Архіви КДБ: Як кохання запорізької медсестри потрапило в лабети "Перегною"

Сумна історія кохання, розв'язки якої знайти не вдалося, розгорталася у Запоріжжі наприкінці 1940-х років. Власне, все, що можна розповісти, про кохання запорізької медичної сестри та громадянина США, який працював на відновлені Дніпрогесу, вмістилося в скупі рядки агентурних справ і донесень "сексотів", об'єднаних у звіт УМДБ про результати агентурно-оперативної роботи держбезпеки по боротьбі з діяльністю американської розвідки на території УРСР протягом березня-травня 1950 року.

"Американський" напрямок був одним з головних в контррозвідувальній діяльності радянських органів державної безпеки. Контррозвідка органів держбезпеки УРСР займалася виявленням, розробкою й знешкодженням агентури США (справжньої та уявленої, - Ред.). Окрема увага приділялася перехопленню каналів зв'язку американської розвідки із власною агентурою, яка діяла на території України. Окрім того, вживалися заходи щодо створення агентурного апарату ти здійснення активних агентурно-оперативних заходів за найбільш важливими справами оперативного обліку. Вони були спрямовані на отримання агентурних виходів закордон та виведення з-за кордону до американської агентури, діючої в Україні, зв'язкових розвідки.

Управлінням МДБ Запорізької області у цей час були взяті у розробку дві місцеві мешканки - головний лікар поліклініки Дніпробуду Марія Арбер та її донька, медсестра тієї ж поліклініки, Лідія Арбер. Лікарок запідозрили у належності до агентури американської розвідки і розробляли в рамках агентурної справи "Перегной".

Біографії Марії та Лідії Арбер були до цього не заплямованими. Під час німецько-радянської війни Марія Арбер служила у Червоній армії на посаді начальника відділення евакогоспіталя, після демобілізації у 1945 році прибула до Запоріжжя. Лідія на початку війни перебувала в евакуації, мешкала на Уралі. Після мобілізації проходила службу в якості медсестри госпіталю, а у 1945 році також повернулася до рідного міста.

Підставою для взяття жінок у розробку стали донесення агентів "Лисенко", "Дона", "Уралової", які свідчили, що мати й донька, працюючи у поліклініці Дніпробуду, встановили близькі зв'язки з американськими спеціалістами. Іноземці працювали на відновлені Дніпрогесу й, згідно з донесеннями, упродовж 1947-1948 років зустрічалися з жінками у приватній, не службовій, обстановці. В УМДБ відзначали, що після від'їзду американців із Запоріжжя, об'єкти розробки підтримують з ними зв'язок через листування.

У жовтні 1947 року від агента "Лисенка" до МДБ надійшла інформація, що Лідія під виглядом надання медичної допомоги систематично відвідувала квартиру американця Кедді. "Сигнал" одразу ж було перевірено: вдалося встановити, що зв'язок між Лідією та Кедді дійсно був. Цьому, зокрема, посприяла й мати, яка лікувала американця.

Згодом надійшло донесення від "Дона". Агент писав, що у Лідії та Кедді досить близькі стосунки, а американець взагалі висловлював намір одружитися й забрати її з собою до США.

Далі події розгорталася незрозумілим для МДБістів чином. Вони отримали інформацію, що начебто пропозиція одружитися пролунала, однак Лідія відмовилася виїжджати за кордон. Кедді ж звернувся до адміністрації Дніпробуду з проханням залишитися у Запоріжжі ще на деякий час. Проте, у грудні 1947 року через Одеський порт все ж таки виїхав до США.

Тим часом агентура повідомляла, що Марія та Лідія Арбер продовжують підтримувати добрі відносини з американцями, які залишилися на Дніпробуді. Зокрема, з Томсоном і Вроменом. "Сексоти" підкреслювали, що у бесідах із ними жінки дозволяли собі антирадянські висловлювання (під таке формулювання зазвичай підпадала будь-яка критика повсякденного життя в СРСР, - Ред.).

У 1948 році перед від'їздом Томсона до США, агенти спецслужби "засікли" відвідування ним Марії у службовому кабінеті. Вромен же перед від'їздом мав розмову з Лідією. У співробітників МДБ це викликало неабияку підозру. Тут же відмічалося, що Лідія через Вромена хотіла передати своєму Кедді срібний портсигар з листом. Однак американець лист брати відмовився, мотивуючи це тим, що все одно відберуть на кордоні, а в нього будуть через це неприємності.

Уже з Москви, від'їжджаючи до США, Вромен на адресу Лідії Арбер надіслав листа, у якому повідомив, посилаючись на якусь колишню домовленість, що містер А. (в МДБ припускали, що мова йде про американця Актінсона), проживає у готелі "Саввой" у 312 номері. У цьому ж листі американець попередив, що з її питання краще звернутися безпосередньо до посольства.

У наступному листі на адресу Лідії, вже з Лондону, Вромен писав, що у Москві він зустрічався із своїми друзями (тобто співробітниками американського посольства), зокрема, Дреєре. Останній порадив дівчині поки що нічого не робити, тому що немає надії хоч щось влаштувати.

Невдовзі після виїзду Вромена до США наприкінці квітня 1948 року Лідія Арбер їздила до Москви, аби подати документи для отримання візи на виїзд до США. Чи вдалося це їй, невідомо. У вивчених нами документах не знайдено жодної інформації про подальшу долю доньки та її матері.

Попри те, що обом жінкам у Запоріжжі активно "шили" американське шпигунство та "антирадянську націоналістичну агітацію проамериканського спрямування", більше схоже, що йдеться про чергове "заборонене" кохання громадян двох ворогуючих - тоді ще не явно - держав.