Не пірнали в ополонку і влаштовували бої: Як козаки святкували Водохреще

Козаки на Січі не знали такого звичаю, як пірнання в ополонку на Водохреще. Про козацькі традиції на Йордан та коли українці почали занурюватись в ополонку Depo.Запоріжжя розповіли завідувач відділу історії Національного заповідника "Хортиця" Олександр Мірущенко та президент обласної федерації козацького бойового мистецтва "Спас" Костянтин Рижов.

Козацьке святкування Водохреще

Як й інші релігійні свята, Водохреще було популярним серед запоріжців. За словами Олександра Мірущенка, найбільше інформації про це надає колишній запорозький козак Микита Корж (помер у 1835-му у віці 105 років, його усні про життя та побут на Січі були записані на початку XIX століття і збереглися до наших днів, – ред.). Водохреще Корж називає Йордань. Згадує, що зазвичай на релігійні свята січові козаки з усіх куренів без винятку, а також із зимівників та промислів збиралися парадом і йшли до церкви при всіх своїх регаліях і зброї, і піхота, і кавалерія. Кожен курінь стояв на січовому майдані зі своїм прапором. Поки не завершиться літургія – знімали шапки.

По завершенню літургії з церкви виходило духовенство, попереду настоятель з хрестом, за ним інші церковні служителі. Вони очолювали процесію до річки. За ними йшло військо Запорозьке зі знаменами й артилерією. "Коли після молитви настоятель занурював хрест у воду, козаки давали залп з усіх гармат і рушниць одночасно. Далі священник ще тричі занурював хрест у воду і проводилася стрілянина з гармат", – розповідає Мірущенко. 

Президент обласного "Спасу" Костянтин Рижов зазначив, що напередодні Водохреща з криги вирізали великий хрест і поливали відваром з буряку. Після освячення води цей хрест виставляли й проводили бої "лава на лаву". "Запоріжці обов’язково билися саме на льоду. Козаки накладали цей мілітаристичний елемент (бої) в усі святкування. Вони навіть заходили до церков зі зброєю, куди не можна було, та виймали трошки шаблю, демонструючи, що вони готові битися за віру", – розповів Рижов.

Бій "лава на лаву" у сучасному Запоріжжі

Після молебню та освячення води молодь бралася битися село на село (або якась частина села). "У ХІХ столітті билися навіть чиновники. Переможці забирали цього хреста. Вважалося, що у села-переможця буде вдача та хороший урожай у наступному році. Бог буде посміхатися цим людям", – зазначив президент обласного "Спасу".

Також Рижов додав, що билися саме на кризі через те, що в лісових зонах це було не зручно, а замерзла річка давала необхідний простір. "Через це кочівники не могли ними (лісами, – ред.) проходити, бо там встановлювали різні пастки. Було дуже небезпечно влітку йти по лісах до Київської Русі. Доріг тоді як таких не було, грабувати теж не було кого, тому вони йшли взимку. Оскільки те, що влітку було перешкодами, взимку здавалося нормальними дорогами, та можна було проходити по річках, кочівників намагалися зупинити сутичками. Місцеві жителі зустрічали їх на льоду. Навички боїв на льоду також формувалися в забавах "лава на лаву", – розповів Костянтин Рижов.

Президент обласного "Спасу" зазначив, що бої "лава на лаву" на Водохреще та традиція вирізання хреста зникли вже за часів СРСР, в період колективізації. 

Традиція пірнання в ополонку

Як розповів кандидат історичних наук Олександр Мірущенко, одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист та етнограф Олександр Потебня у своїй праці "Про міфічне значення деяких обрядів та повір'їв" 1856 року. Потебня зазначав, що подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх.

"З другої половини ХІХ століття з’являються повідомлення про поодинокі занурення у воду у різних українських губерніях, а дівчата бігали до річки вмиватися. Ополонку ж у формі хреста вирубували, щоб священник міг освячувати хрест", – зазначив Мірущенко. 

За словами Рижова, традиції пірнання в ополонку не було, оскільки українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до освячення, до води як до святині: "З річки чи ставка всі намагалися набрати води у підготовлені та спеціально прикрашені посудини. Тому дико би виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирали воду, а хтось поруч змивав у ній свої гріхи".

Традиція масового пірнання з’явилася не так давно. "Це вже було в новій Україні. У радянські часи було модне моржування. Тоді люди не збиралися масово на такий захід. А з часів незалежної України почали поступово впроваджувати пірнання в ополонку на Водохреще, – зазначає Рижов. – Пам’ятаю, як це починалося. Ми одні з перших проводили купання на початку 2000-х років. Запрошували священника, який освячував воду, а вже після цього усі охочі купалися. Тоді збиралося кілька десятків спасівців та просто жителів міста. А вже при мері Олександрі Сіні (2010-2015 роки, – ред.) почали робити масові купання. Тепер це офіційно проводиться. Місто все організовує, рятувальники виставляють намети. Сьогодні це стало традицією по всій Україні та інших країнах".

На думку Рижова, в пірнаннях в ополонку на Водохреще немає нічого поганого. "Я вважаю, чому б і не купатися. Ісус Христос пірнав у річку, але крім нього теж були люди. Тоді це був поширений обряд хрещення. Хтось говорить, що не можна пірнати, "вода ж освячена". Але чому ж не можна?" – розмірковує він.

Цьогорічні водохресні пірнання

Цьогоріч у Запоріжжі на Водохреще підготують дві локації для купання й освячення води: Центральний (з 7:00) і Правобережний пляжі (о 12:00). Під час проведення Водохреще там чергуватимуть рятувальні та медичні служби.

Запоріжцям радять дотримуватися таких правил:

• купатись у строго відведених місцях, що пристосовані для зимового купання з облаштованим заходом у воду;
• приходити до ополонки з супроводжуючим, взяти з собою туристичну ковдру або газету, щоб постелити під ноги при роздяганні та одяганні;
• купання треба проводити швидко; для новачка важливо лише пірнути у крижану воду та зразу виходити з неї;
• одяг має бути зручним, не тісним і з найменшою кількістю ґудзиків;
• перед купанням не можна вживати алкоголь і курити;
• не можна купатися на голодний шлунок і одразу як поїли.

Читайте також:

Банка гуталіну – шайба, льодовий майданчик – у кожному дворі: Як Запоріжжя ганяло на ковзанах