Диверсія на Запоріжжі: Як СБУ зіграла у свою гру з терористами та де вони тепер

У грудні Токмацький районний суд оголосив вирок організатору та виконавцю найгучнішої диверсії сепаратистів у Запорізькій області, що сталася понад три роки тому. Однак крапку в цій історії ще не поставлено

Depo.
8 січня 2018 12:00
ФОТО: depo.ua
Диверсія на Запоріжжі: Як СБУ зіграла у свою гру з терористами та де вони тепер

На Запоріжжя прийшла війна

"А ти новини не чув ніякі? Там у мене страшне що вдома робиться. Чотири залізничні мости у повітря злетіли. Диверсанти. Схоже, що бендери, американці."

Це фрагмент телефонної розмови 59-річного жителя Запорізької області Миколи Дубини, що відбулася наприкінці червня 2014 року (тут і далі вказується дійсний на той момент вік фігурантів). Слова, які чоловік адресував своєму знайомому, можна назвати напівправдою: підрив мосту дійсно був, але лише одного – на виїзді з Оріхова, райцентру, де жив сам Дубина. Сталося це за півтори доби до розмови – в ніч на 24 червня.

Фраза "злетів у повітря" теж є перебільшенням: вибух (20 кілограмів у тротиловому еквіваленті) пошкодив опору і балку перекриття. На відновлення залізобетонної конструкції пішло півтора тижні, весь цей час поїзди ходили іншим шляхом.

Текстовий файл із розшифровкою розмов Дубини не передає інтонацій, але там, де він говорить про підрив, явно не обійшлося без іронії. Обидва учасники діалогу прекрасно розуміли: "бендери" з американцями тут ні до чого.

Та й взагалі, напевне, кожен, хто чув новину, здогадувався, звідки насправді "стирчать вуха". Те, що постраждав міст, через який на схід доставляли військо і техніку, вочевидь, теж не було випадковістю. На той час вже третій місяць на Донеччині (до межі з якою від Оріхова – якісь 90 кілометрів) тривала війна. Відкриті виступи сепаратистів всюди, крім двох областей, вдалося загасити, потенційні лідери "республік" або були арештовані, або втекли, але ситуація все одно лишалася хиткою.

Ніхто не знав, що буде наступного дня: може, українська армія звільнить Донецьк із Луганськом, а може, бойовики з російськими "іхтамнєтами" підуть у наступ на Маріуполь, Запоріжжя та Харків. Наприкінці травня у Бердянську, наприклад, знешкодили групу бойовиків, для яких морем з Криму доставили цілий арсенал. Вибух в Оріхові став першою успішною серйозною диверсією на території області. "Війна прийшла і до нашого краю", - так тоді писали запорізькі ЗМІ.

Того ж дня, 25 червня, Микола Дубина, який перебував у Донецьку, зателефонував в Оріхів синові. Той повідомив батьку "смішну новину": "Повісили фоторобот по всіх магазинах в Оріхові. Підривника ніби. На магазині, на "Дев'ятці", типу того, що з ним ще три людини було, зріст, прикмети, фоторобот".

Дубина-старший зітхнув із полегшенням: СБУ, яка розслідувала цей випадок як диверсію (ст. 113 ККУ) шукає чотирьох молодих людей, серед яких одна дівчина. Ще й фоторобот, наскільки можна зрозуміти зі слів сина, помилковий. Тобто "промазали" по всіх параметрах: і вік, і кількість людей, і зовнішність – не ті. Бінго! "А що ж, люди працюють", - зі знущанням додав у слухавку чоловік.

Їхав лікуватися, а став бойовиком

Микола Дубина народився у Оріхівському районі. Жив у райцентрі разом із дружиною та сином. До війни працював токарем на місцевому підприємстві. Підробляв ремонтом вогнепальної зброї – його добре знали всі оріхівські мисливці. Подейкують, не гребував і переробкою газових та травматичних "стволів" на бойові, що, звичайно, є незаконним. У минулому чоловік неодноразово був засуджений – зокрема за хуліганство. Одного разу навіть вбив людину з рушниці, але суд його виправдав – опонент Дубини вдерся до нього додому та погрожував ножем, тобто це був самозахист.

Політикою оріхівський токар не цікавився – принаймні у партіях та громадських рухах не перебував, на мітинги не ходив. Коли він "підхопив" ідеї "русского міра", достеменно невідомо. 14 квітня 2014 року Дубина сів на свій мопед та поїхав на схід – у Донецьк. Дружині та сину сказав, що їде лікуватися. Чоловік хворіє на хронічний гепатит С, а у Донецьку живе його брат, жінка якого працює місцевій лікарні – вони мали допомогти родичу лягти на лікування.

Утім, діставшись до міста, Дубина попрямував не у лікарню, а до будівлі облдержадміністрації. Її на той момент контролювали ті, кого російське телебачення називало "прибічниками федералізації". Перед цим інші "прибічники федералізації" з автоматами та вигуками "не заходьте за порєбрік!" захопили Краматорськ та Слов'янськ, у відповідь на що в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції.

Біля оточеної барикадами будівлі Донецької ОДА Дубина зустрів бойовика-сепаратиста на прізвисько "Мексиканець" (інтернет знає лише одного "Мексиканця" з "ДНР" – колишнього військового 25-ї бригади ВДВ України Максима Тетякіна).

"Мексиканець" перевірив документи оріхівця, розпитав, що він тут робить, і запропонував стати до лав "ополчення ДНР", обіцяючи в якості винагороди забезпечити те саме необхідне лікування. Дубина погодився та здав бойовику свій український паспорт. Забігаючи наперед, зазначимо, що полікуватися в Донецьку йому так і не вдалося.

Ця версія базується лише на словах Дубини та здається нелогічною – мовляв, приєднався до бойовиків майже випадково. Ті, хто добре знає цю справу, вважають, що чоловік із самого початку їхав у сусідню область, аби приєднатися до "ополчення Донбасу", а "лікування" – лише прикриття, хоча довести це нічим не можна.

Як би там не було, токар Дубина став учасником сепаратистських угруповань з позивними "Іванич" і "Старшина". У квітні він – лише повар "ополченців", а з травня – член новоствореного батальйону "Восток". "Старшині" видали форму та автомат, він стояв на блокпосту в Пісках. Чоловік каже, що в цей час не розповідав рідним про те, що робить у Донецьку. Але і не "шифрувався" – наприклад, роздавав інтерв'ю іноземним ЗМІ про те, що "України більше немає", "ДНР буде незалежною" та навіть про "діда, якого у Сердловській (тобто на Уралі?! – Ред.) області вбили бандерівці".

У середині червня на колишній донецькій базі Внутрішніх військ, яку тепер займав "Восток", зі "Старшиною" говорив один із командирів батальйону. Він знайшов для підлеглого нове завдання, більш серйозне, ніж приготування їжі чи чергування на блокпосту. Дубина мав вирушити у рідну область та робити диверсії – підривати залізничні та автомобільні мости, а також інші важливі об'єкти. Крім того, що подібні цілі зажди цікавлять будь-яких диверсантів, тут було ще одне, тактичне міркування: через Запорізьку область на Донеччину їхали українські війська, і пошкодження шляхів мало цьому завадити. На "Старшину" вибір пав не випадково: він не тільки добре знав рідну область, а й служив у армії сапером.

"Довелося згадати армію, молодість" - з телефонних переговорів Миколи Дубини.

Міни в малинових хащах та китайський будильник

Першим об'єктом для диверсії мав стати залізничний міст на виїзді з Оріхова.

Одному таке завдання не виконати, і Дубина став шукати поплічників серед сепаратистів, з якими познайомився останнім часом. Першим зголосився 37-річний Сергій Барановський з Донеччини. Серед бойовиків він був відомий як "Анадоль" – від назви його рідного села у Волноваському районі. До війни Барановський був далекобійником та, як і "Старшина", політикою не цікавився. Він теж непогано знав дороги Запорізької області – часто возив туди вантажі.

18 червня біля "сепарського" блокпосту в Пісках зупинився вантажний ЗІЛ, з якого вийшов Микола Дубина. Бойовики передали йому цілий арсенал для майбутньої "роботи" на Запоріжжі.

"…п'ять бойових гранат РГД-5, бойову гранату Ф-1, сім бойових підривників дистанційної дії УЗРГМ (УЗРГМ-2), тротилові шашки масою 200 грамів кожна у кількості 23 одиниці, бойову мінометну міну, дві бойові протипіхотні осколкові міни МОН-50, бойову реактивну протитанкову гранату РПГ-18, дві бойові реактивні протитанкові гранати РПГ-26, бойовий реактивний піхотний вогнемет РПО-А "Шмель", дві бойові малогабаритні реактивні вогнемети МРО-А, п'ять автоматів Калашникова АК-74, армійську гвинтівку "СВД", 125 бойових патронів калібру 5,45 мм, вісім бойових патронів калібру 7,62 мм, один карабін "СКС", 30 патронів калібру 7,62 мм, чотири протитанкові міни ТМ-62М, два бойових запали" - з матеріалів кримінальної справи.

Все це "деенерівці" завантажили у кузов вантажівки та засипали вугіллям. Вночі "Старшина" та "Анадоль" перевезли зброю та вибухівку на Запоріжжя. Маскування виявилося надійним – ЗІЛ успішно проїхав українські блокпости. У Гуляйпільському районі чоловіки заїхали додому до троюрідного брата Дубини, де весь арсенал перекинули до його ВАЗу. Легковик пригнали вже в Оріхів та лишили на подвір'ї будинку Дубини. Згодом "Іванич" сховав чотири міни в кущах, а дві гранати поклав до столу на власній кухні. Все інше поплічники вивезли у лісосмугу біля піщаного кар'єру на виїзді з Оріхова. Там вони облаштували схованку – загорнуті у поліетилен запаси зарили в землю.

Перший етап "операції" Дубина завершив успішно, після чого почав робити бомби з годинниковим механізмом. Для цього треба було купити пару будильників та батарейки до них. Аби ніде зайвий раз не "світитися", Микола Дубина доручив цю місію 23-річному сину Олександру.

Хоч сам "Старшина" і був знайомий з вибухівкою, йому телефоном прямо з "ДНР" підказував, що і як робити, більш досвідчений підривник на прізвисько "Професор". Дубина та Барановський приєднали до годинників ті самі протитанкові міни, заховані в малинових кущах. Одну з бомб 21 червня заклали в нішу на мосту, але вибуху не дочекалися. Виявилося, що детонатор не спрацьовує – замало напруги від батарейок. Довелося купити нові, потужніші – з ними все пішло як треба. Детонатори випробували на подвір'ї Дубини, поки рідних не було вдома.

Нарешті настала "година ікс" – диверсанти вирушили "на діло". В ніч на 24 червня у ЗІЛ сіли троє – старший та молодший Дубини і Барановський. До диверсії мали приєднатися якісь сепаратисти з Кам'янки-Дніпровської (чи однойменного району), з якими контактував "Старшина". Але в останній момент вони передумали брати в цьому участь, чим викликали роздратування Дубини.

Машину зупинили у посадці за 300 метрів до мосту. "Іванич" та "Анадоль" вийшли, лишивши Олександра Дубину в машині. Пізніше всі учасники диверсії в один голос стверджували: Дубина-молодший не знав, куди й навіщо вони їдуть.

Двоє чоловіків з вибухівкою пішки дісталися до мосту та здійнялися на нього. Микола Дубина через отвір у залізничному полотні спустився на опору мосту, а Барановський згори передав йому сумку з бомбою. "Старшина" налаштував будильник – він мав спрацювати за півтори години. Обидва спустилися й повернулися до машини. Дубину-сина висадили Оріхові й наказали нікому не розповідати, де він був, і взагалі не казати, що батько вертався з Донецька. Після цього чоловіки поїхали в бік "ДНР", дорогою сховавши другу бомбу (яку, власне, робили "на потім") в лісосмузі біля села Верхня Терса. Вони навіть встигли здалеку побачити "плід" своєї "праці" – спалах від вибуху на мосту.

Язик диверсанта - ворог диверсанта

Наступні дні Микола Дубина в Донецьку насолоджувався резонансом від підриву мосту. Але й на лаврах не спочивав – зокрема, 26 червня взяв участь у тривалому та важкому штурмі донецької військової частини Нацгвардії №3004, під час якого отримав легке поранення.

Та сама частина після штурму

Звістка від сина про те, що СБУ шукає якихось трьох молодиків та дівчину, розбудила в ньому справжній азарт. Він телефонував то одному, то іншому знайомому, і хизувався своєю "акцією": мовляв, зайди в інтернет, набери "Оріхів міст диверсія".

"Я їм "подарунок" зробив. Нехай своїм ходом, (лається), їздять, нема чого на паровозах кататися" - з телефонної розмови Миколи Дубини.

На куражі "Старшина" говорив вже не про один, а про чотири мости, а також вигадав історію про те, що якогось сепаратиста в останній момент зловили з мішками вибухівки на греблі Дніпрогесу. Швидше за все, ним керувало банальне бажання збільшити свій авторитет в очах соратників. До речі, такою ж бравадою можуть бути і слова чоловіка про те, що він "здобув автомат у бою", вбивши для цього військового з Дніпропетровська.

"Виявляється, Запорізька область моя прокидається теж… У моєму містечку рвонули місток добре. Вже і Нацгвардія розбіглася бігом… Справа в тому, що вже фоторобот є. Бендери найняли америкосів, тому що їм вигідна війна. Але роти закрив багато хто. А тепер не в Слов'янську бомби падають, не під Донецьком в аеропорту, а вдома, торкнулося. Мислення одразу змінилося. Бендер не було - ніхто не підривав нічого" - з телефонної розмови Миколи Дубини.

Іноді з розшифровок розмов важко зрозуміти, жартома чи всерйоз "Старшина" переповідає товаришам популярні серед "ватників" байки про "американців" та "правосеків, які розстрілюють українських строковиків за відмову воювати та ґвалтують їхніх матерів". Ворогів бойовик присягався "душити й чавити", "хоч на культях, хоч без зубів". Тобто це точно був не "випадковий пасажир", а завзятий ідейний сепаратист.

Ще одна цікава деталь – згадка про похресника, що воює за Україну в складі однієї з бригад ВДВ.

" Розумієш, він воює проти мене, я проти нього. Але у нього шансів немає, тому що я 40 років зі зброєю. Я його вб'ю першим пострілом", - з телефонної розмови Миколи Дубини.

Обговорює Дубина і плани майбутніх диверсій – то замовляє нові будильники з батарейками, то просить вибухівку. Про це він каже відкрито, майже ніяк не маскуючись. Швидше за все, він і не підозрював, що його телефон давно слухає СБУ.

Під підозру спецслужби оріхівський токар, що поїхав "лікуватися в Донецьк", потрапив у перший день після підриву – 24 червня. Про найцікавіше - як на нього вийшли - в СБУ, на жаль, не говорять. Але підтверджують: наступного після вибуху дня точно знали, що підрив – справа рук Миколи Дубини.

А як же розшук трьох хлопців та дівчини? А фоторобот? Все просто – це був лише "фокус" СБУ, аби "клієнт" втратив пильність і повернувся на Запоріжжя для нових диверсій. Зображення обличчя оперативники витягули з якоїсь давно забутої справи.

"Робота" триває

Після успішної "вилазки" Дубина мав справді "наполеонівські" плани – в поле його зору потрапили об'єкти Оріхівського, Пологівського, Гуляйпільського, Токмацького та Чернігівскього районів Запорізької області. Його соратник "Анадоль" теж нікуди не дівся й планував "працювати" далі.

"Раз щипнули - повернулися сюди", - Микола Дубина у телефонній розмові про майбутні диверсії. "Сюди" – це у "ДНР".

Взяти участь у майбутніх диверсіях погодилися двоє жителів Волновахи, знайомі Барановського. Про першого, "Якуба", майже нічого невідомо. Другий - 45-річний Олександр Виштикайло, який, судячи з його резюме на сайтах вакансій, тривалий час працював начальником охорони на різних підприємствах та шукав аналогічну роботу в 2014 році (бажано в Донецьку).

До війни чоловік був "козацьким офіцером" – при чому, як не дивно, в "Українському козацтві".

Навесні 2014-го він мав знайомих серед активістів "ДНР", і саме через нього до сепаратистського руху долучився "Анадоль". Ще маленька деталь до портрету: у мережі можна знайти "відкритий лист" Виштикайла до Путіна з проханням дати російське громадянство за прискореною процедурою та скаргами на нову українську владу. При цьому очевидно - і за дизайном, і за відсутністю будь-яких контактних даних - що сайт насправді ніякого відношення до Путіна та його адміністрації не має.

Приєднався до групи і вже знайомий нам "Професор", який мав майструвати бомби. Таким чином, група складалася з п'ятьох людей.

4 липня Дубина, "Анадоль", "Якуб" та Виштикайло на мінівені Volkswagen Transporter (що належав "Якубу") поїхали на вже згаданий блокпост у Пісках, де "затарилися" серйозним вантажем вибухівки, який повезли до Волновахи. У гаражі "Якуба" більшу частину вантажу сховали в порожнини стінки "Фольксвагена", попередньо знявши бокові панелі. Інше поклали у мопед Дубини, ще трохи лишили в гаражі.

Рано вранці 8 липня вся п'ятірка вирушила з Волновахи (на карті під номером 1) на Запоріжжя. Аби не привертати зайвої уваги, група розділилася: "Старшина" і "Професор" поїхали мопедами, а інші троє – мінівеном. Рухалися різними дорогами, домовившись зустрітися у селі Залізничне (№2 на карті) під Гуляйполем. Але до місця ніхто не доїхав: всіх "прийняли" оперативники СБУ, які давно "вели" всю групу. Двох на мопедах затримали біля села Рівнопілля Гуляйпільського району (№3), а трьох на мінівені – у Кінських Роздорах Пологівського району (№4).

Опір ніхто з диверсантів не чинив – все відбулося за лічені секунди. Примітно, що "Анадоль" саме того дня відзначав 38-річчя.

Микола Дубина після затримання. Це єдине його фото, яке вдалося відшукати

"Підривник-консультант" - "Професор"

Дубина досі був впевнений, що СБУ шукає трьох хлопців та дівчину. Тому ніяк не міг второпати, хто це вдягнув на нього кайданки та куди його везуть. Зрозумів тільки тоді, коли машина з ним заїхала у внутрішній двір обласного управління СБУ.

При цьому одразу після затримання "Старшина" попередив тих, хто його схопив: з мопедом треба обережно, він замінований. Про аналогічний "сюрприз" зізналися й члени групи, що їхала мінівеном: вибухівка, захованна під обшивкою, була прикріплена до мотузки та чеки. Якби хтось почав різко зривати обшивку, "Фольксваген" злетів би у повітря разом зі всіма.

Вибухівка під обшивкою мінівену

Того ж дня взяли й сина "Іванича" – Олександра Дубину.

До суду досиділи не всі

Старший Дубина одразу "розколовся" та співпрацював зі слідством. Барановський теж нічого не заперечував, хоча й розповідав без "наснаги" - з нього свідчення довго витягували уточнюючими питаннями. До речі, саме "Анадоль" розповів про схованку зі зброєю у посадці біля кар'єру – СБУ про неї взагалі не знала.

Арсенал з-під землі. Ліворуч у кайданках сидить "Анадоль"

Виштикайло та "Якуб" своєї провини не визнавали – мовляв, виконували другорядні ролі та про диверсії нічого не знали.

Дубина-молодший також заявляв, що не здогадувався про те, чим займається старший: будильники купляв, возив куди просили, допомагав вивантажувати якісь речі, але навіщо це все, не цікавився.

"В судовому засіданні обвинувачений Дубина Олександр Миколайович не визнав себе винним та надав суду показання про те, що у відносинах з батьком Дубиною Миколою Івановичем він завжди розумів і виконував вказівки батька без будь-яких його роз'яснень, оскільки його так виховав батько, по-воєнному розуміти слова без додаткових роз'яснень", - з тексту судового вироку у справі.

На невинуватості молодшого Дубини наполягали і сам "Старшина" та його дружина, що йшла у справі свідком. В історії з сином був ще один епізод, що не мав прямого відношення до диверсій. На початку липня 2014, коли старший Дубина готував другу "вилазку", його дружині хтось надіслав СМС із погрозами та вимогою віддати велику суму грошей.

"50 000 не багато? Погано "на крису" тітко. За твоїм дядькою боржок є. Треба б віддати. Інакше - чекайте в гості", - СМС із погрозами дружині Миколи Дубини.

Батько та син обговорювали цей випадок, і Микола порадив Олександру приготувати рушницю з набоями (легальну) на випадок візиту гостей, а також нагадав про два "вироби" в хаті, якими можна захиститися. На думку одразу спадають гранати, які "Старшина" сховав у столі, але син стверджував, що не зрозумів натяку батька і подумав про якісь дві заточені палиці (а про існування гранат, відповідно, гадки не мав).

Всіх шістьох підозрюваних з огляду на тяжкість злочинів суд відправив у СІЗО. Але протягом 2014 року четверо (всі, окрім двох оріхівців) дивним чином вийшли з-під варти, втекли (очевидно, в "ДНР") та з тих пір перебувають у розшуку. Правоохоронці ситуацію офіційно не коментують. Однак журналісти завдяки власним джерелам дізналися, в чому справа: диверсантів обміняли на наших полонених. Це підтверджує і наданий нардепом Надією Савченко та оприлюднений "Миротворцем" список бойовиків, яких обміняли у 2014-2015 роках – принаймні Барановський з Виштикайлом там є.

А формальні втеча та розшук підозрюваних нібито потрібні через те, що офіційно нема юридичної процедури обміну фігурантів кримінальних справ, яким ще не оголошено вирок. Про подальшу долю тих, кого обміняли (зокрема чи повернулися до лав бойовиків) нічого не відомо. Лише про Виштикайла кажуть, що в козацтві йому дали генеральське звання.

Сподівався на обмін і "Старшина". Подейкують, правоохоронцям він заявляв, що якби після обміну потрапив у "ДНР", то не лишився б там, а повернувся додому. При цьому спробувавши "виманити" на контрольовану Україною територію когось із впливових сепаратистів та здати українським "силовиками". Як би вийшло насправді і наскільки щирим був Микола Дубина, ми не дізнаємося – його так не обміняли. Вважається, що відпускають на волю в подібних випадках не всіх підозрюваних – хтось все ж має відповідати. А "Старшина" серед всіх був найактивнішим.

"А тут керівництво займається диверсійною роботою. Я командир диверсійного загону", - з телефонної розмови Миколи Дубини, 5 липня 2014 р.

Попередивши під час затримання оперативників про замінований мопед, Дубина пізніше на допитах зізнався: йому здається, що ці два кілограми пластиду з детонатором швидше призначалися для нього самого. Тобто "деенерівці" прибрали б свого диверсанта, якби той зробив щось не те, або просто після чергової "акції" – бо забагато знав. "Іванич" додав, що, на його думку, "Анадоля" "прикріпили" до нього, аби спостерігав і контролював. При цьому таке завдання, на його думку, дали не сепаратисти, а ФСБ – Дубина вважає, що російська спецслужба завербувала його найближчого поплічника. Якби в якийсь момент оріхівець вирішив "дати задню" чи здатися, "Анадоль" його б швидко "прибрав" – при собі він завжди носив пістолет з глушником.

Процес, що "розколов" колегію

Миколу Дубину та його сина Олександра судили разом в їхньому рідному Оріхові. Справу розглядала колегія з трьох суддів. З батьком було все зрозуміло: він все розповів на допитах і далі від своїх слів не відмовлявся. У якості обставин, що пом'якшують вирок, суд зарахував каяття, співпрацю зі слідством (покази проти інших членів групи) та поганий стан здоров'я – той самий гепатит С. У лютому 2016 року суд визнав "Старшину" винним у диверсіях, створенні терористичної групи, зберіганні зброї та виготовленні вибухівки, і призначив 12 років позбавлення волі. Крім того, він мав відшкодувати "Укрзалізниці" завдані збитки – 964 тисячі гривень.

Важче було ж сином Олександром. Версія про те, що він нічого не знав та сліпо виконував вказівки батька без жодних питань, виглядає неправдоподібною. Як і твердження про те, що "вироби для захисту" – це якісь гострі дрючки, а не гранати. Водночас ті, хто спостерігав за ходом справи, вважали, що Дубина-молодший допомагав батьку не з антиукраїнських переконань, а через сімейний обов'язок.

Думки членів колегії щодо Олександра Дубини розділилися. Головуючий у справі Сергій Гальчанський наполягав, що чоловік винуватий, а судді Неоніла Фісун та Лариса Щербань були переконані, що складу злочину в його діях нема. Тому в результаті сина "Старшини" виправдали та звільнили з зали суду.

Всі троє членів колегії оголосили окремі думки (офіційний документ, у якому суддя викладає сутність незгоди з іншими суддями). Гальчанський у документі стояв на тому, що Олександр Дубина винний. Фісун та Щербань звинуватили колегу у багатьох порушеннях, зокрема одноосібному прийнятті рішень, приниженні колег, тиску на них і на свідків, та навіть у "фальсифікації тексту вироку".

Випадки, коли судді в такий спосіб "виносять сміття з хати", трапляються не часто, а з такими формулюваннями – тим більше. Того ж року Сергій Гальчанський був звільнений з посади судді. Чи зіграв у цьому роль скандал з вироком Дубині, невідомо.

На вирок одразу ж були подані дві апеляції. Дубина-старший вважав вирок занадто суворим та вимагав знизити термін. А прокуратура наполягала, що Олександр Дубина все ж винний.

Апеляційний суд призначив новий розгляд обох справ – тепер не в Оріхові, а у Токмаку. Молодший Дубина скористався тим, що його випустили, і втік до Росії. Зараз він перебуває у розшуку. А його батьку на початку грудня цього року оголосили новий вирок: 11 років, тобто на рік менше, ніж було. Три роки "Старшина" пробув під вартою, і за "законом Савченко" йому цей час порахували як шість. Тобто на волю він вийде десь за п'ять років.

А інших учасників диверсійної групи судять або вже засудили заочно. Барановський отримав 11 років, в "генерал козацтва" Виштикайло – 12.

Заглавне фото: vv.com.ua.

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя