Як запоріжці за радянських часів у шпигуни подавалися

Боротьба із залишками "невидимої армії" нацистської Німеччини після завершення бойових дій Другої світової війни тривала ще довго. Під її каток потрапляли як справжні шпигуни і диверсанти, так і уявні – ті, хто заради порятунку погоджувався на співпрацю з німцями, а після війни волів про це забути. Але СМЕРШ не дрімав. Портал Depo.Запоріжжя  нагадує кілька епізодів роботи СМЕРШу на Запоріжжя, відтворених за архівними документами.

"Подвійний агент"

Немає жодних сумнівів, що житель села Банівка Приморського району Запорізької області Михайло Проданов, що потрапив "під ковпак" УМДБ 1945 року, був справжнім і послідовним ворогом радянського режиму. Колишній білогвардієць, під час колективізації рятував куркулів, з окупацією навмисно залишився у рідному селі і допомагав поліції викривати радянських активістів. Навіть дивно, що з такою біографією йому вдалося протриматися на волі аж до 1948 року. Проте пояснення є – МДБ був зацікавлений у Проданові, адже сподівався за його допомогою вийти на заступника начальника окупаційної районної поліції Стрелецького, який 1943 року втік із села разом із німцями, і з яким під час окупації Проданов підтримував стосунки.

За сухими словами і цифрами архівних документів МГБ дуже важко відтворити портрет людини. Але можна здогадуватися, що Проданов любив свою землю більше за будь-яку владу, яка на ній царювала, адже і до, і після, і під час окупації продовжував працювати секретарем сільради (за німців - сільської управи). Окрім того, мав сильну жагу до життя - вступив до ВКП (б), щоб уникнути репресій за білогвардійське минуле. Після війни за співпрацю з окупантами його з партії "вичистили", але залишили на волі. 

Важко сказати, чи то у Проданова після війни урвався терпець, чи то підвела обережність, але він практично "підставився" під арешт. У серпні 1945 року його завербував Приморський райвідділ МДБ в якості інформатора, щоб з’ясувати місцезнаходження Стрелецького. Чекісти шантажували Проданова матеріалами про те, що він під час німецької окупації добровільно зареєструвався у поліції як член комуністичної партії та підтримував зв'язок із сім’єю Стрілецького. Утім, незважаючи на вербовку, Проданов усіляко ухилявся від виконання завдання, а пізніше взагалі відмовився від співпраці. Цього йому і не пробачили.

Контррозвідка почала "рити землю" і нарила. І видачу фіктивних документів колишнім куркулям до війни, і лист на підтримку Проданова від тих самих куркулів до окупаційної поліції, і заяву від 1942 року, в якій він критикував радянську владу й більшовицьку партію та просив більше не вважати його комуністом, оскільки до партії вступив з корисливих мотивів, щоб уникнути репресій, і допомогу німцям у викритті радянських активістів, зокрема, колишнього голови сільської ради Бєльчева…

Тож улітку 1948 року п’ятий відділ УМДБ Запорізької області заарештував Михайла Проданова як зрадника з усіма відповідними наслідками.

Токар-пропагандист

Наприкінці війни військова контррозвідка СМЕРШ оголосила у розшук німецького агента-пропагандиста на ім’я Володимир. Про нього було відомо, що він мешкав на Запоріжжі, закінчив Запорізький сільськогосподарський технікум й працював механіком в одному з колгоспів області. У 1942 потрапив на роботу до Німеччини токарем паровозобудівного заводу. Там був завербований на курси пропагандистів Міністерства окупованих східних територій. Після закінчення курсів його спорядили до Дніпропетровська, у відділ пропаганди, для проведення роботи серед місцевого населення.

За орієнтуванням СМЕРШу, розшуканому на вигляд було 20 років, високого зросту, худий, шатен, очі карі, ніс товстий, обличчя довгасте.

Схожого молодика знайшли у Запоріжжі. Ним виявився Володимир Остапець 1924 року народження, уродженець Запоріжжя, з освітою 9 класів, безпартійний, не одружений. З травня 1942-го  він дійсно був у Німеччині, після закінчення війни повернувся, і у 1947 році служив у 27 окремому будівельному батальйоні на Уралі  - в місті Уфа. Впізнала у хлопці агента, що проходив із нею навчання в Берлінській школі, раніше засуджена  пропагандистка М. Шкіря.

Володимира затримували двічі: спочатку в Уфі ще у березні 1947 року – контррозвідка 27-го батальйону, а потім в Запоріжжі у грудні того ж року.

Під час першого затримання молодик відкинув усі звинувачення, тож був відпущений. А ось у грудні 1947-го, як свідчать документи МДБ, на допитах Остапець був "схильний до діалогу" й надав свідчення проти себе. З них випливало, що із Запоріжжя, де хлопець працював рядовим робітником на залізниці, він виїхав у травні 1942 -го до Німеччини, працював у місті Бабельсберг (район Потсдаму), що неподалік Берліну токарем на паровозобудівному заводі "Агорн". У вересні 1943 року був завербований німецькою розвідкою в якості агента-пропагандиста, після чого направлений бо Берлінської школи. За три місяці, після проходження курсів, Остапець повернувся на завод, де й пропагував серед радянських громадян, зокрема, поширював різні друковані видання.

Жодних доказів того, що Остапець продовжував свою пропагандистську діяльність після війни на території СРСР, МДБ не задокументував. Проте хлопця було заарештовано.

Як голова колгоспу в диверсанти ходив

Оголошеного у всесоюзний розшук німецького агента-диверсанта, колишнього члена ВКП (б) Григорія Волосатова, 1904 року народження, уродженця Оріхівського району Запорізької області, затримали 27 жовтня 1947 року. Арешт відбувся у селі Новосолошине Оріхівського району, де Волосатов працював головою колгоспу "4-й Переможець".

Підставою для арешту стали свідчення раніше заарештованих німецьких агентів - Соломонової, Шадрової й Солдатова, які назвали Волосатова серед своїх однокурсників по навчанню у Смоленській розвідувально-диверсійній школі. Агенти свідчили, що голова колгоспу після навчання у березні 1945 року разом із ними був перекинутий через лінію фронту в тил радянських військ із завданням диверсійного характеру.

На першому ж допити в МДБ Волосатов  почав давати свідчення. Він розповів, що 1941-го, працюючи головою колгоспу, вирішив тікати від війни у глиб країни – подався до Ростовської області. Там на початку 1942-го був мобілізований до лав Червоної армії. Уже за чотири місці в Мценську Орловської області потрапив в оточення й здався у полон. Однак про перебування у німецький розвідшколі голова колгоспу словом не обмовився.

Слідство "надавило",  до того ж у камеру до Волосатова підсадили агента - так вдалося добути зізнання у тому, що у таборі для військовополонених він майже відразу був завербований німецькою розвідкою, а вже у червні вирушив  на навчання до Смоленської школи шпигунів.

У школі Волосатов перебував до березня 1945 року, на той час вона дислокувалася у місті Данциг (нинішній Гданськ). Тоді разом із іншими агентами був перекинутий у радянський тил в районі Нойштадта із завданням влаштовувати диверсії на військових об’єктах, залізничному транспорті та збирати інформацію про дислокацію, чисельність та наявне озброєння радянських військ.

На допитах Волосатов клявся, що виконати завдання йому не вдалося, оскільки він був затриманий радянською розвідкою, а ще до того він позбувся зброї, вибухівки тощо й видав себе розвідникам за військовополоненого. Через це був направлений до збірно-пересильного пункту і знову призваний до армії.

Після закінчення війни та демобілізації Волосатов повернувся до Новосолошиного, де відновився на роботі головою колгоспу. Чоловік планував забути про випробування війною і спокійно працювати далі. Але не судилося…

Це лише кілька епізодів "зрад", які викрила і задокументувала на Запоріжжі контррозвідка СМЕРШ. Вони, з одного боку, свідчать про те, що наприкінці сорокових навіть на "законослухняному" Лівобережжі радянську людину "викувати" владі не вдавалося. З іншого, немає сумнівів, що процес "перековки" був жорстким і ефективним.