Кибитка - для себе, вілла - для коня: як живуть румунські цигани-мільйонери (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Після прогулянки кварталом бідних циган Бухаресту ми вирішили подивитися на життя їхніх більш успішних земляків. Тому наступного дня вирушили у Бузеску – "мажорне" ромське село у сотні кілометрів від столиці.

Побачивши табличку з назвою на в’їзді до села та озираючись з вікна мікроавтобусу, я трохи занервував – невже ми щось наплутали і це якесь не те Бузеску? Будинки як будинки, звичайні вулиці, а де ж те, заради чого ми сюди їхали? Проте коли наша маршрутка наблизилася до центру села, сумніви мене полишили: попереду почали вимальовуватися силуети масивних будинків (англомовні румуни в розмовах називали їх не інакше як castles – замки) та чудернацькі архітектурні деталі.

Виходимо та озираємося, оцінюючи буяння фантазії архітекторів.

Деякі будинки мають свою "біографію".

Ось цей, з білими колонами, іменем власника та датою побудови – напевно найвідоміший. Його господар, Дан Фінуту, був впливовим бізнесменом із репутацією бандита. Одного разу його судили, і все йшло до ув’язнення. Фінуту зухвало пообіцяв, що якщо "вирішить питання" та лишиться на волі, то збудує собі копію того самого суду і житиме в ньому.

Так і вийшло. Дан Фінуту прославився на всю країну як людина, що мешкає у "суді". Чотири роки тому він загинув у аварії, похорон транслювали по телебаченню.

Ось, до речі, та сама будівля суду, яку копіював Дан Фінуту. Схожа?

Йдемо далі. Є садиби, споруджені з не меншим розмахом, є двоповерхові котеджі, які на тлі інших виглядають скромними.

Звичайно, українці бачили і значно більш круті "хатинки". Але тут вражають ця безкомпромісна еклектика та сміливі архітектурні рішення. Навіть помістя визнаного поціновувача прекрасного Віктора Пшонки ззовні було більш стриманим.

Уява навіть намалювала сцену спілкування замовника з архітектором:
Замовник (гортаючи каталог): "Дивись, ось непогана штука, ще отаку хочу, плюс леви, бажано з позолотою, і он вежа красивенька така!"
Архітектор (несміливо): "Але ж це різні стилі, не можна поєднувати…"
Замовник: "Та яка різниця? Аби красиво було! І дивись, бачиш он той прикол на сусідському будинку через дорогу? Хочу такий самий, але вдвічі більший, і щоб сяяв!"

Поширена місцева модифікація паркану – з нержавіючої сталі.

Комфортна "лавочка".

Обережно, корови!

Із перших хвилин у Бузеску нас не полишало дивне відчуття. Щось тут не так, як має бути, чогось не вистачає. Раптом зрозуміли: людей! У селі Бузеску є гроші та "понти", але нема мешканців!

Ось ця бабуся (можливо, мати власника майбутньої вілли) – чи не єдина людина, яку ми тут зустріли. Плюс декілька будівельників та кілька дітей на бричці.

Вже потім нам пояснили: значна частина мешканців села, аби дозволити собі такі палаци, працює в Західній Європі. Більшість – у не дуже легальних галузях (принаймні так прийнято вважати). У рідне село вони приїжджають нечасто.

Навіщо ж будувати ці маєтки і не жити в них? Для статусу! Вже не перше десятиліття між сусідами триває неофіційне змагання "в кого багатший будинок".

До речі, серед місцевих, які все ж лишилися у селі, далеко не всі поспішають переїжджати до новозбудованих особняків. Деякі лишають жити в кибитках поруч із будинками. А ті хай виконують основну функцію – підвищують авторитет господаря та викликають заздрість інших.

І ще одна тутешня "фішка". Більшість вілл сплановані таким чином, аби всередину міг вільно зайти супутник та улюбленець будь-якого цигана – кінь. І, якщо вірити румунам, трапляються навіть випадки, коли скакун ночує в будинку, а вершник – у кибитці поруч.

Про успішність хазяїна має знати не тільки сусід, а й будь-який відвідувач села. Для цього на багатьох фасадах вішають імена власників.

Ось наприклад, тезка легендарного співзасновника Рима – Рем. Це може бути як справжнє ім’я, так і прізвисько – тут можна також знайти "віллу Тарзана" та подібні кумедні об’єкти.

Ще тут люблять прикрашати будинки скульптурами.

Можна – з претензією на античність.

Колони теж не завадять.

Можна прикрасити стіни ромбами, схожими на логотип фірми "Умбро".

Або якимись кулями з шипами (популярний елемент, але чи має він якесь окреме значення, я так і не дізнався).

Ну а леви – то вже класика.

І нарешті вершина місцевої архітектурної думки – об’ємна емблема долару!

Ні, то ще був не апофеоз. Ось він! Як перевершити свого сусіда з доларом на буднику? Правильно – наліпити одразу дві такі емблеми (дивуюся що не додали знаки євро та фунту)! Вночі, як би бачимо, "бакси" ще й світяться - в них є ліхтарики. Ну а довершує картину дворянський герб попереду.

Оскільки ми майже не зустріли людей, то і потрапити всередину, нажаль, не змогли.

Інтер’єр одного з будинків у Бузеску. Фото: aljazeera.com.

Деякі власники будинків вже померли – на стінах висять меморіальні таблички з їхніми портретами.

Окремі будинки стоять недобудовані.

На кожній другій стіні – політична агітація (тут нещодавно пройшли місцеві вибори). Всі плакати – лише однієї партії (президентської Національної ліберальної), цигани виявили солідарність.

Лишаючи Бузеску та прямуючи в бік Бухаресту, згадуємо бідне циганське ґетто, в якому були вчора. Так, там набагато менше статків та гламуру, ніж тут. Але відчувається, що щастя там точно не менше, а усмішок та життєвої енергії - навіть більше.