"Ворота" міста: чому і туристам, і шпигунам важко потрапити далі запорізьких вокзалів

Навіть під час війни тему розвитку туризму в Запоріжжі порушують регулярно. Про туристичний потенціал краю та потребу інвестицій в цю галузь сказано та написано чимало. Портал Depo.Запоріжжя вирішив перевірити нинішній рівень готовності міста приймати гостей з України та всього світу. І почати з міських "воріт", які завжди формують в туриста перші враження. Ми відвідали основні запорізькі вокзали, аеропорт та автомобільний в'їзд, подивившись на них очима гостей Запоріжжя.

Вокзал "Запоріжжя-1" щодня приймає десятки потягів з чотирьох напрямків. Є серед них іноземні - російські та білоруські. Пасажирів зустрічають доволі охайні перони та будівля вокзалу.

Щоправда, з одного боку вже кілька років стоїть довгобуд з парканом. 

Для пасажира з обмеженими можливостями тут є пандус та кнопка виклику чергового.

Всередині розташувалися кілька залів очікування, зокрема платний підвищеного комфорту. Як і на всіх великих українських вокзалах, тут до послуг пасажира - прилавки з пресою (плюс трохи сувенірів) та буфети. 

І в вокзальній будівлі, і поруч із нею немає корисної для потенційного туриста інформації - стендів, карт, буклетів. Окрім хіба що реклами таксі. Пару років тому біля входу була скринька з буклетами про Хортицю, зараз ми їх не знайшли.

Wi-Fi є тільки у VIP-залі.

Туалетів два - безкоштовний (з відповідним станом та запахом) та платний.

Кореспондент з фотоапаратом не лишився непоміченим - підійшли охоронці вокзалу, які намагалися переконати, що у зв'язку з війною зйомка тут заборонена.

Площа перед вокзалом - суцільна парковка, яка заповнюється у годину пік. Багатьом містянам це не подобається.

Поруч розмістилися більш-менш цивілізований ринок та ось такі прилавки. Позаду - вже згадана недобудова, тільки з іншого боку.

Втамувати голод приїжджий може у кількох маленьких фастфудах, вокзальному буфеті, родуктових магазинах, або на тому ж ринку. Закладів на кшталт "Пузатої Хати" чи "Макдональдса", як у багатьох містах, біля вокзалу немає.

Сполучення з містом (крім таксі) - маршрутками та трамваєм. Їх доволі багато, можна дістатися без пересадки майже в будь-який район міста. Таксистів, звичайно, теж вистачає: хочеш - викликай, хочеш - бери "з бордюра". Знайомий іноземець колись розповідав: таксист на "Запоріжжі-1" переконував його, що автовокзал - це дуже далеко (насправді - одна зупинка), і просив за поїздку якусь шалену суму.

Власного сайту в запорізького залізничного вокзалу (як і в інших) нема, проте сайт "Укрзалізниці" частково це компенсує.

На запорізький автовокзал прибувають насамперед "спринтери" та невеличкі автобуси з області та сусідініх регіонів, хоча є й далекі міжміські та міжнародні рейси. 

Будівля вокзалу компактна (якщо порівняти, наприклад, із Дніпром), але доволі сучасна - кілька років тому тут був капітальний ремонт.

Людина з обмеженими можливостями не лишиться тут наодинці.

Перед автовокзалом - акуратна площа та лавочки.

Туалет (лише платний) - окрема будівля за платформами.

Біля кожної платформи - смітник. Помітно, що і в вокзальній будівлі, і поруч регулярно прибирають.

Всередині - каси, зал очікування та ось така гра "Острів Крим". "Ти куди пішов?", - відганяла жінка свого чоловіка доволі маргінального вигляду, який підійшов до того "острова". З інтонації було зрозуміло, що її супутник - любитель гральних автоматів.

На другому поверсі є невеличка віп-зала. Теж із вайфаєм.

З сувенірів - магніти.

Ситуація з їжею - як і на залізничному вокзалі: шаурма, шашлична, пиріжки, супермаркет.

Ця табличка є, здається, єдиною англомовною та території автовокзалу. Знову жодних карт-стендів-вказівників.

Автовокзал знаходиться у жвавій частині проспекту Соборного, поїхати звідси громадським транспортом - не проблема. Якщо на самому вокзалі чисто, то на зупинці поруч... Дивіться самі. До того ж, судячи з запаху, саме вона часто виконує функцію безкоштовного туалету, якого нема на вокзалі.

Сайту в автовокзалу теж нема. Знайти англомовний розклад рейсів у мережі нам не вдалося.

Запорізький аеропорт останнім часом трохи "ожив". Частково це сталося через події на Донбасі - припинили своє існування аеропорти Донецька та Луганська. Наразі з місцевого летовища можна дістатися Києва, Мінська, Стамбулу та Анталії.

Автор матеріалу літав до аеропорту "Запоріжжя" (деяких містян іноді смішить його інша, міжнародна, назва - "Мокрая") цієї зими. Поки розчищали сніг, літак простояв на злітно-посадковій смузі довше, ніж летів зі Стамбулу - півтори години. Зараз підприємство обслуговує нова техніка, сподіваємось, це позбавить пасажирів подібних ситуацій. Взагалі в аеропорту вже почалися зміни в кількох напрямках, тому поки не будемо його сильно критикувати.

Інтер'єр терміналу - еклектичне поєднання елементів різних епох: як мінімум 60-х, 90-х, сучасності.

Ось так будівля та площа перед нею виглядають здалеку. Ліворуч від входу вирили якусь траншею - напевно міняють комунікації.

Коли немає рейсу - площа перед аеропортом порожня, хіба що стоять автівки. Сміття ми не помітили.

Людина, яка активно фотографує такий стратегічний об'єкт, як аеропорт, не могла не привернути до себе увагу, тим більше, коли в регіоні - "жовтий" рівень терористичної загрози. В якийсь момент підійшов працівник СБУ в цивільному і поцікавився причиною зйомки та наявністю посвідчення. Він був більш прискіпливий, але водночас коректніший за вокзальних охоронців.

У різних частинах терміналу - ремонт. 

Як бачимо, пандус для людей з обмеженими можливостями присутній. У VIP-залі про всяк випадок стояв візок.

Платний зал очікування виглядає ось так.

А всередині - так. До послуг пасажирів - Wi-Fi, чай-кава, телевізор, більярдний стіл і т.д. Коштує це задоволення 50 гривень.

Тут же продаються українські сувеніри. Вибір невеликий, ціни вищі, ніж у місті, але ненабагато (магніт - 30 гривень).

А от з інформацією - ще більша біда, ніж у двох попередніх місцях. Там хоча б можна пошукати карту міста на прилавку з пресою, а тут - зась. Покладатися можна лише на інтернет. Вивіски, вказівники, оголошення дублюються англійською вкрай рідко.

Перекусити можна у декількох кафе, зокрема цьому. Інтер'єр - "привіт із 90-х". Ціни не захмарні, тим більше враховуючи, що це аеропорт.

Від центру міста його "повітряні ворота" знаходяться доволі далеко. Ходять кілька маршруток. Дістатися ними проспекту Соборного можна десь за 30-40 хвилин.

Навесні ми вже писали, що запорізький аеропорт не має повноцінного англомовного сайту. З того часу нічого не змінилося - в мережі є лише сторінка місцевої хендлінгової компанії з російськомовною та недоробленою англомовною версією. Хоча розклад рейсів англійською нагуглити можна.

Остання локація, яку ми відвідали - автомобільний в'їзд до міста з боку Дніпра. Звичайно, якоїсь особливої інфраструктури тут не має бути, але все ж цікаво, чим Запоріжжя зустрічає тих, хто пересувається автівкою.

В'їзну стелу нещодавно відремонтували. Виглядає непогано, хоча деякі містяни не зрозуміли, навіщо такий великий викладений бруківкою майданчик. Чиновники розповіли про гостей міста, які, в'їжджаючи, зупиняються тут та роблять селфі.

Нажаль, разом із селфі деякі громадяни не забувають посмітити на узбіччі.

Всередині автомобільного кільця - хрест та пам'ятний знак на честь жертв Голодомору.

Є тут і вказівники - і для далекобійників, і для туристів. Один навіть перекладений, але з помилкою - "Хортіса".

Колись в Запоріжжя були ще одні "ворота" - річковий вокзал, але наразі водою з Запоріжжя можна потрапити тільки у передмістя та покататися навколо Хортиці.

Загалом стан міських "воріт" можна оцінити на "трієчку". Мінімальні побутові потреби гість Запоріжжя задовольнити може - хіба що бракує закладу харчування, де б можна було не боятися отруїтися. А ось з інформацією - провал, мандрівникам лишається розраховувати тільки на самих себе. Одне добре: шпигуні і диверсанти далі запорізьких воріт не пройдуть :-).