ТОП-5 скель Хортиці, яких оббрехали московські каторжани

У скелі Лазня козаки шароварів не прали, на Ушивій вошей не ганяли, з Кари жінок не скидали. Хто і навіщо спотворив історію і назву Хортиці? 

Depo.
12 лютого 2017 15:00
ФОТО: depo.ua

Хортиця – острів, повитий легендами. Тут кожна скеля, яр чи балка має свою історію, а то й декілька, що переносить у сиву давнину. Згідно легенд, вони мають назви. Походження та значення багатьох загубилися і тепер є предметом дискусій дослідників та краєзнавців, в деяких випадках "скельні легенди" були спотворені навмисно і свідомо. Depo.Запоріжжя зібрав ТОП-5 скель північно-східної частини острова, прадавнє значення назв яких після знищення Запорозької Січі було злісно перекручено переселеними сюди з Московії для спорудження Олександрівсьої фортеці "лапотниками" та каторжними.

1. Як богиню Зорю вошивою обізвали

Хтозна, з якого переляку такі поважні історики, як Дмитро Яворницький та Яків Новицький у своїх переказах зганьбили українське лицарство. Завдяки їм, й дотепер на Хортиці скелю Ушвиву називають Вошивою. Адже, за тлумаченням світил краєзнавства: "Тут, пробачайте, кажуть, запорозька голота нужу свою прудила". Мовляв, вилазили козаки на ту скелю, знімали штани та вошей ганяли.

Тепер на Ушвиву спирається міст Преображенського, що веде з лівого берега Запоріжжя на острів. А за старих часів, за переказами, вона нагадувала коня з крилами, одне з яких простиралось до скелі Думної, інше – до Совутиної скелі.

Чому скелю називають Ушвивою, достеменно невідомо. Але вошей тут точно не ганяли. Адже в козаків просто не було такої потреби. Сорочки й штани вони просочували у риб'ячому жирі, що витоплювали з осетрів, сомів та інших риб. Й ніколи не прали - носили, поки не звітріє. Таке просякання одягу надавало йому антибактеріальних властивостей, що дозволяло запобігти не тільки вошей, а й сипняку. У разі ж, якщо не було риб'ячого жиру, застосовували дьоготь.

Щодо походження назви скелі існує кілька цікавих версій. Дехто каже, що воші тут дійсно водилися, але водяні. Дехто, вважає що "ушива" в одній з фінно-угорських говірок - це терен, заростями якого були вкриті і сама скеля, і балка з тією ж назвою північніше від неї.

Утім, зважаючи на виступ скелі на східний бік острова та на два увігнутих "крила" по обидва боки, рідновірівці розгледіли в ній богиню, подібну до змієногої скіфської праматері Єхидни, мовляв, Ушва – це ранішня Зоря. Посилаються вони при цьому на топоніміку Станіслава Губерначука.

У свою чергу, мовознавець Степан Наливайко у книзі "Індоарійські таємниці України" індоіранське "uhsha" трактує, як "бик", або "тур", а ще із санскриту - "вранішня зоря", "промінь" тощо. До речі, за прадавніх часів у цих краях тур вважався сакральною твариною, від якого походить і назва степів – Таврія.

У будь-якому випадку, етимологія назви скелі набагато поетмчніша, ніж вигадали руйнівники Січі та повторили історики.

2. Чому скелю Лазня "банею" вважали

В одній з легенд про походження запорожців Яків Новицький переповідає, як козаки ходили до московської цариці. Та їх запитала: "Як же ви, запорозьке військо, живете без жінок?" – мовляв, хто вам одяг пере? А ті словами не перебирали: "Живемо, - кажуть, - так: кожен носе сорочку, поки не всреться. А підсохне, обдирає й далі носить, бо нема кому прать".

Цей сарказм можна переадресувати й сучасним запоріжцям, які стверджують, ніби на скелі Лазня, що на північній частині Хортиці, козаки шаровари прали та купалися. Асоціюють слово "лазня" з російським "баня".

Насправді, скеля Лазня називається так, бо по ній було зручно з човна вилазити на скелю.

3. Як зганьбили скелю Кара

Найпоширеніше пояснення назви скелі Кара: козаки на Січ жінок не пускали, а тих, що потайки пробиралися, карали - скидали зі скелі. Але це звичайні побрехеньки.

Жінок на Січ козаки дійсно не пускали, бо це, по своїй суті, військовий табір. Зрозуміло, кралі там зайві. Але це не стосується Хортиці. На острові ніколи не розташовувалася жодна із Січей. Хортиця – за всіх часів й народів була святинею. Як відомо, це Гоголь своїм "Тарасом Бульбою" розмістив Січ на Хортиці. Всі Січі завжди розташовували у непідступних місцях, на Великому Лузі, де панували давні лицарські звичаї.

Переважна більшість козаків мали дружин та дітей, які мешкали в хуторах та чекали на них із походів. Нежонаті запорожці мешкали у зимівниках понад річками та ставками, де в основному рибалили, але за нагоди не відмовлялися від одруження. Для чого завжди тримали при собі корольок – трофейні коралові буси. Рожевий корольок призначався русявим, а гранатовий – чорнявим. Звідтоді серед українського жіноцтва й поширилась мода на червоне намисто поверх вишиванок, адже це свідчило, що власниця таких прикрас заручена з козаком або ж уже козачка, тобто є дружиною козака.

Щодо назви скелі, то тут все дуже просто. Верхній виступ Кари висить над бурхливим виром Старого Дніпра. Якщо звідти впасти, кара неминуча. Звідси й назва.

4. Що набрехали про козака Совуту

Совутину скелю зруйнували дніпробудівці, вибухівкою дробили граніт на будматеріал. А на залишках встановили три високі вежі електромережі – так звані "три щогли".

А понад сто років тому краєзнавець Яків Новицький бачив тут печеру та записав легенду, що розповіли йому старі. За їхніми переказами, скеля названа на честь козака Совути, що попри наказ цариці лишився тут. Адже, коли була скасована Січ, козакам, що не підкорилися цариці, рубали голови. Тому частина запорожців, що не запродалися Москві, пішла за Дунай, дехто переховувався на Великому Лузі, подалі від лиха. Совута ж не залишив святу козацьку землю. Всупереч наказу цариці, поселився на Хортиці, в печері. Про його долю мало що відомо. Проте, переселені сюди з Московії "лапотники" та каторжні, а разом з ними й німці, боялися непокірного козака. Казали, як засвідчив у своїх записах Яків Новицький, що Совута вдень переховувався у печері, а вночі вискакував звідти, щоб "вхопити, що треба". Був ніби звір страшний, а очі в нього світилися, як у сови, тому й називали його Совутою.

5. Як на Чорній скелі Змій Січ оплакував

Одна з найпоширеніших запорізьких легенд - на Хортиці у Зміїній печері, що під Чорною скелею, зберігається козацький скарб. Власне, легенд про козацькі скарби, які буцімто лишилися після знищення Запорозької Січі, чимало. Екскурсоводи охоче розповідають ці байки. Проте, жодного скарбу ще ніхто не знайшов. А ось легенда про Зміїну печеру має певний символічний зміст. Записав її Яків Новицький у 1887 році. За переказами, в урочищі Чорної скелі, що на Верхній Голові у північній частині острова, у печері мешкав змій, що виходив вночі та світив своїми очима. Утім, козаків він не чіпав. А по знищенню царицею Січі сумував за ними. "Бувало, як заголосить, аж тіло холодіє. Потім з Кічкаської сторони як почне каміння кидати, так, що ті каміння прикипали до Чорної скелі. Сумно й страшно було тоді. Після запорожців лишилися лише пугачі. Вони й дотепер щоночі голосять за козаками у скелях", - йдеться в легенді, записаної краєзнавцем.

Крім того, за цією ж легендою, над Зміїною печерою стояв камінь з незрозумілими написами. Куди він подівся, ніхто не знає. Також після знищення Січі вся риба, що водилася у Дніпрі та в довколишніх річках, пішла слідом за козаками до Туреччини.

Отже, не золото та діаманти, а перекази, що лишилися в пам'яті народній, і передавалися з вуст у вуста, й є тим козацьким скарбом. Сьогоднішнім українцям його зберігати та охороняти від всіляких кривдників.

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя