Скандал довжиною в дев'ять років: Чим відома Запорізька єпархія УПЦ МП

Історія з відмовою запорізького священика УПЦ МП відспівувати загиблу дитину "прославила" місцеву єпархію на всю країну та навіть далеко за кордоном. Але людяності та мудрості її керівникам бракує вже давно.

Запорізьку єпархію Української православної церкви Московського патріархату було виокремлено зі складу Дніпропетровської єпархії у 1992 році. Керувати новоствореною церковною одиницею з Криму прислали єпископа Василія (Златолинського). Про нього містяни відгукуються як про людину мудру та дипломатичну – принаймні ніхто не може згадати жодного скандалу за майже 17 років його правління.

Як і майже всюди у південних та східних областях України, УПЦ МП та Запоріжжі тривалий час "за замовченням" сприймали як "головну церкву" – про існування інших православних конфесій тут майже не знали. Єпархія мала найбільшу кількість парафій та спиралася на безумовну підтримку не тільки громади, а й місцевої влади та "червоних директорів". Серед останніх найпомітнішим був керівник "Мотор-Січі" та проросійський політик В'ячеслав Богуслаєв, зусиллями якого у середині 1990-х колишній кінотеатр ім. Шевченка став Свято-Андріївським кафедральним собором. А взаємовідносини цієї церкви та запорізьких чиновників яскраво ілюструє такий факт: коли десь у 2008 році на якийсь захід в облдержадміністрацію запросили священиків різних конфесій (зокрема православних Київського Патріархату та католиків – ледь не вперше), журналісти одного з місцевих видань оприлюднили сповнену обурення статтю. Мовляв, як це - влада (світської, нагадаємо, держави, – Ред.) визнає різних "розкольників" і спілкується з кимось крім УПЦ МП! "Наступного разу вони запросять саєнтологів та крішнаїтів?" - риторично питав автор матеріалу.

Тим не менше, від політичних протистоянь Василій дистанціювався, чого не скажеш про його наступника. У 2009 році старий архієпископ іде "на спокій" за власним бажанням через стан здоров'я, а на зміну йому приходить молодий (лише 30 років) Іосіф (Масленніков). Який у світлі виборів, що наближалися, стає потужним "рупором" Партії Регіонів, Віктора Януковича, а також впливового місцевого партійця Володимира Кальцева (що вже вкотре "мітив" у мери).

Іосіфа зазвичай характеризують як людину одіозну та ласу до грошей – навіть за стандартами Московського Патріархату, який ніколи не відрізнявся аскетизмом. Зокрема характерною рисою саме його часів називають побори єпископа з підлеглих на "поляни" для церковного "начальства", що приїздило до Запоріжжя. Також подейкують, що Іосіф розробляв та втілював цілі "спецоперації", аби дістати компромат на неугодних священиків, і з його допомогою змусити їх залишити "смачні" посади.

Іосіф (у центрі) в компанії московського патріарха Кіріла та колишнього київського проросійського "казака", а нині "майора МВС ЛНР" Олексія Селіванова

За правління Масленнікова сталася й трагічна та досі не розкрита подія – вибух у запорізькій церкві, який міліція швидко "повісила" на трьох паламарів (після революції їх визнали невинними та звільнили).

За півтора року на посади єпископа Запорізького Іосіф навіть встиг стати інтернет-мемом. Його колоритна світлина в рясі на коні (заглавне фото) швидко розійшлося по мережі. "Вершник Апокаліпсису", "темний лицар", "кінний батюшка", - такі прізвиська давали йому користувачі.

Наприкінці 2010 року єпископа несподівано зняли з посади, відправили у Конотоп та навіть понизили у статусі – з правлячого архієрея до вікарного. Як каже журналіст Сергій Сидоров, який часто спілкується з місцевим істеблішментом, якості причин неофіційно називають вже згадану любов до грошей (начебто значну частину коштів, яку виділили на відбудову підірваного храму, він поклав собі у кишеню) та зміну політичної кон'юнктури. По-перше, вибори мера 2010 року програв головний покровитель Іосіфа – Кальцев, а по-друге, починалася епоха "смотрящего" Євгена Анісімова (якого вважають місцевим представником могутнього Юрія Іванющенка – "Єнакієвського"), коли на ключові посади в регіоні поставили "донецький менеджмент". І управління МВС, і податкову, і прокуратуру, і, що не менш важливо, найвпливовішу церву на Запоріжжі очолили вихідці саме з Донбасу. Так у Запоріжжі з'явився уродженець Харцизька Лука (Коваленко). До того моменту він очолював Конотопську єпархію, тобто для них із Іосіфом влаштували таке собі "рокірування".

Вже пізніше, у 2013 році, сталася дивна історія. Прямо на сесії міськради Лука сказав, що його збиралися отруїти. Хто саме, він не уточнив, але в кулуарах розповідали, що архієрей підозрював свого попередника Іосіфа.

На любові Коваленка до розкішного життя зупинятися не варто. Тут все типово для людей його середовища та статусу: годинник – швейцарський, машина – японський позашляховик і так далі. Політично же він продовжив лінію попередника: "слава Партії регіонів та її мудрому лідеру Віктору Федоровичу Януковичу!". Хіба що на місцевому рівні головним носієм всіх можливих чеснот став вже не Кальцев, а "відомий меценат та благодійник Євген Анісімов". Інформація про "діяння" останнього (насамперед, обкладання "даниною" бізнесменів) регулярно потрапляла у інформпростір, тому його найбільше і доводилося "відбілювати". Зазвичай на підтримку Анісімова дружнім "хором" висловлювались губернатор Олександр Пеклушенко, мер Олександр Сін та Лука. Забігаючи наперед, віддамо священику належне: тепер, коли минули роки, Анісімов перебуває у розшуку, а вчорашні апологети "смотрящего" "перефарбувалися", саме Лука ледь не єдиний не відмовився від своїх тодішніх слів.

Лука - у центрі, Анісімов (це перше його фото, що потрапило у ЗМІ) - праворуч

Коли наприкінці 2013 року почалися протести на Майдані, роль Коваленка як пропагандиста-"охранителя" для тодішньої влади зросла ще більше. Він регулярно чеканить промови, у яких влада – від Бога, протести – від лукавого і взагалі "перший революціонер – Сатана". Коли ж у квітні 2014-го запоріжці атакували антиукраїнський мітинг (знаменита "яєчна неділя"), Лука у своїй проповіді був зовсім не таким категоричним щодо сепаратистів: мовляв, люди вийшли висловити свою думку, і не мені їх судити.

Сам Лука у той день стояв перед "колорадами", намагаючись їх врятувати (годі й казати, що трьома місяцями раніше так само захистити запорізьких "майданівців" від тітушок він навіть не подумав).

Позицію архієрея стосовно російської агресії можна позначити як "і нашим, і вашим". Він ніколи відкрито не висловлювався на підтримку "ЛДНР" чи "Новоросії", заявляв, що Крим – Україна, а факт нападу сусідньої держави і не спростовував, і не підтверджував. Єпархія часто звітує про допомогу українським військовим, але у Сербії Коваленко залюбки зустрівся з місцевим адептом "русского міра", і той охрестив запоріжця "єпископом з Новоросії".

Нарешті, Лука неодноразово намагався переконати, що його церквою керують у Києві, а не у Москві, однак "антимосковські" кроки, зокрема, української влади, неодноразово ставали темою його гнівних проповідей – наприклад, про "антинародне Різдво" (яке сам згодом і відзначив) чи "декомунізаторів – слуг диявола". Якщо якась частина духовенства УПЦ МП не проти діалогу з Київським патріархатом та іншими православними конфесіями, то Лука – одним з найзавзятіших захисників "ексклюзивних прав" Московського патріархату на статус православної церкви в Україні.

В цьому контексті і сталася історія з відмовою запорізького священика УПЦ МП відспівувати померлу дитину, яку хрестили в "неправильній" церкві. Вчинок маловідомого Євгена Молчанова підтримав його безпосередній керівник Лука. Незгоду з запорізькими священиками висловили навіть окремі представники УПЦ МП та РПЦ. А от київське "начальство" ситуацію не коментувало, що можна вважати ознакою мовчазної згоди з позицією Коваленка. До речі, у 2016 році керівник УПЦ МП Онуфрій підвищив Луку до митрополита – теж яскрава ілюстрація схвалення політики запорізького підлеглого. Онуфрія, нагадаємо, вважають уособленням абсолютної лояльності Москві.

Події в Запоріжжі винесли на поверхню ще одну проблему – наявності в єпархії Московського патріархату власного "силового крила" під назвою "Радомір", яке при нагоді фізично підтримає церкву в боротьбі з "ворогами". Щоправда, і священики, і сам "Радомір" всіляко відхрещуються від прізвиська "православні тітушки", яке до них "приліпилося". Мовляв, організація займається лише добрими справами на кшталт виховання молоді. Причетність до побиття бійця АТО, що приніс іграшки до церкви, вони заперечують. Але, дивлячись на міцних молодиків (іноді – в камуфляжі та бронежилетах зі зброєю), чомусь їм ніхто не вірить.

Складається враження, що у Московському патріархаті докладають всіх зусить, аби ця неприємна для них ситуація не забувалася. Наприклад, 9 січня ось такий "урок християнської любові" надав протоієрей з оточення Луки Олександр Овачаренка, пишучи у "Фейсбуці" про "знищення" і натякаючи при цьому на цілком реальних людей - запорізьких волонтерів, які повідомили про напад на учасника АТО біля храму.

Черга запорізьких "навколоцерковних" скандалів викликала хвилю ненависті до УПЦ МП по всій Україні навіть у далеких від релігійних справ людей.

Опитування радіо "Свобода": чи змінилося ставлення запоріжців до церкви після скандалу з УПЦ МП

Дехто вважає, що ця історія коштуватиме запорізькому митрополиту посади. Здається, відправка архієрея в якийсь черговий "Конотоп" (як свого часу Іосіфа) – єдиний спосіб для Московського патріархату хоч якось "зберегти обличчя" в цій ситуації. Але чи зможе це врятувати церкву від серйозних втрат репутації, прихожан та, відповідно, грошей – велике питання.