Архіви КДБ: Як шукали зраду на підприємствах Півдня України

У документах радянських органів державної безпеки, які стали доступними після розсекречення, міститься багато інформації про різноманітні спеціальні заходи спецслужб, зокрема агентурно-оперативну роботу серед найширших кіл населення. І на питання, а чи були взагалі такі жителі СРСР, які не цікавили НКВС-МДБ-КДБ, відповідь очевидна – ні. Працівники промисловості були лише однією з категорій радянських громадян, з яких чекісти не зводили недремного ока. Хоча, варто зазначити, що саме цій категорії у різні часи існування СРСР приділяли особливу увагу, адже на об’єктах промисловості мали працювати максимально лояльні до режиму люди.

Питання нагляду за працівниками фабрик, заводів, електростанцій тощо актуалізувалося після радянсько-німецької війни. По території Союзу були розпорошені безліч людей, чиї біографії доби окупації були прямою путівкою у "не надто віддалені місця". Насамперед, на підприємствах шукали саме таких. Ну, і звісно, окрема увага була прикута до тих, хто міг належати до іноземних розвідок. Про їх виявлення периферійні органи держбезпеки регулярно інформували республіканських керівників, а ті, у свою чергу, – партійне керівництво та КДБ СРСР.

У перший повоєнний рік така робота, зокрема, активно тривала на підприємствах Запорізької, Миколаївської та Одеської областей. До неї чекістами залучалися десятки агентів й інформаторів. У першій половині 1946 року у Запорізькій області було завербовано 54 особи, у Миколаївській – 84, а в Одеській – 245.

Титульна сторінка добірки копій доповідних записок і спецповідомлень МДБ УРСР за період з 5 по 23 серпня 1946 року

Серед найбільш цікавих, за визначенням самих працівників органів держбезпеки, справ цього часу згадувалася агентурна справа "Флегмона", яка розроблялася УМДБ Одеської області. Йшлося про групу з п’ятьох інженерів-технологів, які підозрювалися у належності до агентури SSI (спеціальної розвідувальної служби Румунії, зайнятою контррозвідкою) й, відповідно, могли продовжувати працювати на румунську розвідку і після війни. Серед них були геодезисти – інженерка Укрбудпромпроєкту Віра Радошевич і викладачка будівельного інституту Галина Кожевнікова, а також начальник штампувального цеху Одеського гальванічного заводу Леонід Кацюбинський.

Підставою для заведення справи стала інформація агентів "Смірновой" та "Бойкой". Ті повідомили, що ще інженери, збираючись разом, гостро критикують радянську владу, а також ведуть розмови про необхідність державного перевороту. "Органи" відреагували на сигнал й покопирсалися в недалекому минулому інженерів. З’ясувалося, що під час окупації вони співпрацювали з румунською розвідкою, зокрема показували входи й виходи з катакомб, відомі їм з передвоєнної секретної геодезичної зйомки.

У тому ж 1946 році одеськими чекістами за справою-формуляром розроблявся будівельник місцевої теплоцентралі Олександр Лукич. Під час фільтрації співробітникам МДБ стало відомо, що Лукич служив у білогвардійській армії Антона Денікіна, був поручиком канонерського човна К-17, брав участь у боях з червоними під Каховкою та Очаковим. Емігрував. Подальше життя Лукича було доволі мандрівним: Туреччина, Болгарія, Сербія та Франція. У Парижі він працював на автомобільних заводах "Рено" та "Сітроєн". Встиг побути таксистом, був мобілізованим до французької армії на будівництво укріплень.

Під час окупації Франції, у 1940-му, потрапив до німецького полону, був відправлений до Німеччини, де працював за фахом у різних містах. Далі на Лукича чекали фільтрація та добровільно-примусова репатріація на Батьківщину. Таким чином, білогвардієць-емігрант знову опинився в Одесі.

Зацікавило співробітників МДБ і те, що Лукич листувався із колишнім білогвардійцем, який і далі проживав у Парижі, та прохав останнього надіслати до Одеси його речі. Це дало привід запідозрити Лукича у роботі на іноземні розвідки.

У Запоріжжі у цей же час за справою-формуляром розроблявся нормувальник запорізького заводу №478 (нинішнє підприємство "Мотор Січ") Степан Жданов. Його підозрювали у належності до агентури СД (Sicherheinstsdienst – нацистська секретна служба безпеки).

Першою "іміджевою втратою" об’єкта розробки перед чекістами був факт проживання на окупованій території, оскільки Жданов був кандидатом в члени ВКП(б). Другою – факт арешту у 1942 році німцями саме за комунізм і "підозріле" звільнення. Агент МДБ "Король" повідомляв, що Жданов у колі знайомих розповідав, що на момент арешту в СД працювали його заводські колеги Амелін й Ковтун та хизувався, що перебуваючи у в’язниці, ні в чому не мав потреби.

Окрім того, чекісти мали інформацію, що продовжуючи працювати після війни на важливому оборонному об’єкті, яким був завод №478, Жданов дозволяв собі антирадянські вислови й збирав довкола себе однодумців.

Розробка заводчанина проводилася в напрямку з’ясування подробиць його діяльності як агента СД, можливо, перевербованого іншими спецслужбами.

У Миколаєві чекістів зацікавив робітник Енергокомбінату Микола Рябов. Було відомо, що на початку окупації Рябов добровільно з’явився до нового керівництва міста й запропонував розмінувати будівлю електростанції. Після цього був призначений начальником енерголабораторії електростанції, де й працював до повернення радянської влади. Разом із відступаючими німецькими військами виїхав до Німеччини. До Миколаєва повернувся по репатріації у 1945-му. Повернувшись на роботу, всіляко вихваляв німецькі порядки, порівнюючи з радянським безладом.

У МДБ було своє бачення щодо таких порівнянь. Рябова розробляли як агента СД, який й далі продовжував свою діяльність.

Загалом, у першій половині 1946 року на промислових підприємствах Миколаївської області співробітниками МДБ були заарештовані 16 працівників, Одеської області – 14, у Запорізької – 12.

Читайте також

Як російський "опозиціонер" допомагав німецьким окупантам на Півдні України

Якою була армія таємних співробітників і за ким нишпорила на Миколаївщині

Як передвоєнна гонка озброєнь поклала край життю і кар’єрам одеських "бракоробів"