільних на Запоріжжі. Збирали її 18 років викладачі, школярі та місцеві мешканці.

Тисячі екземплярів охоплюють величезний період від доби неоліту до сучасності. Усі експонаті місцеві. Музей допомагає вчителям історії, насамперед, історії рідного краю викладати предмет, тут роблять перші дослідницькі кроки школярі, він є важливим майданчиком для патріотичного виховання учнів на прикладах їхніх краян.

Серед найцінніших експонатів музею – аланський амулет (таких, за словами Котенка, на території України було знайдено лише два), фрагмент давньоруської кольчуги, кам'яні сокири та наконечники стріл, цікава колекція скіфської доби.

Окремий стенд присвячений суперечливій як для сучасної України постаті – легендарному прикордоннику Карацюпі, що доклав певних зусиль, аби "залізна завіса" в СРСР була ще міцнішою. Утім, в Смирновому не збираються зрікатися свого земляка – колишнього безпритульного, який зловив півтисячі диверсантів, започаткував особливу школу виховання пластунів, дресирування прикордонних собак та став Героєм СРСР.

Нині в музеї готують експозицію, присвячену російсько-українській війні. "Бо музей – то є живий організм, він росте й змінюється", – каже директор НВК.

Чи потрібна Смирнівській ОТГ така кількість музеїв, ані в їхніх доглядачів, ані в самих селян, ані в керівництва громади сумнівів немає: потрібна. "Ними ми зміцнюємо зв'язок поколінь, зокрема, завдяки ним ідентифікуємо себе. Для нас важливо пам'ятати коріння, чиїх батька-матері ми діти. Музеї допомагають нам у цьому", - впевнена заступниця сільського голови Ірина Сингур.

Найближчим часом нових музеїв в ОТГ створювати не планують – покращуватимуть наявні експозиції, але задуми щодо наступних проектів теж є. Селяни хочуть створити окрему експозицію, присвячену землякові – українському поетові Миколі Нагнибіді, а також розробити туристичний маршрут по місцевих церквах, частина яких, на жаль, зруйновані. "Тож, можливо, з часом ви дізнаєтеся про наші нові комплекси, бо багато в нас людей закоханих в історію, яким не байдуже і минуле, і майбутнє своєї країни та свого села", – обіцяє Сингур.

Поки ж селяни запрошують жителів Запорізької області та інших регіонів України до себе на "Козацькі розваги", що відбудуться 14 жовтня. Обіцяють велике свято і, звісно ж, показати усі свої музеї. Вхід до них поки безкоштовний, або ж за пожертву, яку готові внести відвідувачі. Цього літа музеї відвідали понад тисяча людей, серед яких і місцеві мешканці, і жителі Запоріжжя та Бердянська, і гості з Білорусі.

А ще у Смирновому закликають селян всієї України долучатися до музейного руху, бо впевнені, що в кожному селі є горища, де чекає свого часу нерозказана історія.

Читайте також:

Люди Мамай-гори: Як на Запоріжжі усім світом рятують артефакти вісьмох тисячоліть;

Таїна хана Аспаруха та пам'ятник Олександрівська: ТОП-7 цікавинок про Запоріжжя;

Запорізький "Стоунхендж": ТОП-7 найвідоміших пам'яток давнини, що зібрані в одному місці.