Як на Запоріжжі колгоспники землю комуністами удобрювали

Зубожіння, важка праця, ще один голодомор – після війни народ-“переможець” перебував у жахливих умовах. Винними в цьому часто вважали саме активістів комуністичної партії і жорстоко їм мстилися. Портал Depo.Запоріжжя за допомогою архівних документів відновив кілька епізодів терору колгоспників проти партактиву, що відбувався на Запоріжжі у перші повоєнні роки. 

"Повстання" Єрмака

У березні 1948 року у колгоспі "Нове Життя" в селі Королівка Веселівського району було вбито тамтешнього активіста, агротехніка Петра Ліхачьова. По "гарячих слідах" слідство заарештувало вбивцю. Ним виявися колгоспник Дмитро Єрмак, колишній боєць радянської армії, якого було мобілізовано ще на початку німецько-радянської війни. У 1942 -му він потрапив у німецький полон, до травня 1945 -го перебував у концтаборах, поки не був звільнений американськими військами. Його передали радянській адміністрації, батьківщина Єрмака знову мобілізувала. У рідний колгосп він повернувся за рік до вбивства активіста – у травні 1947-го.

У Королівці Дмитро сколотив групу односельців - Павла Шакуна, Миколу Єрмака й інших (загалом п’ять осіб), з якими промишляв крадіжками колгоспного майна. Зокрема, у червні 1947-го учасники групи Єрмака напали на колгоспну підводу з хлібом і забрали 160 кг зерна. Активну участь у розслідуванні цього пограбування брав саме активіст Ліхачьов, і саме за його ініціативою затримали одного з учасників групи - Шакуна. Щоправда, згодом його відпустили, оскільки він ні в чому не зізнався. Менше пощастило батьку одного з учасників групи Миколи Єрмака – Сидіру: його викрили і засудили до 8 років виправно-трудових таборів. До цього теж доклав руки колгоспний активіст Ліхачьов.

Тож не варто дивуватися, що бажаючих йому смерті вистачало. І не лише в групі Єрмака, а й серед інших колгоспників. Так, у березні 1948-го напередодні вбивства  колгоспниці Євдокія Маслова та Дарина Сиротенко зустрілися з Єрмаком і розповіли що їх також підловив на крадіжці з колгоспу Ліхачьов. Відповідно, вони теж "жадали крові". І це стало остаточним вироком активістові.

Нагода випала тієї ж ночі, коли Ліхачьов мав чергувати на фермі. Цікаво, що разом із ним чергували ще два колгоспники Іван Тімашов та Євдокія Ільченко. Майбутній вбивця Єрмак підійшов до них і розповів про свій задум. Колгоспники його підтримали і пообіцяли нічого нікому про нічну подію не казати. Коли Ліхачьов пройшов повз конюшню, Єрмак наздогнав його та забив металевим прутом.

Загалом по справі було заарештовано 5 осіб. В травні 1948 року справа слухалася виїзною сесією Військового Трибуналу військ МВС у відкритому судовому засіданні у присутності більш ніж 400 колгоспників села Веселе та ближніх хуторів. Вирок був наступним: Дмитро Єрмак – 25 років таборів, Павло Шакун – 20 років таборів, Євдокія Маслова, Євдокія Ільченко та Дарина Сиротенко – 10 років, а Іван Тімашев – 8 років таборів. 

Голова – розпусник  

Труп голови Купріянівської сільради Омеляна Бабича був знайдений заритим в полі на ділянці озимої пшениці неподалік від села Куприянівка Комишуватського району (тепер у Вільянського – ред.) наприкінці квітня 1948 року. На трупі не було одягу, також зникли партійний квиток, печатка сільської ради, планшетка із службовими документами й ордени "Червоної Зірки" та "Слави" ІІІ ступеню.

На самому початку розслідування оперативники з подивом дізналися, що Бабич зник ще 17 квітня, але незважаючи на це ані родичі, ані громадськість у розшук його оголошували і долею не переймалися. Причина, як з’ясувалося, була банальна – сільський голова вів доволі розпусне життя й часто їздив до коханки у розташоване неподалік село Червоний Кут. Коханку допитали, вона розповіла, що Бабич був у неї 17 квітня, а наступного дня поїхав до Комишувахи на нараду.

Оперативникам вдалося знайти свідка - жителя села Благовіщенське Підорченка, який розповів про невідому дівчину, що цікавилася Бабичем. За його словами, дівчина, яка назвалася Любою Ткаченко, зайшла до його будинку 17 квітня близько 11 години. Вона розповіла, що проживає у селі Новотроїцькому (сучасного Оріхівського району), сирота й у зв’язку з виїздом на навчання до Запоріжжя хоче навідатися у Куприянівку до сільського голови та віддати йому особисті речі й майно на зберігання.

Слідчі вчепилися за цю ниточку і встановили, що ніяка Люба Ткаченко у вказаному населеному пункті не проживала. Вони вийшли на уродженку села Кірове (тепер – Таврійське Оріхівського району) Любов Попко, вона ж Ткаченко, Краса. У 1946 році дівчина була засуджена до 2 років таборів за крадіжку, але 1947-му  втекла з ув’язнення, жила на Запоріжжі нелегально, промишляла крадіжками у Комишуватському й сусідніх районах. Під час допиту Любов зізналася, що причетна до вбивства Бабича. Вона ж розповіла, що вбили сільського голову такі ж як вона нелегали - Василь Ткаченко та його подільники Іван й Леонід. Напередодні вбивства вона отримала завдання слідкувати за сільським головою, за що їй було обіцяно документи для легалізації.

16 квітня вона зустрілася з Бабичем, розповіла йому байку про зберігання речей й запросила до себе. Дорогою до Новотроїцького Бабич був вбитий із засідки.

Любов Попко заарештували, оперативники розпочали пошуки вбивць.

"Терористи" з "П’ятирічки"

Секретар парторганізації колгоспу "П’ятирічка" у селі Терпіння Мелітопольського району Іван Попов, як і його менш щасливий колега – активіст із Веселівського району Петро Ліхачьов, про якого згадано вище, "дістав" колгоспників тим, що заважав розкраданню хліба і колгоспного майна. Ситуація розпалилася на стільки, що четверо селян, серед яких були колгоспник Анатолій Киричатенко та нелегал Анатолій Куниця, вирішили вбити активіста.    

До вбивства готувалися: Киричатенко вкрав у колгоспного сторожа обріз гвинтівки, іншим учасникам групи запропонував дістати набої.

Проте виконати його селяни не встигли - у жовтні 1947 року Управління МДБ заарештувало групу за підготовку замаху.  

Рішенням Військового Трибуналу військ МВС у 1948 році всі учасники угрупування були засуджені: Анатолій Киричатенко  до 10 років таборів, Анатолій Куниця, Іван Некрасов й Петро Ющенко – до 8 років таборів. 

Як голова сільради партсекретаря зарубав  

Обезголовлений труп секретаря первинної партійної організації села Високе Михайлівського району Івана Солдатенка був знайдений у старому засипаному колодязі неподалік Високого 13 червня 1949 року.  

Доволі швидко оперативники встановили причетних до вбивства. Ними виявилися колгоспники Йосип Хроменко та Іван Лялін і, що особливо цікаво, голова місцевого колгоспу імені Молотова Григорій Шматко. Цю трійцю партсекретар "дістав" до нестями: голову колгоспу весь час критикував на зборах за погану роботу, колгоспників називав ледащими та закидав їм дезорганізацію колгоспної дисципліни. Тож чоловіки розробили план вбивства Солдатенка.

Діючи за планом, Хроменко 13 червня вмовив активіста піти у сусіднє село за самогоном. Дорогою, так щоби не бачила майбутня жертва, колгоспник взяв у сусідів сокиру та заховав її під одягом. Вони йшли лісосмугою, коли їх на велосипеді наздогнав Шматко. Побачивши голову колгоспу секретар "первички" відчув недобре і кинувся тікати. Але Шматко його наздогнав і вдарив сокирою по голові. Після цього колгоспники відрубали партсекретарю голову й кинули все у колодязь.

Усіх учасників розправи над активістом заарештували. Шматка і Хроменка було визнано винними у вбивстві, Ляліна  - у тому, що знав про це, але не повідомив органам МДБ. 

І це лише кілька епізодів терору проти комуністів, який у повоєнні роки набув розмаху не лише на Запоріжжі...