Як запорізький історик "розірвав" "ватників", що захищають радянських божків

У Запоріжжі щойно завершилися “декомунізаційні дні” - останній неокупований обласний центр України нарешті позбувся радянських монументів – насамперед Леніна та Дзержинського. Під час кожного демонтажу знаходилися захисники “вождів“, які вступали у суперечки з активістами, робітниками та журналістами. Аргументи прихильників “славного радянського минулого“ особливою оригінальністю не відрізняються останні чверть сторіччя. Молодий запорізький історик, кандидат історичних наук Едуард Андрюшенко склав для порталу Depo.Запоріжжя своєрідний “хіт-парад” з найпопулярніших “ватних“ аргументів і на кожен відповів з точки зору історика.

1. “Це наша історія, якою б вона не була“

Історія “якою б вона не була“ знаходиться в музеях, з відповідними поясненнями про того чи іншого діяча. Мета пам’ятників на площах та вулицях – не просто розповісти про подію чи людину, а представити її як орієнтир для суспільства і держави.
Наприклад, нацистська окупація – це теж частина нашої історії, але ніхто не пропонує вшановувати її та встановлювати пам'ятники.
До того ж в Україні часто страждають реальні пам’ятки історії та архітектури – чимало знищено тими ж забудовниками за згоди чиновників, але обурення громадян в таких випадках значно менше.

Як це зробили у Литві: парк Грутас, куди перенесли радянські монументи.

2. “Жити стало краще? Курс долара впав? Тарифи знизилися? Інших проблем немає?“

Декомунізацію можна порівняти з прибиранням у квартирі – від нього не зробиться сам собою ремонт та не подешевшають продукти, але стане чистіше та приємніше. Аби прибрати в хаті, зовсім не треба чекати, поки будуть зроблені всі інші справи.
Крім того, країни, які при першій можливості позбулися тоталітарного спадку (Польща, Угорщина, Латвія…), тепер живуть значно краще, ніж Україна. Сама по собі декомунізація не вирішила всіх їхніх проблем, але стала одним із перших кроків на довгому шляху змін, який врешті решт приніс результати.
ЖКГ, курси валют, ціни та продукти, екологія, освіта – це інші галузі, якими займаються інші органи влади. Якщо в місті не відремонтована дорога – це не значить, що ремонтну бригаду пригнали зносити Леніна, а комісія з топоніміки апріорі не може зміцнити гривню.

Демонтаж Леніна у Берліні, 1991 рік.

3. “А що конкретно це дасть? “

Як мінімум – суспільство позбавиться стану постійного “роздвоєння“ (по-медичному – шизофренії), коли зовнішні атрибути державності поєднуються з пам’ятниками тим, хто цю державність поборював. Така подвійна політика породжує “роздвоєння“ свідомості. До чого у свою чергу призводить “роздвоєна“ свідомість, ми бачили навесні 14-го року, коли оточені зі всіх боків “русским миром“ кримські військові та донецькі міліціянти, в кабінетах яких висіли портрети Дзержинського, легко зраджували присязі.

Як і в багатьох інших містах, місцем збору для сепаратистів у 2014-му став пам'ятник Леніну.

4. “Це коштує шалені гроші, які беруть із бюджету“

300 тисяч гривень, які було витрачено на демонтаж трьох комуністичних пам’ятників у Запоріжжі, – це копійки у масштабах міста. Якщо конкретно – десь 0,0067% річного бюджету обласного центру. Наприклад, лише цього року на проведення одного тільки Покровського ярмарку з бюджету піде у два з половиною рази більше – 800 тисяч гривень. А на заміну табличок на перейменованих запорізьких вулицях піде у півтора рази менше, ніж на транспорт для чиновників мерії – 4 та 6 мільйонів гривень відповідно.

5. “Ви людей спитали? Чому не можна було провести референдум на тему долі пам’ятників та назв вулиць? “

Влада фізично не може проводити референдуми з кожного спірного питання. До того ж, 2014 році країна обрала свій подальший курс, який, виходячи з подій Майдану та виборів різних рівнів, все ж таки підтримала переважна більшість українців. Так, чимало кроків на цьому шляху будуть для багатьох людей болісними та неприємними. Але за нинішньої ситуації державна політика у деяких галузях (зокрема історичній пам’яті) не може бути гнучкою та “багатовекторною“.

Можна провести референдуми, наприклад, щодо вартості проїзду в громадському транспорті та тарифів на комунальні послуги. Люди оберуть найдешевші ціни, але це викличе колапс комунальної та транспортної галузей.

Радянська влада, яку так обожнюють захисники радянських пам’ятників, ніколи нічиєї думки не питала, особливо – у таких темах.

6. “У Західній Європі та США є багато пам’ятників Леніну, і ніхто їх не чіпає“

Для цих країн Ленін не став символом втрати їхньої державності. Ліві ідеї там – це насамперед соціальна справедливість, а не ліквідація незалежності. Під пам’ятниками Леніну на Заході не збираються сепаратисти та прихильники агресії проти власної країни.
Для тих же американців під час боротьби за незалежність “леніними“ були англійські королі – їхні статуї знищувалися та переплавлялися на гармати.

Один з американських Ленінів. Іноді він "перетворюється", наприклад, на Леннона. Одним словом, це арт-об'єкт, а не ідеологічний орієнтир.

7. “Якби не Ленін та комуністи – у Запоріжжі не було б Дніпрогесу та всього промислового комплексу, воно б лишилося маленьким провінційним містечком“

До відповіді запорізького бізнесмена Максима Дрозденка (нижче) немає чого додати.

Американець Хью Купер, один з іноземних спеціалістів на будівництві Дніпрогесу.

8. “Зносите пам’ятники – тоді руйнуйте всю іншу тоталітарну спадщину: заводи, житлові будинки, мости, той самий Дніпрогес“

Заводи та мости не відіграють пропагандистської ролі, адже створювалися з іншою метою. Символи минулих (злочинних і не тільки) режимів знищувались неодноразово по всьому світу, але збудовані за тих часів “неідеологічні“ об’єкти ніхто не руйнував. Так було у Німеччині за часів денацифікації, так само робили більшовики - підриваючи пам’ятники царям та церкви, вони лишали старі фабрики та будинки.

Локальний запорізький приклад: радянська влада виселила запорізьких менонітів, нащадків колоністів, та знищувала пам’ять про них (колона на честь річниці переселення на Верхній Хортиці була демонтована), але не чіпала, скажімо, завод меноніта Коопа, перетворивши його на “Комунар“ (нині “АвтоЗАЗ“).

Той самий менонітський пам'ятник, який прибрали комуністи.

9. “Виходить, ви нічим не відрізняєтесь від ненависних більшовиків, діючи їхніми методами“

Комуністи у цьому плані нічого нового не винайшли, тому некоректно називати демонтаж пам’ятників минулого суто більшовицьким методом. Якби Україна діяла по-більшовицьки, замість знесених статуй в кожному місті та селі вже б стояв пам’ятник Бандері, а бабусі, які виходили захищати “Ілліча“, як мінімум відправились би у табори (разом із політиками, які висловлювались проти декомунізації).

10. “Донецькі сепаратисти та кримські окупанти поводяться більш цивілізовано – вони лишили пам’ятники Шевченку“

Вони просто діють за радянським “рецептом“, трактуючи Шевченка як “свого“. За СРСР Кобзаря змальовували як “революціонера“, а у “ЛНР“ - як поета, який оспівував “Новоросію“.

Пам’ятники Пушкіну та Толстому в Україні стоять. У той же час у Донецьку знищили пам’ятники жертвам Голодомору та барельєф на честь Василя Стуса, а у Севастополі – пам’ятник Петру Сагайдачному.

Барельєф на честь Василя Стуса до...

...та після приходу "народних республік".