Архіви КДБ: Як радянська агентура "розв’язувала" кримське питання

Після того, як 1956 року депортованим кримським татарам було дозволено полишати спецпоселення, і провідники руху за повернення на Батьківщину, і пересічні представники народу опинилися під ще пильнішим наглядом радянської спецслужби
 

Портал Depo.Запоріжжя вже розповідав, що після дозволу залишати спецпоселення депортований народ був оголошений небажаним на власній Батьківщині. Радянська влада всіляко намагалася запобігти поверненню кримських татар на півострів: уважно стежили не лише за учасниками руху за повернення, але й за пересічними представниками народу. На боротьбу з кримськими татарами була мобілізована ціла армія нишпорок. Про діяльність останніх йдеться, зокрема, у звітах УКДБ Кримської області за 1957 рік.

Варто зазначити, що спеціальні агентурні заходи щодо кримських татар проводилися не лише на території півострова, а й в інших місцях Союзу. Татар "тримали на олівці" там, де вони компактно мешкали – наприклад, в республіках Середньої Азії, куди 1944 року було їх депортовано, чи на територіях навколо Криму, де вони оселялися, аби бути ближче до омріяної Батьківщини. Стежили й за окремими представникам народу, де б вони не перебували.         

Зокрема, у січні 1957 року до Ленінграда (нинішнього Санкт-Петербурга, РФ) до одного з керівників руху за повернення до Криму Ібрагіма Рамазанова "чекісти" підіслали резидентку "Москвічку". Її завданням було встановити особи інших керівників кримськотатарського руху та з’ясувати їхні плани. Резидентка повідомляла кураторам, що Рамазанов розповів про свої поїздки 1956 року до Грузії, а також Одеси й Баку. Зокрема згадував, що в Баку відвідав професора фізики місцевого університету Рахмі Гасан Огли Гасанова-Тарпі. "Москвічка" переповіла, що бакинського професора Рамазанов назвав надією кримських татар. Співробітники КДБ одразу ж вчепилися в цю інформацію та встановили, що професор – уродженець Бахчисараю, його найближчі родичі були провідниками кримськотатарського руху й піддані репресіям радянської влади ще у міжвоєнний період. Також, за даними "Москвічки", Рамазанов зустрічався з кримським татарином Аметом Озенбашли, який вже розроблявся одеськими КДБістами.

У Ленінграді резидентка втерлася в оточення Рамазанова, зокрема познайомилася з безпосередніми учасниками руху за повернення до Криму: Якубом Усейновим, Костянтином Ендеком, Євгенієм Евланом та Шакіром Алієвим. Ще одне цінне знайомство "чекістської" агентки – директор московського заводу Гафаров. Від нього "Москвічка" дізналася про діяльність у Ташкенті "Спілки письменників кримських татар", очолюваної Шамілем Алядіновим. Останній, нібито, мав дозвіл на збирання матеріалу з історії життя кримських татар на півострові у 1920-1941 роках. На основі цих матеріалів Алядінов мав намір підготувати дослідження, в якому показати внесок кримських татар у розвиток місцевого сільського господарства. За повідомленням "Москвічки", дослідження мало бути використане в процесі боротьбі за повернення.

Ще одним "здобутком" резидентки стала інформація про листування кримськотатарської інтелігенції. Агентка повідомляла, що тексти писалися татарською мовою арабським шрифтом.

Допоки "Москвічка" нишпорила за татарами у Ленінграді, УКДБ Кримської області відправило до Мелітопольського району агентів "Шевченка", "Миколу"та "Міщенкову". Потреба в цьому була викликана тим, що на Мелітопольщині проживало чимало кримських татар. Агенти повідомляли, що татари в районі оселяються за принципами земляцтва, тобто групуються за населеними пунктами, в яких вони мешкали в Криму. Такий поділ пояснювали підготовкою до можливого повернення на півострів, аби разом оселитися в населеному пункті, де мешкали до депортації. Природно, це також непокоїло радянську спецслужбу.

Тим часом у КДБ звітували, що упродовж 1957 року до паспортного столу Управління міліції надійшли понад 100 заяв від кримських татар з вимогою прописати їх на території Кримської області. Дехто також вимагав разом із пропискою повернути майно (зокрема, й житло) або ж компенсувати їхню вартість. Зокрема, кримський татарин Ридван Гафаров, який на той час проживав в Узбекистані, писав: "переконливо прошу Вас повернути мене до свого рідного краю, повернути мій дім й мої речі, незаконно конфісковані у 1944 році".

Багато татар, зауважували у КДБ, писали заяви не лише про власне повернення на Батьківщину, але й від імені усього народу. Зокрема, викладач математики Різа Асанов у своїй заяві зазначав, що лише у Криму татари можуть відновити свої національні школи, рідну мову тощо. Студент четвертого курсу фізико-математичного факультету Ферганського політехнічного інституту Ісмет Ізедінов в одній із своїх заяв до паспортного столу УВС Кримської області писав: "кримські татари залишаються поки безправними, приреченими на вимирання". При цьому прохав невідкладно вирішити питання щодо повернення татар до Криму.

Татари не лише вимагали повернення у заявах, але й продовжували поодинці та групами відвідувати Кримську область. Оглядали свої колишні будинки та інші будівлі, говорили місцевим жителям про своє швидке повернення на півострів. Дехто намагався без дозволу залишитися на проживання у Криму, особливо в сільській місцевості. Лише за літо 1957 року через агентуру було виявлено 19 кримських татар, що намагалися залишитися в області. Усіх за допомогою міліцію вигнали з півострова.

Полювання на цих самопоселенців, а також на татар, які відвідували Крим, було важною частиною роботи радянської спецслужби. Для їхнього виявлення та з’ясування "ворожих" намірів залучалися найфаховіші агенти КДБ, а під агентурний нагляд бралися рідні та знайомі виселених кримських татар, які ще проживали в Кримській області.

Фото: Крим 1950-х років, sfw.

Читайте також:

Як татари заважали радянському керівництву насолоджуватися "віджатим" Кримом;

Мелітопольські "автономісти": Як КДБ закривав рота кримським татарам;

Як кримські татари 30-річчя депортації "зустрічали".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя