Запоріжжя, що втрачаємо: Як занепадає понад сторічний інклюзивний освітній простір

Портал Depo.Запоріжжя продовжує проект "Запоріжжя, що втрачаємо", мета якого розповісти містянам та гостям про культурну спадщину, об’єкти якої могли б стати туристичними цікавинками, але через недбалість та байдужість занепадають і повільно руйнуються. Сьогодні йтиметься не про гарну старовинну споруду або пам’ятник, а про, без перебільшення, унікальний проект, що був втілений в Олександрівську на самісінькому початку XX сторіччя.

Питання інклюзивної освіти, тобто надання рівних можливостей для навчання та соціалізації дітям, які мають ті чи інші проблеми зі здоров’ям та метальні особливості, для сучасної України надзвичайно актуальні. Ми долаємо, причому долаємо доволі швидко, шлях, який цивілізовані країни пройшли ще наприкінці минулого сторіччя. У Запорізькій області інклюзія весь час на слуху, адже регіон майже чотири року тому став пілотним у запровадженні проекту інклюзивної освіти. Але мало хто знає, що запорізький край у цьому напрямку був піонером ще понад сторіччя тому. Проект, втілений тут, не мав аналогів можливо в усьому світі. Йдеться про так званий хутір глухонімих, будувати який почали 11 травня 1903 року.

Створення унікального інклюзивного навчального середовища назавжди пов’язане з ім’ям тодішнього міського голови Олександрівська Фелікса Мовчановського. Очільник міста був доволі прогресивною, а ще й дуже чуйною людиною. Мовчановському боліло через дітей, які не можуть отримати освіту разом зі здоровими однолітками і вже на початку життя втрачають можливість прожити його повноцінно. Саме Мовчановський  вклав перші 300 карбованців у будівництво хутору для глухонімих дітей.

Приклад Мовчановського був підхоплений – унікальну школу створили за одні лише кошти громадських організацій та благодійні внески. Побудували хутір не в самому місті, а у двох кілометрах від нього на території Зеленого Яру. Нині це Шевченківський район Запоріжжя.

Для початку XX сторіччя хутір був дуже сучасним. Мав власні електростанцію, водопровід, систему центрального опалення, лікарню, аптеку, церкву, гуртожиток, типографію і завод сільськогосподарських машин. Тобто це було ціле інклюзивне містечко, що надавало людям із вадами можливість навчатися, працювати, жити. Для сполучення хутору з містом було побудовано окрему залізничну колію. 

Вже за три місяці від початку будівництва, 15 серпня 1903 року, школа набрала перших учнів. Станом на 1910 рік тут навчалися майже 300 дітей – таких великих навчальних центрів для особливих учнів в країні до цього часу не було. Курс навчання тривав дев’ять років. Окрім загальноосвітніх предметів, дітей навчали ремеслам та іншим практичним справам.

Таким чином, тутешні вихованці здобували не лише освіту, але і професію. Завод сільськогосподарських машин та друкарня забезпечували роботою кілька сотень людей і давали можливість хутору функціонувати далі. Крім цього, біля хутора було 120 гектарів городу – його також обробляли учні та вчителі. Продукція хутору користувалася значним попитом, друкарня, наприклад, виконувала замовлення навіть із Петербурга.

Хутір цілком забезпечував власні потреби, без жодної бюджетної копійки. І продукти, і господарський інвентар – все це вироблялось тут.

Унікальна історія, утім, була недовгою. У 1911 році Фелікса Мовчановського заарештували – його обвинувачували у розтраті благодійних внесків. На час слідства хутір було закрито. Повністю припинилася його господарча діяльність, закрився завод. Залишилися лише діти, які тепер просто перебували тут на державному забезпеченні.

Більше в якості інклюзивного освітнього та життєвого простору територія хутору не використовувалася. Його доля в якості пам’ятки, яка розповідала б про те, що Запоріжжя не лише промисловий майданчик, а й простір втілення досі актуальних гуманістичних ідеалів, теж не надто вдала. Сьогодні у головній будівлі училища колишнього хутору глухонімих розташовано Запорізький науково-інженерний центр з плазмових технологій науково-технічного комплексу "Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона". Керівництво закладу обізнано щодо культурної та історичної цінності будівлі, але можливостей для якихось реконструкцій у центру немає.    

Силами працівників будівлю і територію навколо тримають у порядку – тут чимало квітів, фігурних кущів тощо. Зберегли і намагаються відновити альтанку, в якій сто років тому було джерело.

У травні, до чергової річниці заснування хутору, на будівлі хочуть також відновити напис "11 травня 1903 року ". За словами директора науково-інженерного центру Віктора Брагінця, для цього вже виготовлені літери.

Навколо колишньої будівлі училища ще чимало інших згадок про хутір.  Однак більшість його колишніх будівель перебуває у вкрай занедбаному стані. На них ще можна побачити гарні ліпнину та інші декоративні прикраси, але все це руйнується.

Проблема навчання та адаптації людей з інвалідністю є надзвичайно гострою та актуальною донині. Сторіччя тому, без сучасних технологій та сучасного сприйняття суспільством цих питань, адаптація проходила набагато важче.  Тож залишки запорізького хутору глухонімих – справжній пам’ятник Запоріжжю гуманному, передовому, модерновому і в цій якості має безперечне право на збереження та подальше існування.    

Читайте також:

Як містяни кинулися рятувати старовинну водонапірну вежу;

До яких місць у Запоріжжі варто зробити паломництво закоханим;

Як на стародавньому млині рушили жорна сучасного мистецтва.