Як на Запоріжжі колгоспники землю комуністами удобрювали

Післявоєнний час, особливо перші роки, відзначився значним всплеском жорстокості. Причин цьому було багато й про них варто вести окрему ґрунтовну розмову. Не в останню чергу, це було пов’язано із важкими умовами життя, новим голодомором тощо. А винними часто в цьому вважали саме активістів комуністичної партії. Наразі пропонуємо пару замальовок на цю тему.

“Повстання” Єрмака

 

У березні 1948 р. був вбитий активіст колгоспу «Нове Життя», агротехнік с. Королівка Веселівського району Петро Ліхачьов. По «гарячим слідам» був заарештований вбивця – колгоспник Дмитро Єрмак. Що ж встановило слідство?

Дмитро Єрмак на початку німецько-радянської війни був мобілізований й, перебуваючи на фронті, в травні 1942 р. потрапив у полон. До травня 1945 р. перебував у концтаборах, звідки звільнений американськими військами й переданий радянській адміністрації. Вдруге був мобілізований в армію, а в травні 1947 р. після демобілізації прибув до с. Королівка.

Тут, за даними слідчих, працюючи в колгоспі розпочав займатися крадіжками з колгоспу різного майна. До цієї справи долучив односельців Павла Шакуна, Миколу Єрмака й інших (загальною чисельністю 5 осіб).

27 червня 1947 р. учасники групи Єрмака здійснили напад на колгоспну підводу з хлібом й забрали 160 кг зерна. У розслідуванні цього пограбування брав участь Ліхачьов і саме за його ініціативою був затриманий один з учасників групи Шакун. Та зважаючи на те, що останній ні в чому не зізнався, був відпущений.

Тоді ж, влітку 1947 р., за крадіжку колгоспного хлібу був заарештований батько одного з учасників групи Миколи Єрмака – Сидір й засуджений до 8 років Виправно-трудових таборів. У тій справі також проявився Ліхачьов.

Все це призвело до озлоблення означеної групи колгоспників. На одному із спільних зібрань вони вирішили активіста вбити, доручивши це Дмитру Єрмаку. Масла у вогонь підливали й інші колгоспники, яких також турбував місцевий активіст. Зокрема, 21 березня того ж року колгоспниці Євдокія Маслова та Дарина Сиротенко при зустрічі з Дмитром Єрмаком, знаючи про його настрої, розповіли що їх також підловив на крадіжці з колгоспу Ліхачьов. Відповідно, бажали вони останньому зовсім не здоров’я, навіть навпаки.

Нагода випала тієї ж ночі, коли Ліхачьов мав чергувати на фермі, д йогоі чекав Дмитро Єрмак. В процесі очікування він, не криючись, розповів про свою мету черговим тієї ночі колгоспникам Івану Тімашову та Євдокії Ільченко, яка задум підтримала. Обоє також обіцяли нічого не говорити нікому про нічну подію. Коли Ліхачьов пройшов повз конюшню, Єрмак наздогнав його та кілька разів завдавши ударів металевим прутом, вбив його.

Загалом по справі було заарештовано 5 осіб. В травні 1948 р. справа слухалася виїзною сесією Військового Трибуналу військ МВС у відкритому судовому засіданні у присутності більш ніж 400 колгоспників с. Веселе та ближніх хуторів. Вирок був наступним: Дмитро Єрмак – 25 років таборів, Павло Шакун – 20 років таборів, Євдокія Маслова, Євдокія Ільченко та Дарина Сиротенко – 10 років, а Іван Тімашев – 8 років таборів.

 

В квітні 1948 р. в полі неподалік від с. Куприянівка Комишуватського району (тепер у Вільянському) було виявлено труп голови місцевої сільради Омеляна Бабича. Труп був заритий в землю на ділянці озимої пшениці, одяг з нього був знятий й забраний. Також зникли партійний квиток, печатка сільської ради, планшетку із службовими документами й ордени «Червоної Зірки» та «Слави» ІІІ ступеню.

Під час слідства було встановлено, що Бабич з села зник ще 17 квітня. Не дивлячись на його тривалу відсутність, в розшук його ні родичі, ні громадськість не оголошували. Причина цього була досить банальна – сільський голова від досить розпусне життя й часто їздив до коханки в с. Червоний Кут, що розташовувалося неподалік. Її допитали, вона розповіла, що Бабич був у неї 17 квітня, а наступного дня поїхав до Комишувахи на нараду.

В процесі розслідування було допитано жителя с. Благовіщенське Підорченка, який дав покази, що 17 квітня близько 11 години дня до нього в дім зайшла невідома дівчина, яка назвалася Любою Ткаченко. Вона розповіла, що проживає у Новотроїцькому (сучасного Оріхівського району), сирота й у зв’язку із виїздом на навчання до Запоріжжя має намір передати Бабичу особисті речі й майно на зберігання. Для цього й направляється в Куприянівку щоби домовитися про це.

Перевіркою було встановлено, що ніяка Люба Ткаченко у вказаному населеному пункті не проживала. Розшуковими діями була заарештована уродженка с. Кірово (тепер – Таврійське Оріхівського району) Любов Попко, вона ж Ткаченко, Краса. У 1946 році вона була засуджена до 2 років таборів за крадіжку, але 1947 р. втекла з ув’язнення й перебувала на нелегальному становищі, продовжуючи займатися крадіжками у Комишуватському й сусідніх районах. Під час допиту вона зізналася, що причетна до вбивства Бабича. Вона ж надала дані, що Бабича вбили нелегали Василь Ткаченко та його подільники Іван й Леонід. Напередодні вбивства вона отримала завдання слідкувати за сільським головою, за що їй було обіцяно документи для легалізації.

16 квітня вона зустрілася з Бабичем, розповіла йому байку про зберігання речей й запросила до себе. По дорозі до Новотроїцького Бабич й був вбитий із засідки.

Розшуки вбивць тривали.

 

В жовтні 1947 р. Управління МДБ у с. Терпіння Мелітопольського району була виявлена та знешкоджена терористична група з 4-х осіб, учасники якої готували вбивство секретаря парторганізації колгоспу «П’ятирічка» Івана Попова. Серед заарештованих були колгоспник Анатолій Киричатенко та нелегал Анатолій Куниця. Ситуація тут була схожою з описаним вище випадком у Веселівському районі. Тут також відбувалися «позичання» хліба у колгоспі з чим і боровся секретар парторганізації, постійно працюючи також над посиленням охорони колгоспного майна.

Попова хотіли вбити, щоби не заважав «позичати» хліб, але нагода ніяк не траплялася. Вже і Киричатенко вкрав у колгоспного сторожа обріз гвинтівки й запропонував іншим учасникам групи дістати набої.

Виконати атестат завадив арешт учасників угруповання.

Рішенням Військового Трибуналу військ МВС у 1948 році були засуджені: Анатолій Киричатенко  до 10 років таборів, а Анатолій Куниця, Іван Некрасов й Петро Ющенко – до 8 років таборів.

 

13 червня 1949 року в 2-х кілометрах від с. Високе Михайлівського району в старому засипаному колодці було знайдено труп секретаря первинної партійної організації села Івана Солдатенка. За підозрою у вбивстві одразу ж були заарештовані колгоспники Йосип Хроменко та Іван Лялін. Було встановлено, що за день до цього вони випивали разом із Солдатенком. Для проведення слідчих дій на місце злочину була відряджена група оперативних працівників обласного МДБ. В результаті розшукових дій до заарештованих приєднався голова місцевого колгоспу імені Молотова Григорій Шматко.

Як було встановлено, вказані особи мали намір вбити Солдатенка за його активну партійну роботу. Змовившись, вони розробили план за яким Хроменко 13 червня вмовив Солдатенка піти у сусіднє село за самогоном. Дорогою, так щоби не бачила майбутня жертва, Хроменко у сусідів взяв сокиру та заховав під одягом.

Коли вони йшли по лісосмузі, їх на велосипеді наздогнав Шматко. Побачивши це Солдатенко, побоюючись розправи, почав втікати, але його наздогнав голова колгоспу та наніс удар сокирою по голові. Після цього відрубали голову й кинули у колодязь.

Третій заарештований , Лялін, був визнаний винним у тому, що знав про вбивство, але не повідомив органам МДБ.

Коли у заарештованих запитали про мотиви їх вчинку, вони були більш ніж банальні: на зборах Солдатенко критикував Шматко за погану роботу, а Ляліна й Хроменка називав ледащими, які дезорганізують колгоспну дисципліну.