Боротьба за незалежність: Як українські бійці сто років тому вшановували "прадідів-запорожців"

Не лише військовими, а й краєзнавчими походами було відзначене перебування бійців Армії УНР та підрозділів УСС на запорозькій землі. Олександрівська "Просвіта" організувала для запорожців Петра Болбочана та січових стрільців кілька екскурсій на Хортицю. Перша з них відбулася 18 червня 1918 року, напередодні переїзду 2-го Запорізького полку із залізничної станції до села Вознесенка, що було розташоване за дві версти на захід від Олександрівська (тепер – у межах Запоріжжя – Ред.). Беззмінним екскурсоводом для запорожців та січових стрільців під час прогулянок по Хортиці був олександрівський краєзнавець Яків Новицький (Новицький був істориком, археологом, етнографом, педагогом, тож кращого гіда бійцям годі було шукати, – Ред.).

Поетичні спогади про те, якою тоді була Вознесенка, залишив учасник краєзнавчих походів сотник Армії УНР, олександрівець Никифор Авраменко.

Сотник Армії УНР Никифор Авраменко

"Вознесенка - невелике в 450-500 дворів село, розположене на високому узгірю, на місці колишнього Запорожського зимовника. На південь під горою Дніпро несе широкі весняні води і огортає в батьківських обіймах острів Хортицю, одне з місць, де колись Старе Славне Запорожське Козацтво мало свою столицю, де перший його отаман Князь Байда-Вишневецький, заснував сильну Січ і в 1530 роках відбився від Кримського Хана. Де потім другий славний Кошовий Шах заклав сильну фортецю; де колись наші перші князі, йдучи в поход на Царьгород, спочивали та приносили жертву богам за щасливу подорож через пороги, або за удатний похід, повертаючись з Візантії", - писав Авраменко.

До Хортиці добиралися пароплавом "Кочубей". Висадились на берег в німецькій колонії (німці-меноніти прибули у запорізький край наприкінці XVIII сторіччя, одне з поселень заснували на острові Хортиця, – Ред.). Звідти з оркестром рушили на північний бік острова.

"Там до нашого часу збереглися рови з невеликим редутами, могили та ями, будовані за часів Байди-Вишневецького. …Дорогою пройшли мимо великої скелі, що звалася "Вошивою". На "Вошивій" скелі збудовано сильний редут Гетьманом Шахом. Цей редут, нависши над Дніпром, тримав колись під гарматним і мушкетним вогнем на цілу верству весь Дніпро. Зупинився полк біля високого хреста на північній стороні острова. Хрест поставлено на найвищому місці по наказу, як каже на ньому надпись, земского начальника Н. району Катеринославського повіту, "на місці бувшої Запорожської церкви". Од хреста починається низка редутів, що захищають Хортицю з західнього краю; чудовий навкруги краєвид. На північ видно високі скелі, що здавлюють Дніпро. Це місце зветься по-запорожському "Вовче горло", по-татарському "Кічкас", – бурхлива вода. На схід видно в долині м. Олександрівськ в садках і парках, на північ Великий Луг Запорожський, як зелене море і широкий-широкий Дніпро, що нарешті вирвавшись з кам'яних обіймів, розливається, проминувши Хортицю, на кілька верст", - продовжував згадувати Авраменко.

Безумовно, відвідування Хортиці було яскравим епізодом перебування Запорізького полку в Олександрівську. Ще один з учасників екскурсії у своєму щоденнику занотував: "Острів Хортиця лежить низче порогів. Уявляє із себе величезну гранітову скелю. Віками Дніпро наносив на камінь мулу, а вітри - пиляки, піску, листя з берегів і т. и. Дякуючи цьому наросла товста кора грунту. Завдовжки Хортиця 9 верст, заширока – 1-3 верстви. Північна сторона висока і обірвана над водою; чим далі на південь, себто вздовж до другого кінця, стає нижча. Найвище місце це голова Хортиці - де стіна над водою досягає 30º. Вся площа вкрита рослинами. Горішня - травою, середня - сосновим бором, посадженим років 30 назад, і південна - лугом, лозами, вербами, дубиною і осокорами. Росте одиноко багато груш. Засівається хлібом порівнюючи невелика частина площі, щось 700 десятин. Решта випасається худобою, або засаджується баштанами. Кольонія Німців в 20-30 дворів, являється господарем Хортиці. Живуть Німці добре, чисто. Порозводили добрі садочки, закріпили сипучі піски верболозом і насадили бір. В більшості ці Німці виходці з Саксонії".

Наступний похід на Хортицю відбувся 29 червня і мав на меті вшанування полеглих предків-козаків. Цього разу поруч зі згаданим дерев'яним хрестом "екскурсанти" встановили залізний (у спогадах Авраменка – гранітний, – Ред.). На хресті було написано: "Сей хрест – знак щирої любови і вдячної памяти орлам небіжчикам Запорожської Січі від вірних нащадків їх, козаків 2-го Запорожського пішого полку, який, після довгого поневолення прийшов сюди перший з отаманом Болбочаном як організована українська бойова частина і приніс зі слізьми радости молитовне синовне привітання незабутнім славним предкам. 29 червня, р. Божого 1918".

Хрест був освячений полковим панотцем Миколою Мошнягою, він же просто неба провів Службу Божу та панахиду за упокій душ померлих і загиблих у боях козаків-січовиків. Оркестр грав відповідні мелодії, хор співав величаво. З промовами виступили Болбочан та отаман Вільного козацтва Іван Оліфер. Після бійці разом із жителями навколишніх сіл, що також брали участь у заході, влаштували "бучні поминки прадідам – Запорожцям". Матеріальне забезпечення поминок взяли на себе селяни та служба постачання Запорозького полку. Крім того, за спогадами Авраменка, несподівано "німці-колоністи, господарі Хортиці", привезли два вози молока, масла, ковбас та хліба.

На головному фото: Штаб Запорозької дивізії і старшин 2-го запорозького полку на Хортиці.

Читайте також:

Дерева, що говорять: Про кого розповідають запорізькі дуби;

ТОП-5 скель Хортиці, що оббрехали московські каторжани;

Таємна зброя запорожців: Як козацький лист ремейками обростав.