Архіви КДБ: Як пошили справи мелітопольським фізикам

Серед чималої кількості архівно-кримінальних справ на жителів Мелітополя, пов’язаних із діяльністю місцевої Організації українських націоналістів, ця привертає увагу доволі незвичним формулюванням щодо причини арешту. "Будучи секретним співробітником органів НКДБ й знаючи про існування "Організації українських націоналістів", зокрема про її учасника, українського націоналіста Трофименка Віктора Каленковича, приховав це від органів НКДБ", – йдеться у матеріалах. Заведено ж справу було стосовно викладача фізики, декана фізико-математичного факультету місцевого педінституту 30-річного Миколи Юрченка. Постанова на його арешт була виписана 8 червня 1944 року.

Справа на викладача фізики Миколу Юрченка

У матеріалах радянської спецслужби міститься інформація, що під час німецької окупації Юрченко залишився у Мелітополі, викладав фізику у школі №1, а пізніше – у технічному училищі. Перші допити викладача схожі на пошуки підстав для його засудження. Слідчі відпрацьовували кілька можливих ліній, які зрештою об’єднали у постанові про пред’явлення обвинувачення: "добровільно залишився на тимчасово окупованій території німцями в м. Мелітополі, пройшов реєстрацію як комсомолець, був пов'язаний із Організацією українських націоналістів. Крім того, підтримував зв’язки із німецькими й румунськими каральними органами, для яких ремонтував радіоапаратуру".

За таким грізним переліком провин насправді криються доволі прості речі. Заарештований підтвердив, що від знайомого по навчанню в інституті Трофименка дійсно знав про існування ОУН (взагалі, але не в Мелітополі), діяльності не проводив і навіть літературу націоналістичну не читав. "Зв’язки з каральними органами" виявилися згодою відремонтувати радіоприймач та, інколи, спілкуванням зі слідчим Жуковим, з яким Юрченко був знайомий ще до війни. Природно, що після ознайомлення із цією постановою Юрченко заперечував подібні формулювання.

Постанова про пред’явлення обвинувачення Миколі Юрченку

Невдовзі, 4 жовтня 1944 року, було розпочате слідство й проти Віктора Трофименка, про якого не доніс Юрченко. На допитах той розповів, що під час німецької окупації працював вчителем фізики у школі, яку очолював Микола Дмитерко – один з лідерів підпілля ОУН у Мелітополі. Відповідно, до кола спілкування Трофименка входили й інші вчителі та директори шкіл, які належали до ОУН. Не дивно, що за таких умов Трофименко мав можливість знайомитися із різними виданнями націоналістичного підпілля, зокрема листівками, відозвами й брошурами.

Разом із тим, на допитах вчитель всіляко заперечував свою належність до підпілля ОУН. Трофименко, визнавав, що знав про цю організацію та про деяких її учасників, читав літературу – і все. Не належав, діяльності не проводив, нікого не вербував. Але на етапі ознайомлення з обвинуваченням, за якихось причин, погодився із нав’язаними чекістами "правилами гри", зауваживши лишень, що не займався залученням нових членів до ОУН. Можливо, все ж таки побоявся підписатися під словом "вербування", яким співробітники НКДБ характеризували діяльність із залучення нових членів до націоналістичного підпілля.

Постанова про пред’явлення обвинувачення Віктору Трофименку

Зрештою, 25-26 грудня 1944 року відбулося засідання Військового трибуналу Мелітопольського гарнізону під головуванням майора юстиції Іванова. За його результатами Віктора Трофименка було засуджено до розстрілу з конфіскацією майна, а Миколу Юрченка – до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна.

Однак, за місяць, 7 лютого 1945 року, Військова колегія Верховного суду СРСР визнала, що провини Трофименка аж ніяк не тягнуть на смертельний вирок. Розстріл був замінений 20 роками каторжних робіт з ураженням в правах на п’ять років.

Через 11 років справа Трофименка потрапила до першої постсталінської хвилі реабілітації. Комісія Президії Верховної Ради СРСР 29 травня 1956 року постановила перекваліфікувати обвинувачення Трофименку на більш "легкі" частини статті 54-ї Карного кодексу. Відповідно, було ухвалене рішення обмежити його присуд тими роками, які він вже відбув на каторзі, й звільнити чоловіка.

Віктор Трофименко

У 1962 році Віктор Трофименко, який проживав тоді у Кустанайській області, звернувся із листом на адресу прокуратури Запорізької області. Він писав, що за рішенням комісії він таки був звільнений з табору, але з нього не були зняті обвинувачення. Мелітополець же вважав їх надуманими, оскільки свідчення і його, і свідків по справі були надані під значними моральним тиском слідчих. Трофименко також надавав список свідків, які проживали у Мелітополі та могли підтвердити його невинуватість й порушення під час ведення слідства. Серед цих свідків згадується і Микола Юрченко.

Наслідком звернення Трофименка став перегляд справи, здійснений заступником прокурора Запорізької області Світличним. Прокурор дійшов висновку, що Юрченко та Трофименко засуджені справедливо, тож у реабілітації Трофименку відмовив.

Реабілітовано обох фігурантів архівно-слідчої справи було вже у 1991 році, напередодні проголошення незалежності України. Микола Юрченко був реабілітований 23 липня, посмертно, він помер у 1974-му. Віктора Трофіменка реабілітували 29 липня. Він дожив до цього часу, а напередодні реабілітації, у травні 1991-го, в черговий раз звертався до правоохоронців з проханням визнати його засудження несправедливим.

Читайте також

Як запроторили в табори поета-початківця з Мелітополя

Як на Мелітопольщині придушили "молодіжку" ОУН

Як у Мелітополі "закрутили гайки" кримськотатарській молоді, що мріяла про Батьківщину