Архіви КДБ: Як у Запоріжжі запроторили до концтабору активіста українського національного відродження

У справі Олександра Яковини підшито всього 17 аркушів. Вона зберігається у Державному архіві Запорізької області серед кількох сотень подібних, переданих свого часу із архіву обласного УСБУ. Ці справи – позасудові, через що й було ухвалене рішення перемістити їх. Попри те, що справа "тоненька", її документи мають велике значення. Перш за все, вони дозволили родині заарештованого дізнатися нарешті пройого долю. Нам же вдалося більше дізнатися про одного з активістів українського національного відродження у Олександрівську (Запоріжжі) під час революції.

Постанова про взяття на розгляд справи на жителя Запоріжжя Олександра Яковину, як і про обрання йому запобіжного заходу, була підписана 19 вересня 1929 року. Обвинувачення за ст. 54-10 КК УРСР було сформульоване наступним чином: "проводив контрреволюційну агітацію українсько-шовіністичного порядку про кацапське засилля в Україні, про національні утиски українців в Україні, закликаючи до боротьби за незалежність України".

Справа Олександра Яковини 

За два дні відбувся допит 41-річного нащадка козаків з Чернігівщини. З нього дізнаємося, що у 1917-1918 роках він був гласним Олександрівської думи, потім – членом Революційної комісії міської управи. У 1918-му став Політичним комісаром станції Олександрівськ Південної залізниці (тепер – Запоріжжя-1). Щоправда, у протоколі допиту не було відображено, що він також ще у 1917-му був керівником української залізничної організації Південної залізниці – куреня "Січ". Саме ця напівкультурницька, напівпарамілітарна організація була серед організаторів першого добровольчого українського підрозділу Вільного козацтва у нашому місті.

Постанова про початок розслідування справи Яковини

Постанова про обрання запобіжного заходу Олександру Яковині

Після поразки Української революції Олександр Яковина працював на заводі "Комунар" (1922-1925 роки), заводі ім. Енгельса (1925-1927 роки), а потім – на Дніпробуді, звідки й був звільнений комісією по чистці "за І категорією". Повіривши у проголошену радянською владою українізацію, він переконував робітників у необхідності переходу на українську мову. Останнє, очевидно, й було розцінене співробітниками держбезпеки як українська шовіністична пропаганда.

Цього одного допиту для уповноваженого другого відділення Запорізького відділу ДПУ Зеленого було достатньо, щоб підготувати постанову про притягнення Олександра Яковини як обвинуваченого. Щоправда, через два дні в якості свідка допитали ще одного діяча доби Української революції в Олександрівську, Івана Оліфера. Останній також був активістом українського руху, був командиром загону Вільних козаків у місті. За великим рахунком, він лише підтвердив інформацію, яку розповів Яковина під час свого допиту. Однак, два абзаци коротенького допиту Оліфер таки присвятив антирадянським висловлюванням обвинуваченого, які ніби чув від нього незадовго до арешту.

Постанова про недоведення провини Яковини

10 листопада 1929 року слідчі чомусь дійшли висновку, що справа Олександра Яковини все ж підлягає припиненню за недоведеністю. Однак, того ж дня був підписаний й інший документ, де провина заарештованого вважалася доведеною, як з прив’язкою до подій Української революції, так і кінця 1920-х. Відповідно, у висновку по справі містилася рекомендація звернутися до Особливої наради при Колегії ДПУ УРСР з проханням ув’язнити Яковину у концтаборі строком на три роки. 18 листопада цю ініціативу підтримав і Запорізький окружний прокурор. Особлива нарада також не вагалася і підтримала вирок, запропонований запорізькими "законниками". До того ж, Олександра Яковину, як колишнього петлюрівця, позбавили виборчих прав.

Постанова про закриття справи відносно Олександра Яковини

Клопотання про ув'язнення Яковини до концтабору терміном на три роки

Після цього інформація про життя Олександра Яковини уривається. Його справа не містить більше жодних документів: ані про етапування до місця відбуття присуду, ані про його відбуття та звільнення. Єдиним фінальним акордом став висновок про реабілітацію Олександра Яковини від 30 квітня 1999 року.

Читайте також:

Архіви КДБ: Повне обслуговування в "Лондонському", або Як в Одесі зустрічали дніпрогесівця із США

Архіви КДБ: Як бердянський освітянин добровільно повернувся з Європи в радянську тюрму

Архіви КДБ: За що судили старосту запорізької Комишувахи Трохима Федорця