Невтрачене Запоріжжя: Як на стародавньому млині рушили жорна сучасного мистецтва

Упродовж 2018 року портал Depo.Запоріжжя разом із краєзнавцем Романом Акбашем у рамках проекту "Запоріжжя, що втрачаємо" розповідав про напівзруйновані та геть забуті архітектурні та історичні родзинки Запоріжжя. Утім, на свята не хочеться про сумне. Тим більше, що є Запоріжжя невтрачене – старі будівлі, що отримали друге, цікаве й змістовне, життя. Про одну з таких – сьогоднішній нарис.

У середмісті Запоріжжя поблизу автовокзалу стоїть величезна споруда. Вона не схожа на жоден з об'єктів, про які розповідалося в рамках проекту. І це недивно – вона дійсно унікальна.

Це – понад сторічний млин Германа Нібура, побудований на території менонітського поселення Шенвізе. Довгі роки ця будівля була найбільшою в Олександрівську (так раніше називалося Запоріжжя), височила над місцевими будиночками, немов хмарочос на тлі сільських хатинок. Монументальності млину надавало ще й те, що побудований він на пагорбі.

Споруджували млин наприкінці XIX сторіччя. Його власник Герман Нібур був видатною для Олександрівська особистістю. Уже 16-річним підлітком він вважався великим знавцем млинової справи, а у 23 відкрив перший власний млин. Справи в меноніта йшли дуже добре, за кілька років у Нібура було вже 11 млинів на всій території сучасної Запорізької області. Більшого млинового господарства на всьому півдні тодішньої Російської імперії годі було шукати.

Будівля біля сучасного запорізького автовокзалу – один із одинадцятьох млинів Нібура. На її створення господаря надихнув найбільший в світі млин Пілсбері-Ей, який він свого часу побачив в Міннеаполісі (США). На відміну від борошна Нібура марка Пілсбері існує досі. І навіть увічнена в американській літературі. Наприклад, в одному з романів Стівена Кінга головна героїня літає на полотнищі з написом "Найліпше борошно Пілсбері".

Побудований Нібуром млин був паровим. Для тодішнього Олександрівська, як взагалі для всього регіону, це був неабиякий технологічний стрибок у майбутнє.

Потужності млину були надзвичайними настільки, що ніколи не були завантажені на сто відсотків. При цьому борошна, виробленого тут, вистачало не лише для Олександрівська, але і для експорту. Олександрівська продукція пливла до Туреччини, Єгипту, Судану, навіть до острова Ява.

Династія Нібурів залишила по собі багатий спадок на Запоріжжі: кілька підприємств виробничої сфери, гранітний кар'єр в Янцевому, навіть перший в регіоні санаторій "Александрабад", який на тлі Першої світової війни був позбавлений "ворожого німецького звучання" та перейменований на "Запорозьку Січ". Крім того, Герман Нібур був для Олександрівська великим меценатом - жертвував кошти на лікувальні заклади, храми, освіту для бідних дітей.

Життя цього видатного чоловіка обірвалось 1906 року – до будинку Нібурів увірвалися грабіжники і вбили власника. Існує легенда, ніби його привид й досі блукає спустошеним млином.

"Будівля дуже красива, що загалом не дуже звично для сучасних промислових будівель. Але для того часу це було нормально - тоді така будівля демонструвала усім, яким успішним новатором є її господар", - розповідає Роман Акбаш.

Тривалий час млин стояв без діла. Але у червні 2016 року на другому поверсі унікальної будівлі відкрився art-простір LOFT Млин. Організатори створили мистецьку платформу, в якій можна проводити різноманітні заходи – концерти, фестивалі, виставки, ярмарки, лекції і майстер-класи. Портал Depo.Запоріжжя частенько анонсує їх в афіші.

Стан будівлі на сьогодні далекий від ідеального. Млин будувався дуже якісно і фахово, тому споруда навіть без особливого догляду вистояла до наших днів. Однак зрозуміло, що довгі роки спустошення не найкращим чином вплинули на неї.

"Звісно, що роботи у будівлі надзвичайно багато і стан млину залишає бажати кращого. Але я чув, що у власників є певні плани на будівлю, та і зараз у ній вирує мистецьке життя. Це дуже добре – будівлі, які стоять порожніми, швидко руйнуються. Це стається завжди і всюди, тому я дуже радий, що там щось з'явилося. Розповідають, що будівлю приводитимуть до ладу, це важливо. Адже частина млину вже втрачена і треба зберегти хоча б те, що залишилося", - ділиться краєзнавець.

Нині старовинний "хмарочос" Олександрівська "зменшився" у розмірах, адже поруч виросли сучасні велетні. Вони закривають млин Нібура майже з усіх боків, тож побачити його у всій красі можна або з боку залізниці, або власне з двору споруди. Без додаткової інформації і деякім запоріжцям, і тим більше туристам відшукати його в місті непросто.

Утім, чимала кількість заходів, які відбуваються у LOFT Млин, дає надію, що у найближчому майбутньому жорна сучасного мистецтва працюватимуть тут не гірше, ніж парові механізми Нібура. Й легендарна пам'ятка отримає гідні і ремонт, і рекламу.

Читайте також:

Як стародавньому вітряку шукають власника.