"А ґудзик-то не наш!": Як на Запоріжжі німецьких розвідниць викривали

У 1939 році совєтський поет-пропагандист Євген Долматовський написав вірш "Брунатний гудзик" про пильного хлопчика Альошу, який знайшов на дорозі ґудзик із іноземними літерами та негайно приніс його до "начальника застави". Бійці чотири доби розшукували та нарешті спіймали шпигуна, на штанях якого бракувало того самого гудзика. Цей вірш - своєрідна квінтесенція параноїдальної шпигуноманії, яку в ті часи насаджувала комуністична пропаганда.

Не дивно, що подібні затримання "шпигунів" траплялися скрізь. Зокрема, на Запоріжжі, як свідчать архівні документи НКВС.

Німецьку шпигунку 21 лютого 1944 року виявив дільничний міліціонер Русаков у селищі Вознесенка (тепер це – Вознесенівський район Запоріжжя). Жінка мала паспорт на ім'я Валентини Чугуєвцевої. Документ був німецьким. Саме це і викликало підозру у стража закону.

Три доби затримана провела у міліцейській буцегарні, доки її не доправили до відділу боротьби із бандитизмом УНКВС по Запорізькій області, для перевірки особи. Вже там слідчі встановили, що жінку дійсно звуть Валентиною, їй 18 років, народилася вона і жила у місті Слов'янську у Сталінській (тепер – Донецькій) області.

На допиті Чугуєвцева підтвердила енкевдістам, що мешкала разом із рідними у Слов'янську, навчалася у школі. У вересні 1943 року, коли німці відступали з міста, жінка потрапила під облаву жандармерії. За її словами, сталося це 2 вересня, її та ще 25 місцевих дівчат відправили із рідної Сталінщини до Німеччини. Супроводжував їх німецький офіцер на ім'я Ервін. Їхали через Львів, де 18 вересня пройшли медичну комісію. Лише 25 вересня дівчата прибули до Берліну, їх розмістили у будинку, власника якого звали Генріх Шам. Там все було підготоване заздалегідь – житло, постіль, ліжка й харчування.

Впродовж двох тижнів, як свідчила Валентина, не відбувалося нічого дивного: усі були зайняті звичайною домашньою працею - прибирали будинок, доглядали худобу та збирали врожай на присадибній ділянці. Але все змінилося 10 жовтня, коли будинок перетворили на розвідшколу. Можливо, з перших днів новоприбулі мали адаптуватися, а куратори вивчали особливості їхньої поведінки.

Курс "молодого розвідника" був розрахований на три місяці, дівчатам викладали принципи радіозв'язку, навчали користуватися радіоприладами, зброєю (рушницями, револьвером "Наган", автоматами), друкувати на машинці, а також навчали німецької. Викладали у школі господар будинку Шама, офіцер Ервін, який привіз дівчат, та якійсь майор Цайзе.

Навчання у розвідшколі закінчилося 10 січня 1944 року. В цей день, за свідченнями Валентини Чугуєвцевої, її, разом із Луізою Гайдамакою та Магдою Щербиною, викликали до майора Цайзе. Він попередив, що вони мають потрапити у радянський тил в районі села Новоіванівка Чкаловського (тепер – Нікопольського) району Дніпропетровської області з розвідувальним завданням. Як значиться у протоколі допиту Валентини, всі троє погодилися та надали підписку про співпрацю з німецькими розвідорганами.

Валентина Чугуєвцева розповіла, що отримала позивний "Ада". Усіх трьох дівчат 15 січня у супроводі офіцера Ервіна відправили до Кривого Рогу, а звідти на автівці - до Новоіванівки, де була розташована німецька військова частина №72037. У селі розвідниць розмістили на квартирі Анастасії Головіної, за їхнє проживання сплачували німці. Дівчата жили разом до 14 лютого, коли німці почали відступати.

Валентина Чугуєвцева залишилася у Новоіванівці, Гайдамаку перекинули до села Шолохове (тепер Нікопольського району), а Щербину – до Нікополя. Як випливає з протоколу допиту, вони утрьох, після того як територію займуть радянські війська, мали зустрітися у Новоіванівці, узагальнити зібрану інформацію про розташування радянських частин, штабів й техніки та передати німецьким розвідорганам через Щербину, у якої мав бути радіопередавач.

За свідченнями Валентини, проживши лише три дні у Новоіванівці й не маючи бажання чекати інших розвідниць, вона вирішила піти з села додому - до Слов'янська. Але у Вознесенці її затримав пильний дільничний.

"Брунатним гудзиком" для дівчини виявився "аусвайс" - паспорт, який виписали німці. Чи дійсно вона отримала його в Німеччині, в матеріалах справи не йдеться. Можливо, дівчину дійсно вивезли в Германію, але вона знайшла спосіб повернутися і йшла додому. Можливо, паспорт вона отримала в рідному Слов'янську під час окупації. Як наприклад, в наш час на окупованих територіях Луганщини та Донеччини молодикам, що мешкають там, видають паспорти так званих "ЛНР" та "ДНР".

Можемо також припустити, що вона дійсно була шпигункою, але чому її керманичі так погано підготували підопічну і надали паспорт, який не пройшов і першої перевірки? Або документ опинився у неї випадково – недосвідчена розвідниця не позбавилася його вчасно, або це був цілком придатний паспорт і Валентина була в цьому впевнена, коли надала його міліціонеру. Не виключено і те, що дівчину використали енкеведісти, вигадавши шпигунську групу для власної звітності. Про це ми навряд чи дізнаємося, тому гадати не слід.

Але матеріали справи викликали недовіру навіть у високопоставлених колег запорізьких слідчих. Під час перших допитів Валентина назвала усіх дівчат, що навчалися із нею у розвідшколі. На листку з переліком прізвищ є помітка олівцем, зроблена, очевидно, кимось із контролюючих з республіканського НКВС: "Звідки їй відомі такі тонкощі, як дати народження?".

На допиті Валентина Чугуєвцева надала опис агентів Луїзи Гайдамаки та Магди Щербини, які також були жительками Слов'янська. Дані були дуже докладні: зріст, зовнішній вигляд, особливості. На цьому папірці зі справи той самий скептик олівцем написав: "Також надала повні установки? Цікаво".

Так чи інакше, на підставі цієї інформації почали діяти співробітники Запорізького обласного відділення по боротьбі з бандитизмом. Начальнику УНКВС по Сталінській області передали дані про "агентів розвідувальної школи", яких мали розшукати за місцем проживання. Одночасно запросили підтвердження, чи проводилася облава німецькою жандармерією 2 вересня 1943 року, про яку говорила Чугуєвцева. Відповідно, також цікавила правдивість інформації про відправку того дня до Німеччини затриманих осіб.

До УНКВС Дніпропетровської області направили інформацію про Гайдамаку та Щербину, які мали перебувати у визначених їм населених пунктах. Також загальну інформацію та перелік "агентів" направили до начальника Управління контррозвідки "СМЕРШ" 3-го Українського фронту - для їх пошуку та затримання.

Валентину Чугуєвцеву утримували у в'язниці №1 Запоріжжя. Подальша її доля невідома.